Читати книгу - "Згасле сяйво, Марі Сантьяго"

Зима поступово брала в облогу світ, окутуючи землю снігом, а небо сяяло міріадами зірок, як вогники на ялинці. Важкі снігові хмари накрапали мокрим снігом на землю, коли Дерек і Етел увійшли до маленького будинку на околиці лісу, який мав стати їхнім тимчасовим притулком.

Вони довго йшли, стискаючи руки один одного, поки не дісталися до місця, яке мало забезпечити їм хоча б кілька днів спокою. І хоч відчуття небезпеки не залишало їх, але в цьому моменті все виглядало як ілюзія миру, яка була майже такою ж важливою, як і сама безпека.

Вогонь у каміні вже горів, додаючи затишку та тепла цьому місцю. Дерек закрив двері і повільно повернувся до Етел, яка стояла, розтираючи свої замерзлі руки. Вона виглядала втомленою, але все ще красивою, і цей момент затишку відчувався особливо цінним, коли вони могли бути разом.

— Ти впевнена, що тобі не холодно? — запитав він, наближаючись до неї. Його погляд був м’яким, але тривожним, наче він намагався переконатися, що вона в порядку, і що їй комфортно.

— Все добре, — відповіла Етел, посміхаючись. — Ти ж знаєш, я звикла.

Але вона не могла приховати того, як її тіло реагувало на його наближення. Його присутність була спокійною, але в той же час і сильною. Вона відчула, як її серце прискорюється, коли він простягнув до неї руки, ніби запрошуючи її до себе.

Дерек легенько обвив її талію, і їхні погляди зустрілися. Вона не могла не помітити, як темні очі Дерека наповнюються ніжністю. Їхні губи торкнулися м’яко, ніжно, але з відчуттям пристрасті, якось природно, ніби вони обидва вже давно мріяли про це. Це був поцілунок, який розказував більше, ніж тисяча слів — про їхній зв’язок, про те, як вони доповнюють один одного в найтемніші моменти.

Дерек відкинув сніг з її волосся і обережно обвив її плечі теплим пледом. Потім він підняв келих з шампанським, який стояв на маленькому столі, прикрашеному кількома яскравими святковими свічками.

— За новий рік і за нас, — прошепотів він, і його слова звучали, як клятва, яку він давав їй.

Етел посміхнулася і підняла свій келих. Вона знала, що цей рік принесе багато змін, але те, що вона мала зараз — те, що було між ними, — було важливим. Це було те, що тримало її в живих.

— За нас, — сказала вона, і вони разом випили.

Вони обидва відчули, як келихи наповнюються новими емоціями, а спільне святкування надає їхньому зв’язку ще більше глибини. Вогонь у каміні ледь шипів, але атмосфера була наповнена теплом. Це був момент, коли не було більше ніякої небезпеки — тільки вони двоє і світ навколо них.

Дерек усміхнувся, відкинув плед і підійшов до вікна, яке було засяяне снігом, що м’яко падало зовні. Згодом він повернувся до Етел і покликав її до себе. Він взяв її за руку, і вони разом вийшли на балкон. Вітер не був таким холодним, але сніг падав тонким шаром, створюючи ефект магії, що заповнив їхній світ.

— Поглянь на це, — сказав Дерек, вказуючи на нічне небо, яке було освітлене тисячами зірок. — Це все для нас, Етел. Ми разом.

Вона обвила руки навколо нього і притулилася до нього, відчуваючи його тепло, його силу, яка давала їй надію. В цей момент все здавалося можливим. Вони стояли разом, обіймаючись, і, хоча їхній шлях був далеким і сповненим небезпеки, цей момент був їхнім.

— Я нікуди не піду, — прошепотіла вона, дивлячись йому в очі. — Я буду з тобою, Дерек, навіть через всі труднощі.

Їхні губи знову зустрілися — не спішно, не наполегливо, але з глибокою ніжністю, яка передавала все те, що вони відчували. Це був поцілунок, який був і обіцянкою, і присягненням. Вони обидва знали, що попереду буде ще багато випробувань, але в цей момент вони відчували, що все, що потрібно, це бути поруч один з одним. І все буде добре.

Новорічна ніч була лише початком їхнього спільного шляху — шляху, який веде через темряву, але й через світло, де вони разом зможуть пережити все. Світло нового року дарувало певний спокій, який було важко знайти в умовах постійної небезпеки. Дерек і Етел залишалися в притулку, обережно плануючи свої подальші кроки. Хоча все навколо було переповнене невизначеністю, між ними вже не було сумнівів. Вони мали один одного, і це мало значення більше за будь-яку небезпеку.

Наступного ранку, коли сніг знову покривав землю білим пухнастим покривалом, Етел прокинулася від легкого поцілунку на її чолі. Дерек сидів поруч, дивлячись на неї з теплою усмішкою. Вогонь у каміні вже почав згасати, але вони були разом — і це зігрівало більше, ніж будь-який вогонь.

— Спиш як ангел, — прошепотів він, тихо посміхаючись. Його пальці м’яко торкнулися її волосся, відводячи пасмо з її чола.

Етел відкрила очі і зустріла його погляд. В її серці не було місця для сумнівів. Вона була впевнена, що попри все, що чекає попереду, вона мала Дерека, і це давало їй сили.

— Я не пам’ятаю, коли останній раз відчувала таку спокій, — сказала вона, піднімаючись і сидячи поруч з ним. Її погляд був наповнений м’якою ніжністю. — Все змінилося після того, як ми опинилися разом.

Дерек поклав руку на її плече, і його погляд став глибшим, як ніби він намагається зрозуміти її до кінця.

— Я теж не знаю, як це сталося, — сказав він, його голос був м’яким і спокійним. — Але я знаю одне: тепер, коли ми разом, я готовий зробити все, щоб тебе захистити. Ти не одна.

Її серце завмерло від цих слів. Він був її опорою, і в цей момент, хоч навколо все було так нестабільно, вона відчула, що цей зв’язок міцніший за будь-яку небезпеку.

Вони сиділи разом, і годинами мовчки насолоджувалися тишею, яка панувала навколо. Поступово вони відчули, що навіть у цьому світі, де постійно щось загрожує, можна знайти моменти спокою. І хоча вони знали, що перед ними ще багато випробувань, цей момент залишався їхнім — їхнім приватним світом, де не було місця для страху.