Читати книгу - "Сходи, що кричать, Джонатан Страуд"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я підступила до нього. Якби моя рука менше боліла, я б зацідила йому просто в пухкі, мов пиріг, груди.
— Бо саме так ми заробляємо гроші Джордж! Це дає нам більше, ніж твоє гортання старих газет!
Його очі аж спалахнули за дурними круглими скельцями окулярів:
— Та невже? Справді?
— Справді! Якби ти менше порпався в них, то побачив би, що за останні місяці ми виконали вдвічі більше замовлень! А вчора?! Ми чекали на тебе цілий день — ти мав піти з нами! Ба ні — ти був надто заклопотаний у бібліотеці. Ми залишили тобі чемну цидулку на «скатертині мислення». Ти хоча б розумієш, що це значить — «повернися до п’ятої»?!
— Ви мали дочекатись мене, — спокійно відповів він.
— А навіщо? Яка різниця?
— Яка різниця?! Ану, ходімо! Зараз я покажу тобі, яка різниця!
Відвернувшись від мене, Джордж попрямував через передпокій на кухню. Незважаючи на мої зойки з приводу стосів немитих тарілок, він штовхнув двері в підвал і затупотів залізними сходами.
— Ходімо! — ще раз гаркнув він. — Якщо не гребуєш!
Від моєї лайки у відповідь могло б прокиснути молоко — краще, ніж коли воно стояло б на кухні три дні поспіль. Зараз я по-справжньому розлютилась. І затупотіла сходами вслід за Джорджем. У конторі, в світлі лампи, на Джорджевому столі громадились пожмакані папірці, брудні чашки, яблучні недогризки, пакунки з-під чипсів і надкусані бутерброди — всі докази його нещодавньої безсонної ночі. Тут-таки стояла й відкрита склянка з привидом; крізь жовтавий дим було ледве видно череп, що з якоїсь причини плавав у склянці догори дном.
Джордж перегорнув кілька газет на столі. Я не збиралася чекати початку його промови, тож заговорила сама:
— Ти хоч знаєш свою найголовнішу ваду? Це заздрість!
Джордж вирячився на мене:
— Кому ж я заздрю?
— Мені!
Він дико зареготав. Череп у склянці підхопив його регіт, вишкірившись на кшталт театральної маски.
— Та невже?! — вигукнув Джордж. — Ну ти й дивачка! Ти щойно спалила будинок нашої клієнтки. Тебе треба відзначити як нашу найкращу асистентку!
— Твоя правда. Адже ваш останній асистент помер!
Він завагався:
— Це тут ні до чого.
— Тож-бо й воно, що «до чого»! Ану, нагадай мені, як загинув Робін!
— Натрапив на Сирі Кістки, злякався й зіскочив з даху.
— Отож! А я вижила, ще й не втекла з місця роботи — звідти, де тій Джордже, майже не з’являєшся! Оце й зачіпає тебе, еге ж? Тобі здається, ніби тебе покинули. По-твоєму, це жорстоко? Тоді не звинувачуй мене в тому, що я втекла або чогось не зробила! Це тобі не порпання в запорошених книжках! Тут потрібні ефективні дії!
— Гаразд. — Він зсунув окуляри на свій товстий ніс. — Гаразд. Може, це й правда. Я поміркую над твоїми словами. А поки я це робитиму, поглянь, будь ласка, на цей запорошений старий звіт, який я відшукав учора — саме тоді, коли ви так ефективно забули взяти з собою залізні ланцюги. Це уривок житлового реєстру, що стосується будинку 62 на Шин-Роуд, де ви саме побували. Повний список його власників за останнє століття. Дивись: наприкінці списку — подружжя Гоуп; про них ти вже знаєш. А от про цю власницю ти не знаєш нічого: панна Аннабел Е. Ворд, що купила цей будинок п’ятдесят років тому. Запам’ятай це ім’я. А тепер — про причину, чому я вчора так довго порпався в Національному архіві, шукаючи імена всіх цих власників по газетах. Навіщо? Бо я не люблю сюрпризів. Але — от уже сміх! — один сюрприз мені все-таки трапився. Мене, бач, зацікавило: чи не привертав до себе хтось із цих власників широкої уваги — з будь-якої причини. І що ж? Один з них привернув-таки цю увагу!
Забрудненими в чорнилі пальцями він дістав ще один аркуш — нечітку ксерокопію маленької газетної статті. Стаття була з «Ричмондського Оглядача»?, випущеного сорок років тому.
ЗНИКЛА ДІВЧИНА!
ПОЛІЦІЯ ПРОСИТЬ допомоги
Поліція, що розслідує зникнення відомої молодої світської особи, панни Аннабел Ворд, вчора звернулася до населення в пошуках свіжої інформації.
Панна Ворд, двадцяти років, мешкала на Шин-Роуд у Ричмонді. Востаннє її бачили проти ночі в суботу, 21 червня, коли вона вечеряла в товаристві друзів у нічному клубі «Галоп», на Челсі-Бридж-Роуд. Відтоді, як вона близько півночі покинула клуб, і аж донині про неї нічого не відомо. Детективи опитали всіх знайомих дівчини, та це нітрохи не прояснило справи. Якщо хтось має про неї будь-які відомості, прохання зателефонувати за номером, вміщеним нижче.
Тривають пошуки зниклої дівчини, актриси-початківця й відомої постаті в світських колах. За останні кілька днів було оглянуто її будинок і прилеглі території. Поліційні водолази обшукали тутешні ставки й річки. Тим часом батько дівчини, пан Джуліан Ворд, запропонував солідну винагороду за будь-які спо
— Що, важко читається? — обізвався Джордж. — Не нарікай на себе: адже тут цілих два абзаци! Дозволь, я коротко поясню тобі. Вони не зазначили її точної адреси, проте цілком очевидно, що ця Аннабел Ворд — та сама особа, що згадується в житловому реєстрі. Дати так само збігаються. Отож вона мешкала на Шин-Роуд, 62 — там ви з Локвудом учора розшукували привида. Простий збіг? Можливо, й так. Але ця знахідка змусила мене сісти й зробити кілька нотаток. Потім я помчав додому, щоб розповісти все вам, але й тут на мене чекав сюрприз — ви вже пішли. Я не хвилювався — адже ви озброєні як слід. І тільки згодом я помітив, що ви забули ланцюги.
Запала тиша. Привид у склянці перетворився на зернисту, променисту масу, що поволі оберталася, наче вода на дні свердловини.
— Ну то й що? — поцікавився Джордж. — Щось із цього стало б вам у пригоді минулої ночі?
Всередині мене ніби відкрився отвір, куди затягло всю лють. Я відчувала лише нескінченну втому.
— У тебе є її фотографія? — запитала я.
Звичайно ж, вона в нього була. Джордж витяг її із своїх паперів.
— Тільки оця.
Знімок був з іншого числа «Ричмондського Оглядача». Дівчину в довгому хутряному пальті зняли при світлі ліхтарів, коли вона виходила надвір. Стрункі ноги, блискучі зуби, висока зачіска, що скидалася
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сходи, що кричать, Джонатан Страуд», після закриття браузера.