Читати книгу - "Країна Ірредента. Злодії та Апостоли"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Хто ви, такі гарні?»
Й відказала дівчина:
«Я Михайлова доня, а ви, певне, мого батька шукаєте… А він ось там стоїть, з кимось розмовляє. Ходімо до нього».
Я ж таки не втримався й спитав:
«А де ваш синьо-жовтий намет, куди він подівся, що його не бачу, адже на Майдані тільки один такий був?»
«А он лопотить на вітерці, — трохи знітилася дівчина й перемінила тему розмови. — Я Оля, а це мій Юрко…»
«Давно познайомилися?»
«Та ж під прапором, ви нас бачили, — вже кокетувала Оля. — Тільки татові нічого не скажіть…»
«Обов'язково скажу, це ж такий знаменний для вас знак! Дай вам, Боже, щастя…»
Й ми рушили до Олиного батька.
Михайло стояв у гурті польових командирів, які підтримували порядок на Майдані. А лад був тут зразковий: запроваджено передовсім сухий закон, і якщо навіть приблукав якийсь там пияк із донбасівських завербованих погромників — тут же з'являлися чергові із синьо-жовтими пов'язками на рукавах і виводили його під руки за межі залюдненої площі; дівчата прибирали сміття, а в обідню пору виходили на Майдан молодиці у вишиванках, несли повні таці канапок і підгодовували маніфестантів. Так велося тут уже багато днів.
А люду все прибувало й прибувало — в міру того, як наростала тривога, що зненавиджений народом, але ще діючий президент, прозваний Щуром, який забарикадувався на своїй дачі у Кончі-Заспі, збирається застосувати проти маніфестантів силу, щоб увести в президентську канцелярію свого ставленика, колишнього злодійчука, який у молодості відбув два тюремні строки й був прозваний Хамом; мені ця ситуація нагадувала Кулішеву «Чорну раду», коли козацька чернь вручала гетьманську булаву пройдисвітові Івашкові Брюховецькому.
А Верховний Суд уже п'ятий день поспіль проводив засідання, встановлюючи факт фальсифікації виборів підробленими протоколами: перемогу на виборах визначили за Хамом, і суд доходив правди; настрій у людей наелектризувався до найвищої точки, маніфестанти збиралися групами й обговорювали стан речей, гарячіші закликали блокувати президентський кабінет, в якому заховався Хам, чекаючи судового рішення; радикальна молодь повставала проти урівноважених батьків і кликала до наступу на державні установи і президентську дачу в Кончі-Заспі…
І несподівано для мене Михайло вступив у словесний двобій з Юрком Непийводою, який, не випускаючи руки своєї Олі, підступив до гурту польових командирів.
«Нині народжується нова Україна — хіба не бачите? — палко заговорив Юрій до всіх, зосередивши однак свій погляд на Михайлові, сподіваючись на його підтримку. — А ми стоїмо тут уже який день і чекаємо рішення чужої волі… А що коли суд винесе вердикт не в нашу користь, то розійдемося тоді з Майдану, скоримося і знову програємо, як програвали досі? І дозволимо Хамові запрягти нас в нове московське ярмо — цього ви хочете, шановні наші батьки?»
«Вгамуйся, Юрку. Вгамуйся, — озвався Михайло, й погляд його впав не на майбутнього зятя, а на дочку, і вловив у її синіх очах несподіваний холод — так, напевне, дивилася на свого батька Олена Шовгенівна — Теліга, коли він докоряв їй за випад проти „зміновіхівців“ у кав'ярні „Сміхов“. І подумав Михайло, що в цей мент народжується не тільки нова ідеологія, нова мораль, а й нові люди — плем'я молоде і незнайоме, проте він мав свої урівноважені засади, викшталтовані в тюрмах, і сказав твердо: — Дорогі діти, ми сподіваємося на вашу підтримку, однак сьогодні правитимемо балом ми, а не неоперені студенти. Ви ще такого наброїте…»
І в ту мить я побачив, як густі брови дівчини збіглися враз до перенісся, й на моїх очах Афродита перетворилася на Діану — вона випалила батькові в очі:
«Так, тату, ми ще неоперені студенти, ми ще романтики… Але хіба не такими самими були хлопці під Кругами? Тоді Винниченко з Грушевським розважно радилися — треба Україні війська чи ні, а неоперені студенти воювали й гинули… — Вродливе обличчя Олі палахкотіло, я замилувався дівчиною, а вона не давала батькові прийти до слова. — А хіба не студенти Львівської академічної гімназії стали резервом ОУН? А чи то не студенти зорганізували Гельсінкську Спілку? А хіба не вони більш як десять літ тому виходили голодувати на брук й примусили депутатів Верховної Ради, серед яких був і ти, прийняти Декларацію про суверенітет України? Та й нині поглянь — скільки нас молодих і неоперених вийшло на Майдан!»
«Почекай, доню, почекай, — звів Михайло руки, немов священик у царських вратах. — Звичайно, ви основна наша сила, інакше й бути не може, але не зможете ви здобути перемогу без досвідчених лідерів…»
«Ха-ха! — зіронізувала Оля батькову застережливу інвективу. — Наші прадіди мали лідером Євгена Коновальця, який у своїх двадцять вісім років повалив режим Скоропадського. Діди наші мали своїм провідником Романа Шухевича — тридцятилітнього команданта УПА. А батьки — Василя Стуса, зовсім-таки юного хлопця… То чому ви навіть припустити не можете, що серед нас є вже новітній Євген Коновалець і Роман Шухевич, і Василь Стус?»
Здався Михайло, певне, аж тепер збагнувши, що саме нині народилася в Україні нова революційна генерація.
«Я вірю, доню, що ви готові до боїв. І це добре. Але після боїв треба ще й будувати. Для битв досить крові, та для будування потрібне вміння».
«То ж вчімося будувати, — сказав Юрко, — а не тирлуймося на Майдані, мов загнані коні на стійбищі!»
«Про що ви сперечаєтеся? — заговорив хтось із польових командирів. — Ми ж вийшли на Майдан для того, щоб обрати собі лідера — будівничого».
Раптом від підніжжя колони Матері-України почувся крізь мегафон тривожний оклик:
«Шановна громадо, зберігаймо витримку і спокій: від Броварів іде на Київ оснащене по-бойовому військо!»
Цілковита німота на Майдані тривала тільки мить, її протяв надривний голос Юрка Непийводи:
«Ганьба і смерть злочинному президентові, смердючому щурові, що заховався на дачі в Кончі-Заспі! Це ж його наказ — тож вирушаймо всі як один у Кончу й зметемо гадючник із нашої землі! Чи ж то не він протягом десяти років розпродував у роздріб Україну, а нині хоче віддати її оптом у руки Москві й залити наш край кров'ю? Вирушаймо і зробімо з ним те, що вчинили румуни із чабаном Чаушеску!»
«Ганьба, смерть!» — прокотився
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна Ірредента. Злодії та Апостоли», після закриття браузера.
