Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Спину не забила? — співчутливо запитала матінка Цзя. — Ану лишень, хай служниці гарненько розітруть!

— Та хіба я пестуха? — заперечила стара Лю. — Дня не пригадаю, щоб разів зо два не впасти! Що ж це мене щораз розтирати!

Цзицзюань тим часом відсунула дверну фіранку, матінка Цзя ввійшла в кімнату й опустилася на стілець. Дайюй піднесла їй чай на таці.

— Не треба, прошу тебе, — сказала пані Ван, — ми не питимемо!

Тоді Дайюй наказала служниці принести стілець, на якому зазвичай сиділа біля вікна, і запропонувала пані Ван сісти.

Стара Лю, побачивши на столику пензлі й тушницю, а на полицях — безліч книг, із подивом вигукнула:

— Це, напевно, кабінет вашого онука?!

— Ні, це кімната моєї внучки, — з усмішкою відповіла матінка Цзя, вказуючи на Дайюй.

Стара Лю уважно подивилася на Дайюй і мовила:

— Ніколи не скажеш, що тут живе дівчина! Не в кожної вченої людини є такий кабінет!

— Що це Баоюя не видно? — запитала матінка Цзя.

— Він на ставку, в човні, — відповіли їй.

— А хто розпорядився приготувати човен? — здивувалася матінка Цзя.

— Я, — не забарилася відповісти Лі Вань. — Коли ми відчиняли вежу Розкішного видовища, я подумала, що вам раптом захочеться покататись, і звеліла приготувати човна.

Матінка Цзя хотіла щось сказати, але в цей час на порозі з’явилася служниця й доповіла:

— Пані Сюе.

Матінка Цзя підвелася гості назустріч, а тітонька Сюе, всміхаючись, привітала її.

— О, у вас, видно, гарний настрій, шановна пані, — мовила вона, — позаяк ви так рано сюди прийшли!

— Я саме тільки-но говорила, що тих, які спізнилися, штрафуватимемо, — всміхнулась у відповідь матінка Цзя. — А ви спізнилися!

Пожартувавши так, матінка Цзя раптом глянула на вікно й сказала:

— Колись шовк на цьому вікні був дуже гарним, а зараз від сонця вигорів і збляк! Зелений шовк сюди не годиться, він не відтінятиме бамбук, який росте у дворі, а персиків і абрикосів тут немає. Пам’ятаю, в нас був тонкий шовк різних кольорів, спеціально для вікон. Завтра ж треба його знайти й замінити цей вигорілий.

— Нещодавно я бачила в коморі, у великому ящику, кілька шматків тонкого яскраво-червоного шовку «крильця цикади», — сказала Фенцзє. — І ще шовк із візерунками: кажани серед хмар і метелики, що пурхають серед квітів. Шовк м’який, барви яскраві, живі. Я ніколи такого не бачила й узяла два шматки на покривала для ліжок. Чудові виходять покривала!

— Тьфу! — плюнула матінка Цзя, розсміявшись. — А ще говориш, що бачила геть усе! Спробуй тільки ще раз похвастатися!

— Хоч скільки б вона бачила, з вами їй не зрівнятися! — всміхнулася тітонька Сюе. — Ось вам гарна нагода наставляти її, а ми охоче послухаємо.

— Дорога бабусю, наставте ж мене! — заходилася просити Фенцзє.

— Цьому шовку років більше, ніж усім вам, разом узятим! — мовила матінка Цзя. — Його часто приймають за «крильця цикади», але справжня його назва «легкий серпанок»!

— Назва воістину гарна, як і сам шовк, — погодилася Фенцзє. — Я й справді такого ніколи не бачила, хоча шовків надивилася вдосталь.

— Скільки тобі років? — з усмішкою запитала матінка Цзя. — І скільки шовків ти бачила? А ще смієш хвастатися! Шовк, про який ми говоримо, буває чотирьох кольорів: кольору ясного неба після дощу, осіннього листя, зелені сосни й сріблясто-червоний. Чи зробити із цього шовку запону для ліжка та затягти нею вікно, здалеку вона буде схожа на серпанок або туман! Тому й дістав таку назву! А от сріблясто-червоний шовк називається «відблиск зорі». Навіть шовк, що виробляється тепер при імператорському дворі, не має такої м’якості й щільності!

— Фенцзє не винувата, що не бачила такого шовку, — зауважила тітонька Сюе. — Я також не бачила, хоч і прожила більше.

Поки тривала ця розмова, Фенцзє встигла послати служницю по шовк, про який ішлося.

— Ось про нього я й говорила! — вигукнула матінка Цзя, коли служниця принесла шовк. — Колись ним тільки затягували вікна, а вже потім почали шити запони й покривала! І вийшло дуже добре! Завтра ж, Фенцзє, розшукай кілька шматків сріблясто-червоного шовку і звели затягти тут вікна.

Фенцзє кивнула. Всі захоплювалися шовком, а стара Лю, не забувши пом’янути Будду, сказала:

— Нам плаття й то було б шкода шити з такого шовку! А ви придумали ним затягувати вікна!

— А що з ним робити? — здивувалася матінка Цзя. — Адже на плаття він не годиться!

Не встигла вона договорити, як Фенцзє трохи підняла