Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

п'ятеро: ми з братом Харальдом, Магнус Нільссон — двірник з моєї садиби, робітник з лісопильні Сікстен Нурдландер, у якого був будинок біля рибацької гавані, і хлопець на ім'я Єркер Аронссон. Останньому було всього шістнадцять років, і мені по-доброму слід було б відправити його додому, але він доводився застряглому в машині Аронссону племінником і якраз прямував у місто, тому під'їхав на велосипеді буквально за хвилину після пригоди.

Приблизно о чотирнадцятій сорок Харієт була на кухні у нас вдома. Вона випила склянку молока і перекинулася кількома словами з куховаркою Астрід. Вони разом дивилися з вікна на розгардіяш на мосту.

О чотирнадцятій п'ятдесят п'ять Харієт пройшла через двір. Вона, зокрема, зустрілася зі своєю матір'ю, Ізабеллою, але вони не розмовляли. Буквально за хвилину їй зустрівся тодішній пастор місцевої церкви, Отто Фальк. У той час пасторська садиба була на тому місці, де зараз вілла Мартіна Ванґера, і, отже, пастор жив по цей бік моста. Отто Фальк був застуджений і спав у себе вдома, коли сталося зіткнення; він пропустив саму драматичну подію, але його розбудив шум, і він якраз прямував до моста. Харієт зупинила його і хотіла з ним поговорити, але він відмахнувся від неї і поспішив далі. Отто Фальк був останнім, хто бачив її живою.

— Як вона померла? повторив Мікаель.

— Не знаю, — відповів Хенрік Ванґер, підвівши на нього змучений погляд. — Тільки близько п’ятої нам вдалося витягнути Аронссона з машини — він, до речі, вижив, хоч і добряче постраждав, — і незабаром після шостої ми вирішили, що небезпеки пожежі більше немає. Острів був як і раніше відрізаний, але все почало заспокоюватись. Тільки коли ми десь біля восьмої години вечора сіли нарешті за обідній стіл, виявилося, що Харієт відсутня. Я послав одну з її двоюрідних сестер до неї в кімнату, але та повернулася і сказала, що її там немає. Я не надав цьому значення; вирішив, що вона пішла прогулятися або що їй просто не повідомили про початок обіду. Увечері мені довелося з різних приводів з’ясовувати стосунки з сім’єю. І лише наступного ранку, коли Ізабелла спробувала розшукати Харієт, ми усвідомили, що ніхто й гадки не має, де вона, і що ніхто не бачив її відучора.

Він розвів руками:

— Того дня Харієт Ванґер безслідно зникла.

— Зникла? — луною відгукнувся Мікаель.

— За всі ці роки нам не вдалося знайти ані найменшого її сліду.

— Але якщо вона пропала, то ви не можете стверджувати, що її хтось убив.

— Ваше заперечення зрозуміле. Я міркував таким же чином. Коли людина безслідно зникає, є чотири можливості. Вона могла зникнути добровільно і переховуватись. Вона могла стати жертвою нещасного випадку і загинути. Вона могла вчинити самогубство. І нарешті, вона могла стати жертвою злочину. Всі ці можливості я зважував.

— Отже, ви гадаєте, що хтось укоротив їй віку. Чому ж?

— Тому, що це єдиний обґрунтований висновок. — Хенрік Ванґер підняв палець. — Спочатку я сподівався, що вона втекла. Але чим більше минало часу, тим більше ми переконувалися в тому, що це не так. Подумайте самі, як шістнадцятилітня дівчина з досить благополучного середовища, хай навіть і дуже кмітлива, змогла б самостійно влаштуватися і переховуватись, та так, щоб її не виявили? Звідки б вона взяла гроші? А якби навіть її де-небудь прийняли на роботу, то їй треба було б заповнювати податкову декларацію і зазначати якусь адресу.

Він підняв два пальці:

— Моєю наступною думкою, звичайно, було, що з нею сталося якесь лихо. Зробіть мені послугу — підійдіть до письмового столу і відкрийте верхню шухляду. Там лежить карта.

Мікаель виконав прохання і розгорнув карту на журнальному столику. Острів Хедебю являв собою шматок землі неправильної форми, витягнутий кілометрів на десять завдовжки, у найширшому місці він ледве сягав півтора кілометра. Більшу частину острова займав ліс. Споруди розташовувалися поблизу від моста і навколо маленької човнової гавані; на дальньому боці острова було тільки одне господарство, Естергорд, звідки й вирушив машиною нещасний Аронссон.

— Пам’ятайте, що покинути острів вона не могла, — підкреслив Хенрік Ванґер. — Тут, на острові, можна стати жертвою нещасного випадку, як і в будь-якому іншому місці. Людину може уразити блискавка, але того дня грози не було. Людина може потрапити під коня, впасти в колодязь або провалитись в ущелину. Тут напевно існують сотні можливостей потрапити в біду. Я обдумав більшість з них.

Він показав три пальці:

— Тут є одна заковика, яка стосується і третьої можливості, — що дівчина, всупереч очікуванням, наклала на себе руки. Десь на цій обмеженій ділянці обов’язково має бути її тіло.

Хенрік Ванґер ляснув долонею по карті.

— Після її зникнення ми цілими днями прочісували острів уздовж і впоперек. Обстежили кожну канаву, кожен клаптик ріллі, гірської ущелини і бурелому. Ми перевірили кожну будівлю, кожен димар, кожен колодязь, сарай і горище.

Старий відірвав погляд від Мікаеля і втупився в темряву за вікном. Його голос став тихіший і лунав довірливіше:

— Я шукав її всю осінь, навіть після того, як народ зневірився і прочісувати острів перестали. У вільний час я ходив по острову туди й сюди. Настала зима, а мені так і не вдалося виявити жодного сліду. Навесні я знов узявся до пошуків, доки не зрозумів, що вони марні. Влітку я найняв трьох досвідчених лісників, які ще раз обшукали все із спеціально навченими собаками. Вони ретельно обстежили кожен квадратний метр острова. На той час я вже почав підозрювати, що її вбили. Тобто вони шукали місце, де закопали її тіло. Лісники провадили пошуки три місяці, але ми не виявили ніяких слідів Харієт. Вона мовби зникла в повітрі.

— Існує ще кілька можливостей, — заперечив Мікаель.

— Наприклад?

— Вона могла потонути або втопитися. Це острів, і вода здатна приховати багато що.

— Що правда, то правда. Але ймовірність не дуже велика. Подумайте: якщо з Харієт щось трапилося і вона потонула, то логічно припустити, що це сталося десь поблизу від селища. Не забувайте, що переполох на мосту був найдраматичнішою подією, що сталася в Хедебю за кілька десятиліть, і нормальна цікава шістнадцятилітня дівчина навряд чи піде в такий момент гуляти на інший бік острова. Але ще важливіше інше, — провадив він далі, — течія тут не дуже сильна, а вітри о цій порі року бувають північними або північно-східними. Коли щось потрапляє в воду, то потім завжди спливає де-небудь біля берега материка, а там майже скрізь є споруди. Не думайте, що нам це не спадало на