Читати книгу - "Дивовижні пригоди всередині тіла. Велика подорож від голови до п'ят"

Військові лікарі навчили мене робити рентгенівські знімки за допомогою портативної установки, призначеної для бойових умов; вправляти зламані кістки й робити отвори в черепі в разі коми, спричиненої травмою голови, – усі ці навички вони застосовували на війні, але вважали, що вони можуть мені знадобитись в Антарктиці. Мене направляли в традиційні військові заклади: я навчався зубної анестезії на базі ВПС, а логістики – у казармах піхотинців. Я пройшов курс під назвою «Операції з ліквідації наслідків катастроф» разом із тридцятьма лікарями, парамедиками й медсестрами, які нещодавно повернулись із зон збройного конфлікту. Ми вчились організовувати перев’язувальний пункт біля лінії фронту, копати вбиральні, які убезпечують від холери, та робити інші, корисніші під час полярної експедиції речі: супутниковий зв’язок, імпровізовані реанімаційні системи й захист делікатних ліків та обладнання під час транспортування. Несподівано для себе я перейнявся повагою до військових лікарів і зрозумів, який важливий внесок їхні попередники зробили в наше розуміння людського тіла. Антисептична хірургія кардинально змінила показники виживання солдатів під час бурської і Першої світової воєн, а винайдення антибіотиків мало схожий ефект під час Другої світової війни. Чарлз Белл значно розширив свої знання, лікуючи ветеранів битви при Ватерлоо, а римський хірург Гален був лікарем гладіаторів. Можливо, анатомічні знання, відображені в «Іліаді», є частиною цієї тривалої недооціненої традиції.

В англійській мові слово arms має два значення: «руки» і «зброя». Armed, armour, army[66] – у нашому словнику є багато свідчень насильства, а ставлення людства до вбивств відображено в наших мовних зворотах. Людину, яка вправно застосовує силу, називають strong arm,[67] а солдатів, які борються за спільну справу, – brothers in arms.[68] У латинській мові слово «armus» має лише одне значення – «рука», а arma означає будь-яку зброю і походить від кореня на позначення речі, яка зібрана докупи.

Історик військової медицини П. Б. Адамсон одного разу під час читання «Іліади» приділив більше уваги загоєнню ран, ніж більшість хірургів.[69] Усвідомлюючи, що це епічна поема, а не хроніка, він виписав інформацію про кожен поріз із зазначенням зброї, якою його було завдано, і наслідків поранення (чи було воно летальним). Після цього він порівняв отримані результати з «Енеїдою» Вергілія і дійшов висновку, що в період Троянської війни списи були найсмертоноснішою зброєю, але в епоху Римської імперії, описаної Вергілієм, перевага була на боці мечів. З точки зору смертельних поранень каміння було найменш результативним – лише 41 % воїнів, поранених камінням, помирав (поранення Тевкра, яке паралізувало його руку, не загрожувало його життю – після того як Гектор знешкодив його у восьмій пісні, він знову виходить на поле бою у дванадцятій пісні). Згідно з підтекстом, закладеним в «Іліаді», лучниками, такими як Паріс або навіть Тевкр, ставали не дуже сміливі люди – луки вбивають на більшій відстані й із меншою точністю, смертність становить 74 % проти 100 % для мечів і 97 % для кинутих списів. Адамсон зазначає, що, як і в античні часи, так і зараз, броня заохочує жорстокіший бойовий контакт, тому що вона зміцнена спереду і надзвичайно слабка ззаду. Відвернутись від поля бою і накивати п’ятами завжди означало ризикувати своїм життям.

Адамсон помітив, що в «Іліаді» ноги рідко травмуються, можливо, тому, що чоловіки боролись, стоячи по коліна в тілах своїх загиблих товаришів, на колісницях, які захищали їх по пояс, або навіть ховаючись за корпусами своїх кораблів. Також він відзначив, що найчастіше цілились у голову, шию і в торс. Верхні кінцівки в «Іліаді» здебільшого уражають під час того, як противник піднімає руки для захисту або атаки. Ці типові для творів Гомера поранення щодня трапляються в наш час у відділеннях невідкладної допомоги: оглядаючи жертв домашнього насилля, лікарі часто перевіряють передпліччя жінок, тому що на них припадає більшість ударів під час захисту. Перелом середньої третини ліктьової кістки досі називають «переломом від кийка», тому що він найчастіше виникає у людей внаслідок удару поліцейським кийком.

Закономірності поранень, описані Гомером, залишались практично незмінними протягом майже трьох тисячоліть після облоги Трої. Вони почали змінюватись лише після того, як набув поширення порох і збільшилась відстань між протиборчими сторонами. Як не дивно, зі збільшенням потужності зброї показники смертності почали зменшуватись. Адамсон порівнює відсоток смертності й поранень, описаних у стародавніх текстах, з тими даними, які вдалось зібрати стосовно найжахливіших воєн ХІХ і ХХ століть.

Незважаючи на неймовірний бруд і жорстокість Кримської війни, смертність від поранень становила лише 26 % – п’ять із половиною тисяч на двадцять одну тисячу британських військових. У Першій світовій війні для британського війська співвідношення було приблизно таким же: з двох мільйонів двохсот п’ятдесяти тисяч солдатів унаслідок поранень померло менше ніж шістсот тисяч. Адамсон демонструє, що в найгірших випадках смертність від снарядів і бомб становила 29 % (Перша світова війна) – менше, ніж від каменів в «Іліаді». Співвідношення поранень кінцівок і торса змінилося на протилежне: у стародавніх епічних творах ушкодження кінцівок становили 20 %, але в минулому столітті на кінцівки припадало 70–80 % усіх бойових поранень. У міру того як зброя ставала складнішою й уражала ціль на більшій відстані, травми кінцівок траплялися частіше, ніж загибель бійців.

Існують різні ступені ушкодження нервів. Якщо нерви за ключицею вирвані з хребта, шансів на одужання практично немає. Якщо в них стався розрив, існує незначна ймовірність того, що частина з них відновиться; крім того, іноді трансплантація нерва допомагає частково відновити втрачену функцію. Нерви дещо схожі на мідні дроти, вкриті полімерною ізоляцією: сильно розтягнений нерв може відрости, якщо зовнішній шар не пошкоджено й розділено лише внутрішній аксон, тобто серцевину.

Через два місяці після аварії я зустрів Кріса МакТаллома в черзі на прийом до нейрохірурга. Його права рука досі була перев’язана. М’язи плеча, які раніше були м’якими й набряклими, стали тонкими та в’ялими, але він частково відновив їхню рухливість.

– Як ваші справи? – запитав я у нього.

Він дістав руку з пов’язки й повільно напружив біцепс.

– Потроху відновлюється, – сказав він. – Я ще не готовий повернутися на службу, але, можливо, за кілька місяців буду.

– А що потім? – поцікавився я.

– Повернусь у свій підрозділ, – сказав він. – Можливо, поїду в Афганістан.

Напружуючи атрофовані м’язи, він повільно зігнув пальці правої руки, ніби намагаючись обхопити гачок.

Хоча слово «рука» тісно пов’язане зі словами на позначення озброєння