Читати книгу - "Зоряна електричка, Олександр Юрійович Есаулов"

— Служба метрополії! — горлав Зелений Хвіст.

— Хто наважився?!! — і собі горлав Найвеликоглав. — Усіх звільню!!! Розгоню по норах, як останніх шестиногів!!!

Коли все заспокоїлося, втікачів уже й слід прохолов. Промедаям та охоронцям залишилося тільки підраховувати свої втрати та сінці, Найвеликоглаву приймати заспокійливе, а Зеленому Хвосту оплакувати свою втрату: господар процесії особисто відірвав йому зеленого хвоста.

— Дурний ще — зеленого хвоста носити! — горлав на нього, як на останнього водожива, Найвеликоглав. — Поплаваєш рядовим, наступного разу дивитимешся, куди плавцями гребеш!

Найвеликоглав ще довго буркотів обурено, кілька разів дав по шиї ні в чому не винному начальнику почту, а коли той ледве відкрив рота на своє виправдання, клацнув щелепами та зжер його, навіть кісток не виплюнув.

Ніким не переслідувані, Флоквел і Мозя дістались острова та набули своєї звичайної подоби. Тут нічого не змінилося. Вони ще раз обійшли клаптик суші, уважно розглядаючи пісок, у сподіванні знайти бодай якісь сліди перебування Манями Корпурами, але всі їхні намагання були марні. Пісок був чистим та неторканим.

— Мозю, мабуть, ти мав рацію: Манями тут не було. У будь-якому разі, слідів його тут не знайдено.

* * *

Велетенський жук зробив ще один рух і опинився на самому верху гори з брикетів. Усією своєю вагою він наліг на перегородку, і та затріщала. Блостер позадкував, розуміючи: якщо Мадингма зараз обіллє його вогнем, то буде не те що погано, а буде зовсім погано. Ніхто з масябосян не міг допомогти йому. Будь-хто з них був би миттєво паралізований субзвуком. А якби хто і встояв, усе одно — голіруч із таким чудовиськом не впоратися.

— Чому ж голіруч? — раптом схаменувся Блостер. — А граваствіл? Аби потужності вистачило… Занадто великий об'єкт, занадто великий…

А дракон уже переліз перегородку та рушив до виходу з печери. Ще хвилина — і буде запізно! Якщо чудовисько виповзе з печери, а ще гірше — злетить, радіоактивне забруднення місцевості неминуче, а це лихо вже страшніше, ніж позбавитися енергії. Блостер звів зброю, встановив регулятор потужності на «двійку». Блимнув індикатор розрядки: з одного пострілу граваствіл розрядився повністю. Мадингма закляк на самому виході з печери. Його лапи не витримали подвоєної ваги велетенського тіла та підкосилися. Очі прикрилися повіками, які теж поважчали вдвічі.

— Добре, що він не встиг закоркувати своїм тілом вихід із печери! Сидів би зараз, набирав дозу…

Блостер обережно пролізав повз велетенську тушу, гарячу, наче пічка. Він зблизька уважно оглянув дракона. Таке створіння природи йому ще зустрічати не доводилось! Усе в ньому було над: надпотужний, надстрашний, наднебезпечний, надважкий… Блостер похитав головою: важка робота перепала йому, а робити треба — це єдина надія отримати допомогу масябосян у пошуках онука!

Четверо масябосян чекали на нього біля печери.

— Йдіть сюди! — покликав їх Блостер. — Думатимемо разом.

— Що з драконом?

— Нічого, жити буде. Певний час він не зможе рухатися, скільки точно — не знаю. Тепер треба зрозуміти, як його затягти назад до лігва.

— Як це вам вдалося? — запитала ошелешена Фелела. — Він такий велетенський!

— Фелело! Це ж космічний розум! Невже ти не розумієш? От чудово! Ми примусили його заснути!

Блостер заперечно похитав головою:

— Ні, Аголе, не примусили.

— Як? — здивувався Реза. — Але ж він не рухається! І очі заплющені…

Усі спохмурніли. Радісний настрій миттєво зник. Виявляється, нічого ще не закінчено!

— Це не надовго. Ось що я вам скажу, друзі. Мадингма — це дуже небезпечне створіння. Енергія у ньому виробляється шляхом розщеплення атомних ядер. Це складний процес, і як ця тварина забезпечує його стабільність, я не знаю. Наша завдання — пробратися до нього у лігво і подивитися, чи є там парингея, і яких дров він там наламав. Якщо парингеї немає, її треба добути. І ще: дракона треба повернути на місце і нагодувати.

— Але нас усього п'ятеро! — вигукнув Реза. — Хіба можемо ми зрушити з місця цього велетня?

— П'ятеро… П'ятеро — це така сила, що і сказати несила, якщо вони одна команда! — посміхнувся Блостер. — Мандрівка вглиб печери — справа небезпечна. Туди піду я і ще хтось. Добровільно.

— Я піду! — одночасно вигукнули всі четверо.

— Ну… Іншого я і не очікував, — ще раз посміхнувся Блостер. — Зі мною піде Табул.

— Чому? — образився Агол. — Адже я тут головний!

— Саме тому ти залишишся і будеш прикривати наш тил. Відійдемо, нам треба побалакати сам на сам.

Блостер чітко виконував настанову. Він знав як ніхто, що настанови щодо контактів із мешканцями інших планет пишуться з важким досвідом, а буває, що і з кров’ю. В настанові про контакти вказувалося: розкривати тубільцям таємницю поводження зі зброєю можливо лише у виняткових випадках. Уже бувало, що гравастволи потрапляли до чужих рук, а потім траплялися дуже неприємні ситуації. Нерозумна голова та потужна зброя — це коктейль з непередбачуваним букетом ароматів.

— Ось що, Аголе. Я хочу довірити тобі дуже важливу таємницю Якщо зі мною щось трапиться у лігві Мадингми, ти маєш туди дістатися та забрати граваствіл.

— Що забрати? — не зрозумів Агол.

— Граваствіл. Це зброя, за допомогою якої я спинив Мадингму, — і Блостер коротко пояснив, як користуватися зброєю. — Але взяти його до рук ти можеш лише у тому випадку, якщо зі мною щось трапиться. Ти все зрозумів?

В Агола заблищали очі. Авжеж, він усе зрозумів.

— Дай потримати! — попрохав Агол.

Блостер заперечливо похитав головою:

— Лише у випадку, якщо зі мною щось трапиться. Це закон, Аголе, а я законів дотримуюся.

Прибулець засунув пістолет у кобуру:

— Ходімо, Табуле!

Удвох вони пройшли першу перегородку, пішли темним тунелем, де стінки ще пашіли жаром вогняних подихів дракона. Від перегородки до перегородки було метрів із п’ятнадцять. Вже після другої Блостер увімкнув ліхтарик на комунікаторі. У тьмяному світлі вони побачили жахливу картину. Всі перегородки майже повністю зруйновані, по підлозі тягнулася глибока борозна — слід від Мадингми. Індикатор рівня радіоактивного фону тріщав усе сильніше та сильніше, дисплей засвітився рівним світлом, і на ньому почався зворотний відлік часу. Це прилад підказував, скільки можна провести часу у печері без особливої шкоди для здоров’я. Блостер прискорив кроки. Ще одна перегородка — і вони у лігві. Слабеньким світлом ліхтаря Блостер не міг освітити всю печеру, оглянути стелю та стіни. Але те, що вона величезна, відчувалось одразу. Табул, здивований розміром споруди, мовчки стояв за спиною Блостера, ошелешено озираючися навкруги. У тиші тріщав комунікатор, і мигтіли цифри на дисплеї.

— Табуле, прокинься! Час спливає…

Вони взялись оглядати обладнання. Тут їм пощастило. Мабуть, спрацювала система аварійного захисту, і при першому ж