Читати книгу - "Диваки і зануди"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Не кидай мене! — попросив він. — Не кидай!
— Не кину! Але заспокойся, хай тобі чорт! А то потопиш нас обох!
Я обхопила його за шию й попливла туди, де мав би бути берег. Але хтозна, чи він там був. Усюди панувала тиша, темрява й холоднеча. Я не могла обернутися, щоб пошукати очима світло. Його холодна голова черкалася моїх грудей.
— Вибач, — мовила я.
Може, я зверталася до Ісака. Може, до того пришелепуватого Бога, що затіяв із нами свої немилосердні ігри. А може, до мами, чи до Інґве, чи до Кільроя, чи до когось іще. Я цього не знала.
Раптом ми почули голоси.
Виглянув місяць, і на сріблястій стежці, куди падало його світло, ми побачили весловий човен, що наближався до нас крізь хвилі.
— Сюди! — крикнула я. — Ми тут!
— Що там? — знесиленим голосом спитав Ісак.
Виходить, він прочумався від мого крику.
— Вони вже тут! — відповіла я. — Вони підберуть нас!
Світло ліхтарика ковзало по воді й шукало нас.
— Тут! — крикнула я знов. — Вам що — повилазило?
Нарешті нас побачили.
— Он вони! — крикнув хтось тієї самої миті.
Ісак заходився борсатися у воді, його заціпеніння начебто минулося і з’явилося трохи сил.
— Пусти, — сказав він. — Я не хочу, щоб вони мене таким бачили. Тепер я впораюся. Справді.
Я пустила його. І поки човен підпливав ближче і хлюпали весла, він плив поруч зі мною, відчайдушно вимахуючи затерплими руками.
У човні сиділи Данне, Кваша, Стефан та Пепсі — вся хлоп’яча гоп-компанія з Криївки. Вони повирячували на нас очі й хитро всміхалися. А тоді з радісним вереском почали перехилятися через борт, тож добре, що човен не перевернувся і ті телепні не звалилися у воду.
— Ось ви де! — крикнув Кваша. — Це човен сусіда! Ми думали, що ви вже втопилися!
— Зараз затягнемо вас на корму! — крикнув Стефан.
— Хто вас просив нас затягати? — закричала я у відповідь. — Ми не стомилися. І ще не закінчили!
Я була така рада їх бачити, що забула про холод. Та й кому хотілося, щоб його затягали, як мокру ганчірку? Дідька лисого ви затягнете нас у цей човен! Рятівники знайшлися!
Я попливла далі, аби переконати їх, що ніскілечки не виснажена й готова на все. Ісак хоробро плив поруч. Мені здалося, що він усміхався. Ми були заодно! Ми разом затіяли цю небезпечну гру й не хотіли відступатися. Хоч і розуміли, що відкараскатися від них не вдасться.
— Чудово! Я ж казав, що вони впораються! Казав? — переможно заволав Данне. — Ісак і Симон — молодці! Як я й казав!
— Але ви таки повинні нас послухатися, — сказав Кваша, хоч і йому було жаль, що наша розвага закінчиться. — Усі страшенно занепокоєні. Коли ми сідали в човен, там була така паніка, що вони телефонували в поліцію, швидку допомогу, рятувальну службу і ще кудись. Тож хутчій залазьте сюди, поки вони не збаламутили цілий світ!
— Звичайно, з нас уже годі, — згодився Ісак. — Але наступного разу доведемо все до кінця!
Витягувати нас із води було нелегко. Хлопці штовхалися й дуріли так, що човен дивом не перевернувся. Вони щосили тягли нас за руки і врешті-решт таки подужали. На щастя, Катті дала їм із собою купу пледів і махрових рушників. Ну й, звісно, наш одяг. Щоправда, вони так незграбно нас рятували, що він увесь намок.
Ми закуталися в рушники й пледи. Пепсі розвернув човна і повеслував місячною стежкою. Вдалині було видно Каттін будинок. Коли ми підпливали ближче, я побачила у вікнах чорні рухливі силуети. Авжеж, нас виглядали. Як же мені не хотілося туди вертатися! Аніскілечки. Всі обступлять і почнуть розпитувати. Мені несила було про це навіть думати. Я не зумію зіграти хороброго героя, бо промерзла до кісток і цокотіла зубами в такт музики, що гриміла на дискотеці. Мені тяжко було це уявити.
Та й Ісак, здається, не палав бажанням вертатися на вечірку.
— Пливіть краще до Криївки, — мовив він. — Висадите нас там. Ми звідти підемо додому. А ще скажіть усім, що Симон виграв. Він приплив до мосту задовго до мене. Просто чекав, щоб разом пливти назад. Так і перекажіть Катті.
З пледів, у які ми закуталися, було видно тільки наші очі. Ми перезирнулися.
У мене зводило живіт. А від холодної води, що я наковталася, почалася гикавка.
Відразу додому ми не пішли. Не мали сил. Я відчувала, що коліна в мене підкошувались, а ноги були мов ватяні. Коли човен із хлопцями, що радісно галасували, зник з очей, ми полегшено зітхнули.
— Ходімо в Криївку погрітися, — запропонував Ісак. — Я дуже змерз. Таке враження, що в мене в животі повно криги.
— У мене теж, — сказала я, нарешті позбувшись гикавки.
У Криївці було холодно й сиро. Щоб стало тепліше, ми закоцюблими пальцями запалили гасову лампу, примус і стару залізну грубу в кутку. Груба розгорялася повільно, але коли дрова зайнялися, то стіни мовби захрускотіли.
Я мало не плакала від утоми. Усе, в що ми були закутані, встигло намокнути, коли ми пливли, так само, як і наш одяг, що лежав жужмом на дні човна. Хоч-не-хоч, а доведеться побути тут, щоб підсохнути.
Ми поскидали з себе пледи й махрові рушники, зняли труси. Нас обвівало гарячим жаром, що пашів із відчинених дверцят груби. Вогонь кидав на стіни вузької шопи гойдливі тіні. Я схопила з розкладачки покривало й стала розтиратися. Воно було не зовсім чисте, але принаймні сухе.
Раптом я відчула на собі Ісаків погляд. Я відчула його так само реально, як тепло, що йшло від груби. І зрозуміла, що він помітив! Але мені вже було однаково. Я занадто стомилася і змерзла, аби ховатися після того, як зняла ті свої труси «Olympia». То вже навіть не мало сенсу. Із Симоном було покінчено. Він утопився і повинен померти.
Я обернулася до Ісака. У нього був такий ошелешений вигляд, ніби він не йняв віри своїм очам, що побачив те, чого немає на світі. І не побачив того, що мало бути.
— Він загубився у воді, — сказала я і всміхнулася.
— Хай тобі чорт, — сказав він. — Ти весь час була дівчиною?
Потім він збагнув, що ляпнув дурницю, і теж усміхнувся.
— Мене звати Симона, — мовила я.
Тоді ми розвісили свій одяг на мотузці біля груби. Примус ми прикрутили. У Криївці стало дуже тепло. Це подіяло на нас, як снодійні пігулки. Навіть якби нам захотілося звідси піти, то навряд чи ми на те спромоглися б.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диваки і зануди», після закриття браузера.