Читати книгу - "Я живу з чудовиськом, Selina Tamamushi"

Автор: пухнастий білий кіт із великими помаранчевими очима,

який не просив ставати родоначальником чиїхось великих планів. 

Спершу день здавався звичайним. Чудовисько, як завжди, метушилося зранку, перекладаючи щось із місця на місце. Я вже змирився, що кожен день із нею — це лотерея. Але цього разу вона витягнула щось новеньке. 

— Котофійчику, у мене для тебе чудова новина! — повідомило Чудовисько, притискаючи мене до себе, ніби я її підтримаю. 

Коли чудовиська кажуть «чудова новина», завжди чекай біди. 

— Ми шукатимемо тобі наречену! 

Я насторожив вуха. Наречену? Яку? Мене цілком влаштовує моє життя: самотній кіт із безмежною свободою. Навіщо мені зв’язувати себе вузол котячого шлюбу? 

— Сніжок, час продовжувати твій рід. Ти такий гарний, розумний і пухнастий. Твої кошенята будуть ідеальними! — щебетало Чудовисько, засипаючи мене непрошеними компліментами. 

Я підозріло примружився. Вона точно не розуміє, що коти не питають дозволу на такі речі. 

Перше, що зробило Чудовисько, — знайшло в інтернеті якусь базу кішок. Довго перебирало, примовляючи: 

— Так, ця надто смугаста. Ця... що це за погляд? О, ось ця симпатична! 

Вона показувала мені фотографії котів жіночі статі на екрані. Наче я можу оцінити їхній «зовнішній вигляд». В одному я впевнений: жодна з них не виглядає так велично, як я. 

— Завтра поїдемо знайомитися, — весело заявило Чудовисько. 

Поїдемо? Знайомитися? Це ж катастрофа! 

Наступного дня Чудовисько запхало мене в переноску, і все почалося. 

Ми приїхали до дивного місця, де смерділо незнайомими котами. Там була кішка, яку Чудовисько обрало для «побачення». 

— Сніжок, це Мурка. Вона твоя майбутня... еее... подруга, — представило мене Чудовисько, наче я директор великої компанії. 

Я глянув на цю Мурку. Мурка глянула на мене. Я повернувся й демонстративно ліг спиною до неї. 

Мурка, здається, теж не була в захваті від цієї зустрічі, як і я. Ми цивілізовані представники котячих. Очі одне одному не дряпали. Голос не підвищували. Пісень не співали. Просто поруч посиділи-полежали. І з обуреними мордами дивилися на своїх чудовиськ. 

— Ну чому ти не хочеш спілкуватися? — стогнало Чудовисько, коли ми повернулися додому. 

Бо я кіт, а не персонаж твого романтичного серіалу! 

Чудовисько дуже засмутилося й довго намагалося мене переконати, що це був «лише перший раз» і що я «розігріюся». Наступного дня воно притягло мені каталог із ще більшою кількістю кішок. 

Це було вже занадто. Я вирішив збунтуватися. Коли Чудовисько знову спробувало посадити мене в переноску, я зробив хід, гідний героя. Я сховався в шафі й злився з його вмістом. Протримався там дві години. Увесь цей час Катя марно мене шукала по всьому дому. 

— Сніжок, виходь, я все зрозуміла! — нарешті здалося Чудовисько. 

Я вийшов, гордо піднявши хвіст. Справжня свобода завжди вимагає жертв. Чудовисько відмовилося від ідеї продовження мого роду, але довго дивилося на мене з докором: 

— Ти міг би стати чудовим татом, знаєш? 

Може, і міг би. Але навіщо мені це, якщо я вже чудовий кіт? Уночі я спеціально ліг поруч із Чудовиськом і голосно замуркотів. Нехай знає: я її ціную, попри її дивні ідеї. 

P.S. У наших чудовиськ дуже дивні ідеї. Але ми можемо відстоювати свої погляди на життя.