read-books.club » Сучасна проза » Коханці Юстиції 📚 - Українською

Читати книгу - "Коханці Юстиції"

233
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Коханці Юстиції" автора Юрій Ігорович Андрухович. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 26 27 28 ... 54
Перейти на сторінку:
тодішніх метрополій? Бізнесова вправність, блискуча ерудиція, вільне володіння сімома мовами та приємна зовнішність і відповідні їй манери — невже цього виявилося б замало для кар’єрно-майнового сходження десь у Відні, Трієсті, Празі, Львові чи бодай Кракові? Невже повітовий (та хай навіть окружний) центр із населенням, що не сягало й двадцяти тисяч мешканців, з дев’ятьма (всього лиш) готелями, двадцятьма фіакрами, одним (!) фотографом та одним (!) фриз’єром міг і справді здаватися полем діяльності, адекватним для втілення великих проектів modernité?

Виявляється, так.

Річ у тім, що Маріо Понґрац передчував. Він ясно і впевнено передчував, як у найближчі роки та десятиліття сюди увірветься щось набагато більше. Наприклад, залізниця, що її вже починали тягти зі Львова до Черновіц. А нафтові копальні у Слободі-Рунґурській та Печеніжині? Нафта недвозначно обіцяла шалений поступ, стрімке збагачення і геометричну прогресію в народонаселенні.

Це може здаватися дивним, але Маріо Понґрац уже в 60-ті передчував те, про що місцевий оглядач звітуватиме далекого поки що 1890 року на шпальтах популярного варшавського тижневика: «Коломия — світ цивілізований, а можливо, що й занадто. Немов у якомусь левантійському порту, чуєш навколо найрізноманітніші мови, оригінальні й непольські; неслов’янські лиця оточують тебе зусібіч; у рестораціях, цукернях виловлюєш вухом акценти англійської — a business! business! — лунає на кожному кроці; так, це безперечно він керує людськими діями й панує, мов Бог і Хазяїн».

Колоніальні товари, з якими пов'язав життя Маріо Понґрац, робилися дедалі моднішими. Систематичний попит на кардамон, амбру, паприку і папаю ставав ознакою нової міської свідомості глобалізованого світу. З 1866 року Маріо Понґрац, головно завдяки залізниці, налагодив їхнє безперебійне постачання й назавжди заткнув за пояс кількох несміливих конкурентів. Уся Коломия з округою чудово затямила, що саме його каєнський перець володіє найтоншим ароматом, індійський сезам дає найчистішу олію, а цейлонський жовто-гарячий чай викликає нечувану і ні з чим не порівнювану розумову ефективність. Саме до Понґраца зверталися ледь не всі пошанівку варті домогосподині, кухарі й кухарки цілої округи по цитрину, гранат, шафран, какао, цикорій і каву.

Але що там Коломия з округою, коли навіть у Черновіц і Тернополі його продажі неухильно йшли догори!

1867 року він подвоїв кількість крамниць, відкривши ще одну — на дещо віддаленому від центру Маріягільфі. 1870-го він ще раз їх подвоїв, а 1872-го потроїв. Десь приблизно відтоді їх почали називати то цинамоновими, то абсентовими.

Одну з них він відкрив спеціально для дружини. Це була, як він казав, Маріїна іграшка.

Йому йшов сороковий рік. На запитання мимолітних друзів та знайомих з різних куточків світу він відповідав бадьорою німецькою фразою: «Es geht uns gut»[20]. Її він каліграфічно виписував на безлічі тогочасних поштівок то смарагдово-зеленим, то світло-кораловим чорнилом.

4

На місці він не сидів — і це також важливий складник його успіхів. Інтереси бізнесу вимагали постійної мобільності й частих відряджень до найпотужніших гуртовиків, що зазвичай громадилися зі своїми незліченними складами та сховищами по найбільших морських і річкових портах Європи. Тож не тільки Відень і Пожонь чи, скажімо, Данціґ і Штеттін ставали цілями його мандрівок — Ґенуя, Антверпен та Одеса також. Окремі ж дільниці Гамбурґа він знав краще за деякі коломийські.

З далеких подорожувань ніщо не тягло його додому так солодко і поривно, як тепле тіло дружини. Присвятивши себе домашньому затишку та самовдосконаленню (зокрема й через фізичне вправляння орієнтального штибу), пані Марія розквітла. Вона поступово звикала до заможності, розваг і вільнодумства. Її вабили дивовижі й відхилення. Коли чоловік укотре повертався з відрядження, вони не вилазили з ліжка по 16-20 годин і при цьому ні на хвилину не змикали очей. Це було модерно. Як і те, що Марія не тільки виконувала, віддавалася і давала: з рідкісною для тих часів наполегливою рішучістю вона водночас і брала, й отримувала. Можливо, вона була першою емансипанткою тих широт.

Дітей вона не народжувала. Спершу — тому що Маріо Понґрац уміло запобігався й майже ніколи не кінчав у, як тоді ще повсюдно вважалося, спеціально відведене для цього природою місце. Згодом обоє зрозуміли: запобігатися їм узагалі не варто, жодного оцту, цитринового соку, жодних піпеток чи пігулок — а все тому, що запліднення все одно не відбудеться, позаяк на це існують якісь нездоланні фізіологічні причини. Наприклад, припускав уголос близький приятель-доктор, симпатичний добряк і цинік, могло статися, що хтось із них — він або й вона, або й він, і вона, себто вони обоє — колись давно в ранній юності... ну ви розумієте. Він уживав вислів «щось ґа-лантне». Ні-ні, все добре, все чудово, все чікі-пікі, все тіп-топ з їхніми органами й системами. От лише запліднень у них не вийде.

Цей медичний висновок вони сприйняли радше з полегкістю. Не мати дітей було модерно. Патріархальність ішла геть — принаймні з центрів цивілізації, відступала на бідні села, у глушину, темряву, грязюку, в останні задуп’я. Туди, де тлумилися в холоднечі й паразитах усі незліченні тисячі вбогих, а кожна з них, як свідчила актуальна статистика, тепер випадала аж на одного багатого. Відтепер лише тисяча на одного — й це був очевидний прогрес.

Модерно було жити для себе. Модерним був еґоїзм — як тоді його називали, розумний. І до життя вони ставились еґоїстич-но: вигадливо їли й пили, прогулювалися на лоні природи, відвідували мінеральні джерела та соляні шахти карпатських курортів, читали одне одному вголос найновіші французькі романи й улюблені уривки з Дарвіна, відзначали на берегах Захер-Мазоха всі його нісенітниці й вигадки, не пропускали ні театральних, ні циркових прем’єр, з іноземцями та євреями спілкувалися в міському, з офіцерами — в гарнізонному казино, грали в канасту, бридж і тисячку, попивали абсент і покурювали опіум.

Вони полюбили дощові неділі, коли нікуди не хотілося йти і можна було мовчки дивитися на вікна будинку з протилежного боку вулиці.

Нічого не казати.

Ніколи не вставати.

Зупиняти час як самим заманеться.

5

Маріо Понґрац дуже пильнував за розвитком техніки і всіма актуальними винаходами. Ще наприкінці 50-х він організував для себе з дружиною пізнавально-розважальний політ на дирижаблі. (Політ відбувався над Покутсько-Буковинським кряжем на висоті в середньому до тисячі метрів, і про нього, звісно, багато писали в газетах.) 1864-го Маріо Понґрац придбав щойно запатентоване механічне піаніно на три десятки популярних мелодій. 1869-го — друкарську машину Шоулза (так, машину, а не машинку — вона була завбільшки з їхній письмовий стіл).

Він завалював дружину подарунками і часто, провівши ніч із черговою випадковою грішницею де-небудь

1 ... 26 27 28 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коханці Юстиції», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коханці Юстиції"