Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Моя пані звеліла вам передати, що чайних столиків може на всіх не вистачити, — сказала Фен’ер, простягаючи Лі Вань в’язку ключів, — тому вона просить відчинити вежу й узяти звідтіля столи. Сама вона зараз не може прийти, тому що зайнята розмовою з пані Ван.

Лі Вань наказала Суюнь узяти ключі, а іншій служниці — привести хлопчиків-служників, що чергували біля садових воріт.

Лі Вань пішла до вежі Розкішного видовища разом зі служниками, наказала їм піднятися нагору, відчинити покої Візерунчастої парчі й принести звідтіля столи. Хлопчики-служники, жінки й дівчатка-служниці дружно взялися до діла, і незабаром двадцять столів були внизу.

— Обережно! — говорила Лі Вань. — Не поспішайте, а то обламаєте різьблення, воно ж зі слонової кістки!

— Можеш теж піднятися нагору, подивитися, — запропонувала Лі Вань старій Лю.

Стара зраділа й, тягнучи за собою Баньера, легко вибігла сходами. У приміщенні, де вона опинилася, панував півморок, стояли ширми, столи, стільці, різнобарвні ліхтарі й ще якісь речі, гарні, дорогі, яких баба зроду не бачила. Пом’янувши кілька разів Будду, баба спустилася вниз, після чого двері знову замкнули на ключ, а служники й служниці розійшлись у своїх справах.

— Зовсім забула, — спохватилася Лі Вань, окликнувши служниць. — Може, старій пані захочеться покататися на човні, так приготуйте про всяк випадок весла, парасолі й запони!

— Слухаємося! — відповіли служниці, повернулись у вежу й принесли все необхідне. Потім вони послали хлопчика-служника попередити човнярок, аби пригнали в ставок два човни.

Поки Лі Вань поралась, у саду з’явилася матінка Цзя в супроводі цілої юрби жінок. Лі Вань вийшла назустріч, поклонилася й сказала:

— Видно, пані, ви в гарному настрої й вирішили прибути до нас! А я гадала, ви тільки збираєтесь умитися та причесатися, й от нарвала хризантем, щоб вам послати.

У цю мить Біюе піднесла матінці Цзя блюдо, що формою нагадувало листок лотоса, на якому лежала ціла гора хризантем різних кольорів. Матінка Цзя вибрала яскраво-червону, приколола до волосся і з усмішкою обернулася до старої Лю:

— Візьми й ти квітку.

Фенцзє за руку підвела стару Лю до блюда й мовила:

— Дозвольте мені вас прикрасити!

Взявши з блюда кілька Хризантем, Фенцзє застромила їх абияк у волосся старої Лю. Дивлячись на неї, важко було стриматися від сміху.

— За що це моїй голові випало таке щастя?! — вигукнула вона.

— Невже ти не жбурнеш квіти в обличчя цій насмішниці?! — підохочували стару жінки. — Адже ти зараз схожа на стару кралю!

— Так, тепер я баба, — сказала у відповідь стара Лю, — а замолоду й справді була красунею! І дуже любила пудру й помаду!.. А зараз нехай я буду старою кралею!

За розмовою непомітно дійшли до альтанки Струмливих ароматів. Дівчатка-служниці принесли парчевий матрац і розстелили на лаві із спинкою. Матінка Цзя опустилася на нього, знаком запросила бабусю Лю сісти поруч і з усмішкою запитала:

— Ну як, подобається тобі сад?

— Ми люди сільські, — відповіла стара, кілька разів пом’янувши Будду, — але перед Новим роком завжди їздимо до міста по святкові картинки, а потім милуємося ними й мріємо: «Хоч би разок погуляти в такому саду!» Я гадала, така краса тільки на картинках! А сьогодні, тільки-но ввійшла у ваш сад та подивилася навколо, зрозуміла, що він у десять разів кращий! От якби ваш сад намалювали й дали мені картинку вдома показати. Заради цього й життя не шкода!

Тут матінка Цзя мовила, вказуючи пальцем на Січунь:

— Ця моя внучка добре малює. Хочеш, звелю їй намалювати сад?

У нестямі від радості стара Лю підбігла до Січунь, схопила її за руку й вигукнула:

— Панянко ти моя! Ти така велика та гарна, ще й умієш малювати! У тебе напевно втілилася фея!

Непідробний захват старої всіх насмішив.

Відпочивши трохи, матінка Цзя повела стару оглядати сад. Спочатку підійшли до павільйону Ріки Сяосян. Заледве минули ворота, перед очима постала посилана гравієм доріжка з пишним мохом по краях. Обабіч неї ріс бірюзовий бамбук.

Стара всіх пропустила вперед, а сама пішла трохи віддалік.

— Ідіть по доріжці, бабусю, — попередила її Хупо, — мох слизький, можна впасти.

— Нічого, мені не звикати, панянко, — відповіла стара, — краще дивіться, як би туфельки не забруднити!

Вона йшла, балакаючи, не дивлячись під ноги, і зрештою із шумом упала, спіткнувшись об камінь. Усі заплескали в долоні й розреготалися.

— Негідниці! — крикнула матінка Цзя. — Замість того щоб допомогти поважній жінці встати, ви смієтеся!

Але стара вже сама підвелася й вигукнула:

— От тобі й на! Не встигла похвастатись, як одразу звалилася!