read-books.club » Детективи » Вакансія на вбивцю 📚 - Українською

Читати книгу - "Вакансія на вбивцю"

133
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вакансія на вбивцю" автора Наталія Паняєва. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 25 26 27 ... 49
Перейти на сторінку:
п’яний коридорами і, цілком імовірно, що смерть Жанни Задорожної в порожньому номері — його робота. Але для того, аби ця історія спрацювала, треба підкинути доказів проти журналіста.

Повернувшись, Маргарита спитала:

— Ну?

— Що ну? Ці фотографії не такі вже й небезпечні, — відповів Віталій. — Звичайно, з годинника видно, що й ти, і я, і дівчина були разом у номері приблизно тоді, коли її вбили. Але саме це і спрощує ситуацію. Ніхто не посміє припустити, що ти можеш бути вплутана у вбивство.

— Це цікаво, — Маргарита нарешті відірвалася від вікна, сіла. — Я хочу випити, Віталію. Налий мені, будь ласка, мартіні.

Направляючись до бару, Гаранджа поцікавився:

— А яке враження на тебе справила та жінка?

Маргарита заплющила очі, пригадуючи жахливу квартиру, яка як крапля води схожа була на ті огидні житла, куди вона водила чоловіків за часів роботи на вулицях Москви. Всі її найгірші підозри виправдалися, коли вона ввійшла у смердючий коридор і на дивані у передпокої побачила огрядну жінку з іржавим волоссям.

— Маргарито, — червоні губи пані Назарук розійшлися у хижій білозубій посмішці. Очі уважно розглядали дівоче обличчя. — Я думала, що вам буде зручніше приїхати сюди, ніж я відвідала б вас у готелі «Палас». Такий розкішний готель. Як добре, що у вас є можливість там зупинятися.

Її величезна обвисла пика досі стояла перед Маргаритиними очима.

— Вам там подобається, моя люба?

— Ви щось хотіли мені показати? — запитала дівчина цілком спокійно.

Пані Назарук підійшла до дверей:

— Ходіть за мною. Тут нам ніхто не завадить побалакати.

Маргарита пройшла за нею до тісної запиленої кімнатки, яка вочевидь слугувала пані Назарук кабінетом. Вона зачула гострий запах поту, який ішов від цієї жахливої жінки, фізично відчула жар її величезного тіла. Маргарита повелася в цій ситуації так, як зуміли б повестися небагато жінок, їй допоміг власний досвід. Дівчина часто зустрічалася з подібними жінками у своєму минулому. І тому, переборовши нудоту, яка підступала до горла, вона мовчки дивилася, як пані Назарук відчиняє маленьку шафку і дістає звідти фотографії. Вона виклала їх перед Маргаритою і сіла, тріумфально посміхаючись. Маргарита взяла знімки й уважно їх роздивилася. На кожному з них було видно годинник. Так, це був серйозний доказ. Намагаючись не виказати своїх справжніх почуттів, вона подивилася на пані Назарук:

— Ви хочете продати ці фотографії?

— Так. Чоловік, який їх зробив, був дуже здивований і зацікавлений, чому дівчина так довго не виходила з вашого номера, — сказала пані Назарук. — Він стежив за вашими дверима десь до о пів на четверту ранку і бачив, як ваш друг виніс труп жінки. Якщо ці фотографії й інші його свідчення стануть відомі слідству, і ви, і ваш друг станете перед судом. Так, я готова продати вам ці фотографії, зрозуміло, за певну ціну.

— Скільки? — запитала Маргарита.

— Ви, ясна річ, розумієте, якщо мій друг мовчатиме про те, що знає, вас ніхто не вважатиме співучасницею вбивства.

Маргарита дістала портсигар, витягла сигарету й закурила; її рухи були вповільнені. Дівчина намагалася навмисно привернути увагу пані Назарук до того, що руки її не тремтять, що вона цілком спокійна, отже, не сприймає всерйоз слова цієї гладухи.

— Скільки? — повторила Маргарита, випускаючи сигаретний дим просто в обличчя пані Назарук.

— Ну давайте поки зупинимося на цифрі у п’ятдесят тисяч гривень. Перша виплата, оскільки потім… — брови пані Назарук багатозначно поповзли вгору. — П’ятдесят тисяч гривень, і ви отримуєте моє слово честі, що міліція не побачить цих фотографій. Потім моєму другові знадобиться ще трохи грошей. Можу вас запевнити, що в нього досить скромні запити.

— Скільки ви хочете за негативи? — запитала Маргарита.

— Негативи не продаються, вибачте. Моєму другові потрібно мати деякі гарантії на майбутнє.

Дівчина струсила попіл.

— У мене немає п’ятдесяти тисяч гривень, — сказала вона.

— Я розумію. Ці вічні проблеми з готівкою. Мій друг хоче діаманти, які були на вас у день відкриття фестивалю. Вони підійдуть. Давайте домовимося, що це стане авансом за фотографії і мовчання.

Маргарита глибоко вдихнула сигаретний дим і випустила його через ніс:

— Так, мабуть, таки домовимося.

Обличчя пані Назарук розпливлося в посмішці.

— Що ж, моя люба, знаючи ваш досвід, я не сумнівалася щодо вашої згоди. В минулому у вас було важке життя. До мене часто приходять жінки, які потрапили у скрутне становище, і я намагаюся допомогти, бо мені їх шкода. Мені самій доводилося несолодко. Одне слово, я готова чекати до ранку, але потім фотографії потраплять до міліції. З цієї хвилини до дев’ятої години завтрашнього ранку я буду чекати. Ви мене розумієте?

Маргарита мовчки дивилася просто в очі пані Назарук.

— Не плутайте мене з іншими жінками, з якими вам доводилося мати справу, — сказала вона холодно. — Не думайте, що можете диктувати мені свою волю, стара корово.

Забудьте про це. Якщо в мене буде шанс, я змушу вас за все заплатити.

Пані Назарук посміхнулася, їй часто погрожували. Для неї погрози ламаного шеляга не вартували.

— Я у захваті від вашої витримки, — сказала товстуля. — Сама така. Принесіть діаманти завтра о дев’ятій ранку. Я впевнена, ви не захочете втратити все і провести кілька років у буцегарні.

Вона віддала фотографії Маргариті:

— Візьміть і покажіть вашому другові. У мене їх багато.

Маргарита взяла знімки, поклала їх у конверт, а конверт — до сумочки. Подивившись довгим поглядом на злу обрезклу пику здирниці, вона, не прощаючись, вийшла на вулицю.

Усе це Маргарита виклала Віталію. Він сидів навпроти з блідим, наче крейда, обличчям. На закінчення розповіді жінка тихо мовила:

— Ну? Це лише початок. Якщо я їй зараз дам діаманти, вона попросить щось іще. А як діятимеш ти, Віталію?

— У нас є час до дев’ятої години завтрашнього ранку, — відповів Гаранджа. — Мені здається, тобі не доведеться віддавати свої цяцьки. — Він раптом посміхнувся. — Я що-небудь придумаю.

— Що? — відразу насторожившись, запитала Маргарита.

— Не суши собі голову над цим, Маргаритко. Не хвилюйся. Дякую, що зустрілася з цією жінкою. — Він рушив до дверей.

— Віталію!

Гаранджа зупинився, озирнувся на неї.

— Почекай, — сказала Маргарита. — Я хочу знати, що ти маєш намір робити.

Він похитав головою:

— Навіщо, люба Маргарито? Нехай про це ніхто, крім мене, не знає.

І вийшов.

Жінка сіла в якомусь заціпенінні, відчуваючи тільки порожнечу й страх.

Розділ 8

Сонце пекло Віталію спину. Він повільно брів Подолом, плутаючись у лабіринті коротких вуличок. У шортах і гавайській сорочці Гаранджа легко загубився серед юрби туристів. Ішов, не кваплячись, засунувши руки глибоко в кишені. Його очі

1 ... 25 26 27 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вакансія на вбивцю», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вакансія на вбивцю"