Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Під'їдеш, я зараз за ними сходжу і тобі ключі від квартири віддам і малюків попереджу. Сподіваюся, вередувати не будуть.
— Думаю, ми порозуміємося.
Славко Олексію одразу заявив майже категорично:
— Хочу на майданчик, тітка нас щоразу водить.
— Так, це в нас традиція, — сказала злегка винувато. — Слав, тільки дядька Льошу слухатися. Добре рідний?
— Так!
А ось Сашу відчепити від себе було складніше. І він не хотів іти на майданчик. Алекс відволік його магічною кулею малої потужності. Він захопився нею як яскравою іграшкою і спокійно пішов із дядьком. Але відчуваю примхи в нього ще будуть.
Частина ночі у нас хлопцями пройшла спокійно. А потім надійшов сигнал про прорив. І було зареєстровано багато тварюк безодні. Ми озброїлися і виїхали на місце. Коли під'їжджали, викликали підкріплення. Але зв'язок барахлив, і я дуже сумніваюся, що нас почули. Курсанта, що проходив у нас практику, відправили назад, щоб викликав підкріплення. Це довше, але він точно повідомить.
А в нас почався бій із темними. І дивлячись на наших супротивників складно назвати їх людьми. Від людей залишилися тільки оболонки, а керує ними темрява первозданна. Та яка намагалася і мене вбити, якби піддалася і не дійшла до храму. Була б напевно одне з цих. І це змушувало мене бити ще запекліше і викладатися на повну, старший команди наказав мені тримати щити, а вони будуть атакувати.
Через деякий час почала розуміти, що сили у хлопців закінчуються, а переваги немає не в однієї зі сторін. А потім побачила рогатого, що вбив моїх батьків. І він прийшов не один, а з тварюками. Командир групи наказав усім зібратися, і ми продовжили бій. Я відчула, як тріщать щити. Чула, як хлопці кажуть, що я можу не витримати і тоді ми всі небіжчики. Бо не одному з них не втримати щит проти такого натиску. Я подивилася на темряву, що навпроти, і прийняла для себе рішення.
Краще я вигорю і помру, але темряву треба перемогти, і якщо ціною буде моє життя, воно того буде варте. Головне перемогти. Діти самі не залишаться. У них є бабуся, яка може сюди переїхати. Це розуміння додало сил, і я стала не тільки щит тримати, а й закидати заклинаннями темряву. Хлопців це підбадьорило, і вони теж стали огризатися.
«Здайся, пусти мене» — відчула теплий подих темряви. «Тобі буде добре. Твоїм батькам добре зі мною»
— Мої батьки зі Всевишнім, вони загинули з честю. Мене не обдурити, я це точно знаю.
Було відчуття, що в мене розкрилися крила, і я ними тримаю щити. Чула зітхання здивування хлопців із групи.
Алекс.
Я різко прокинувся. Відчув народження ще одного янгола, але з усіх можливих це може бути тільки моя Анжеліка. А для цього мало статися щось, що змусило її викластися на стільки, що це межує зі смертю. Прислухавшись до ефіру відчув — прорив.
— Твою ж кочерижку! — тихо вилаявся і моментально злетів із ліжка. Молодший хлопчина став хникати. Відчуває малий, що з Лікою біда. Накинув на нього і старшенького заклинання спокійного сну. Сам одягнувся і поспішив до Данила. Він подивився на мене сонно.
— Прорив, найсильніший за століття. І там Ліка, у неї крила вийшли.
— Дідько... Таша!
Дівчина швидко підбігла, кутаючись у плед.
— Слідкуй за малими. Прорив, найсильніший. Ми на місце.
Анжеліка.
Коли прибуло підкріплення, я була на межі втрати свідомості. І трималася на чистій упертості та болю від прокушеної губи й щоки. Побачила, як у гущу темряви стрибнув Луї, розправивши крила. Слідом за ним стрибнули мої брати і ще багато хлопців від обох площин. А мене обійняв Алекс і закутав крилами.
— Коли я запитувала в Данила, чи є крилаті на ділянці, він сказав, що ні.
— На той момент нас там і не було. Ти не уточнювала, чи працюємо ми там. Ми працювали і були у відпустці. Уяви, як втягуєш енергетичні крила в себе. Це буде боляче, як за сильної крипатури. Ось так молодець моя дівчинка. Ти молодець, впоралася, втримала. І можу навіть більше сказати частину тварюк ти спалила, коли випустила крила. При цьому відбувається хороший викид найчистішого світла.
— Здорово, — сказала втомлена. — А з ким діти?
— Сплять спокійно і Таша доглядає за ними.
— А звідки тут мої брати?
— Ось цього не знаю.
Алекс забрав мене з місця битви передавши лікарям. А сам повернувся для зачистки. Він один вартий як мінімум десятьох. За кілька годин усе було завершено. Усі заражені темрявою були вбиті. Навіть якщо й хотіли когось затримати для допиту. Але темрява знищувала носіїв. Навіть рогатого, який убив наших із братами батьків, вона вбила, просто останнім. Він сказав від її імені не людським голосом:
— Я ще повернуся. Цей світ загрузне в пороці і впаде до моїх ніг.
Я вислухавши її міні спіч сказала колегам.
— Ну хоч підказала, де чистити.
Колеги розсміялися, скидаючи напругу. Алекс забрав мене додому. Мені прописали спокій найближчій тиждень. Алекс на цей час відпросився з роботи. Шеф тільки запитав у нього:
— Так, а коли весілля?
Алекс тільки посміхнувся і сказав:
— Ми повідомимо. А поки допоможу їй відпочивати. І відведу дітей у садок. А потім заберу.
— І попутно зробиш їй ще вашу дитину, — з розумінням сказав шеф.
— Трохи пізніше, їй потрібно відновитися. Вона ледь не померла, це найсильніший стрес і для душі, і для тіла.
— Іди вже, янголятко.
Через кілька днів мене відвідали мої рідні повним складом. Я ці дні майже весь час спала. Алекс був поруч. Дядько з тіткою подивившись на нас усміхнулися. Про весілля, на моє щастя, питати не стали. Але за мене пораділи.
— Дядьку, а навіщо він убив тата з мамою? І навіщо я йому була потрібна? І як ви там опинилися?
Дядько налив собі міцної кави і відпивши сказав:
— Як виявилися, коли надійшло повідомлення про прорив, то й пішли до вас. А він був колись як Славком із Сашком. Народився світленьким, але темрява в ньому взяла гору.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.