Читати книгу - "Століття"

межах духу: великі селевкідські епопеї разом зі свис-

том їхніх пращ, і також віддана на спит земля...

Іще й таке: оці надбіглі тіні — небесне зловживання

над землею.

Ми, вершники серед людських родин,

де лють співала голосом синиць, —

чи піднесемо батоги свої понад марнотними

словами щастя? Пшеничною вагою

зваж себе, людино! Цей край — не мій.

Що дав мені цей світ, крім руху трав?..

Туди, аж до містини, що її на честь

Сухого Дерева прозвали:

Жагою повна блискавка мені судила

обшир Західних провінцій.

Та поза ними — край найбільшого дозвілля,

Й, серед земель непам’ятливих трав, рік без родинних уз

та круглих дат, присмачений світаннями й вогнями.

(І для ранкової офіри серце у чорного узято барана.)

Дороги світу, хтось верстає вас. Над знаками землі

владарювання.

О Мандрівник під жовтими вітрами, о смак душі!...

І коккулюс індійський,

ти кажеш, заховав п’янливу силу, — нехай же

розітруть його зерно!

У наших звичаях несхибно панував великий постулат

шаленства [violence].

Разом із Паулем Целаном (Пауль Ансель, 1920-1970), навпаки, вдирається найжорстокіше реальне століття. Немає ні династій, ні статків, щоб дати суб’єктові прихисток. Він народився у румунських Чернівцях, у буковинській провінції. Зазначимо, майже одночасно тридцятитрьохлітній дипломат Сен-Жон Перс працює над своїм «Анабазисом». Целан походить із єврейської родини. Дитиною він занурений у багатомовне середовище: німецька, ідиш, румунська... У Франції 1938-1939 рр. вивчає медицину. 1940 року після німецько-радянського пакту Буковина відходить до складу СРСР. Тоді Целан вчить російську. Все життя він залишатиметься перекладачем, і одна з його збірок буде присвячена Мандельштамові. 1941 року після нацистського нападу росіяни відступають. Виникає гетто, батьків депортують. Батько помре від тифу, матір розстріляють. 1942 року Целана поміщають у табір примусової праці. 1944 року регіон звільняє радянська армія. Целан повертається до вивчення англійської мови. У 1945-1947 рр. він перекладає, зокрема, оповідання Чехова з російської на румунську. Пише перші поезії й бере псевдонім Целан. 1948 року їде до Парижа, де вчитиме німецьку. Бачимо, як вимальовується його кочівний образ. Він багато читає свої поезії в Німеччині, що для нього дуже важливо. 1959 року викладає німецьку у Вищій нормальній школі (до війни Самюель Бекет там викладав англійську). Головний поетичний доробок припадає на початок 60-х. 1967 року стався відомий епізод — зустріч із Гайдеґґером, що породила численні інтерпретації, а також дуже загадковий вірш самого Целана[67]. Три роки потому Пауль Целан накладає на себе руки. Велику частину його творів становлять уже посмертні збірки.

Якщо поглянути на те, що ми називаємо «коротким століттям», століттям, що передує Реставрації останніх двадцяти років, Целана можна вважати поетом, що його завершує.

Я ніколи не бачив, щоб ласий до сенсацій журналізм, тисячі разів звинувачуючи в безсилості філософію, сам був спроможний осягнути злочини століття. Тим часом філософія поставила це питання, як і інші процедури мислення, і добре, і погано. В будь-якому разі краще, ніж ті, хто її у цьому ганив. Так само я ніколи не думав, що є хоч найменший сенс говорити, як удавано припустив Адорно, ніби після Аушвиця неможливо писати поезію. Отож для мене немає ніякого парадоксу в тому, що Целан, для якого Аушвиць є одне з найбільш напружених питань, щось на кшталт чорного вогню, водночас універсальне й затемнено інтимне джерело, не переставав винаходити — і (то був найбільший виклик) схилив до цього винаходу німецьку мову, мову вбивць, — винаходити поезію, здатну осягнути, що саме сталося з людьми у 30-40-х роках. Поет-свідок тих років, Целан закриває період, який відкрили Тракль, Песоа і Мандельштам, період, у якому поезія бере на себе завдання назвати століття. Після Целана є ще немало поезій[68], але більше немає поезій століття. Століття, осмислене як роздум про себе, поетично завершується.

Вірш «Анабазис» Целана належить до збірки «Die Niemandsrose» («Троянда нікому»), що побачила світ