Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Він повів рукою.

— Тут, у цьому будинку, тоді зібралася більшість моїх родичів. Мав відбутися щорічний огидливий парадний обід, за яким співвласники концерну «Ванґер» зустрічалися, щоб обговорити стан справ сім’ї. Цю традицію запровадив свого часу мій батько, і заходи ці найчастіше проходили більш-менш огидно. Обіди припинилися у вісімдесятих роках, коли Мартін просто вирішив, що всі пов’язані з концерном дискусії повинні вестися на звичайних засіданнях правління або зборах акціонерів. Це краще з прийнятих ним рішень. Сім’я не влаштовує подібних зустрічей уже двадцять років.

— Ви сказали, що Харієт убили.

— Не поспішайте. Дайте мені розповісти про те, що сталося. Отже, була субота і до того ж свято з карнавальною ходою для дітей, яку організував у Хедестаді спортивний клуб. Харієт пішла туди разом з кількома однокласниками, щоб подивитися на святкову ходу. Назад у Хедебю вона повернулася відразу після другої; обід мав розпочатися о п’ятій годині, і передбачалося, що вона разом з іншими хлопцями й дівчатами сім’ї візьме в ньому участь.

Хенрік Ванґер підвівся й підійшов до вікна. Жестом погукав Мікаеля і став показувати:

— О чотирнадцятій п’ятнадцять, через кілька хвилин після повернення Харієт, там, на мосту, сталася жахлива аварія. Чоловік на ім’я Густав Аронссон, брат селянина з Естергорда — садиби на краю острова Хедебю, — завертав на міст і лобом в лоб зіштовхнувся з автоцистерною, що прямувала сюди з топковим мазутом. Чому саме сталася аварія, так до кінця і не з’ясували — огляд в обидва боки там чудовий, — але обидва їхали з перевищенням швидкості, і те, що могло б стати невеликим інцидентом, вилилося в катастрофу. Водій автоцистерни, намагаючись уникнути зіткнення, мабуть, інстинктивно повернув кермо. Він попав у поруччя, і цистерна, повалившись набік, нависла над краєм моста, з дальнього боку. Металевий стовп прохромив її, наче спис, і звідти забив легкозаймистий мазут. Густав Аронссон сидів у цей час, намертво затиснутий у своїй машині, і безперервно кричав від жахливого болю. Водій автоцистерни теж постраждав, але зумів вибратися назовні.

Старий на хвилину задумався і знову сів.

— Харієт це нещастя безпосередньо не торкнулося. Проте воно зіграло особливу і надзвичайно важливу роль. Коли надбігли люди і спробували якось допомогти потерпілим, виник цілковитий хаос. Нависла загроза пожежі, і зчинилася страшенна паніка. Швидко почали прибувати поліція, «швидка допомога», служба порятунку, пожежники, преса і просто цікаві. Всі зібралися, звичайно, з материкового боку; тут, на острові, ми щосили старалися витягнути Аронссона з розбитої машини, але це виявилося неймовірно складною справою. Він був дуже міцно затиснутий і серйозно травмований.

Ми намагалися вивільнити його вручну, але нічого не виходило, кабіну потрібно було розрізати або розпиляти. Проблема полягала в тому, що нам не можна було робити ніяких дій, здатних викликати бодай одну іскру: ми були посеред озера мазуту, впритул до перевернутої цистерни. Якби вона вибухнула, нам би настав кінець. Крім того, допомога з материкового боку до нас надійшла не скоро: вантажівка перекривала міст, а перелазити через цистерну було все одно що перелазити через бомбу.

Мікаелю як і раніше здавалося, що розповідь старого добре відрепетирувана й обдумана з метою його зацікавити. Проте він не міг не визнати, що Хенрік Ванґер був чудовим оповідачем, здатним захопити слухача. Зате він усе ще не мав ані найменшого уявлення про те, чим ця історія може скінчитися.

— Особливого значення цій аварії надає те, що наступну добу міст був закритий. Тільки в неділю увечері вдалося викачати решту палива, прибрати автоцистерну і знову відкрити міст для руху. Протягом неповних двадцяти чотирьох годин острів Хедебю був практично відрізаний від зовнішнього світу. Перебратися на материк можна було тільки за допомогою пожежного катера, який спустили на воду, щоб перевозити народ з човнової гавані на цьому боці до старої рибацької гавані біля церкви. Декілька годин катером користувалися винятково рятувальники — приватних осіб почали перевозити тільки пізно увечері в суботу. Ви розумієте, що це означає?

Мікаель кивнув:

— Очевидно, щось трапилося з Харієт отут, на острові, і коло підозрюваних обмежується людьми, що були тут. Свого роду загадка замкнутої кімнати у форматі острова?

Хенрік Ванґер іронічно посміхнувся:

— Мікаелю, ви навіть не уявляєте, наскільки ви маєте рацію. Я теж читав Дороті Сейєрс. Факти виглядають таким чином: Харієт приїхала сюди, на острів, приблизно в десять хвилин на третю. Включаючи навіть дітей і неофіційні «половини», всього за день прибуло близько сорока гостей. Разом з персоналом і постійними жителями тут або поблизу від садиби перебували шістдесят чотири людини. Дехто — ті, хто збирався ночувати, — влаштовувалися в довколишніх будинках або гостьових кімнатах.

Харієт раніше жила в будинку через дорогу, але, як я вже говорив, її батько Готфрід і її мати Ізабелла жили недоладним життям, і я бачив, як вона страждає. Харієт не могла зосередитися на навчанні, і в шістдесят четвертому році, коли їй сповнилося чотирнадцять, я дозволив їй переїхати сюди, до мене. Ізабелла побачила в цьому слушну нагоду позбутися відповідальності за дівчинку. Харієт виділили кімнату нагорі, де вона і прожила останні два роки. Отже, сюди вона і прийшла того дня. Ми знаємо, що вона зустрілася з Харальдом Ванґером — одним з моїх старших братів — і перекинулася з ним кількома словами. Потім вона піднялася сюди, до цієї кімнати, і привіталася зі мною, сказавши, що хоче про щось поговорити. У ту хвилину в мене сиділо кілька інших членів сім'ї, і я не міг приділити їй час. Проте для неї це вочевидь було дуже важливо, і я пообіцяв незабаром зайти до неї в кімнату. Вона кивнула і вийшла через оці двері. Більше я її не бачив. Буквально за хвилину пролунав гуркіт на мосту, і хаос, що почався, перевернув усі плани на день.

— Як вона померла?

— Не поспішайте. Все набагато складніше, і необхідно розповідати історію в хронологічному порядку. Коли сталося зіткнення, люди все покидали і помчали до місця події. Я був… гадаю, що я взяв керівництво на себе і в наступні години був страшенно заклопотаний. Нам відомо, що Харієт теж спускалася до моста — декілька людей її бачили, — але через небезпеку вибуху я велів забиратися всім, хто не допомагав витягувати Аронссона з розбитої машини. На місці катастрофи нас лишилося