Читати книгу - "Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— І тобі розвіяли димом твого хана Хубілая, — мовила Людмила, цілуючи мене в шию. — Гаразд, погодься, що розповідь про долю, яка стукається в двері, заслуговує тривалих міркувань. Але ж який сон, від нього і справді аж мороз поза плечі бере.
— Не знаю, тепер, коли я думаю, мені вже не здається, ніби дзвінок листоноші занадто зіпсував ситуацію; мабуть, я вже ввійшов у слиняву фазу майже всіх сновидь, коли вони виходять за межі своїх божественних пропорцій; зверни увагу, що я не відчував його як фатальний розрив, апогеєм стала мить, коли я погодився бути людиною, що мала піти на вирішальну зустріч і діяти відповідно до її наслідків, а водночас і далі був типом, що, так би мовити, сидів перед екраном, який зображував його, і мав виконати якесь загадкове завдання, що його пояснили б лише наприкінці. Отже, Ередіа вертається, він, мабуть, фальсифікував коробки сірників і в Лондоні або коїв щось інше в цьому стилі, хоч у листівці пише тільки про жінок? А трошки мате, Людлюд? Полячко, невже ти й досі гніваєшся на мене?
— Ні, лиховісний птаху, але годі про це, мені треба вивчити нову роль, а вже майже полудень, не знаю, чи казала тобі, я тепер хвора на груди, яка живе за багато верстов від Москви і збавляє час тим, що кашляє й чекає якогось Корученка, що не приходить ніколи, мені завжди дістаються такі ролі, зате тепер я можу спокійнісінько захворіти і, якщо наполягатиму бодай трохи, ще й зароблю премію за силу своїх конвульсій. Не дивись на мене так, насправді я б хотіла мовчати, нам так добре удвох, у тебе теплі ноги, це ліжко — мов напахчене іглу.
— Я дуже кохаю тебе, полячко, єдина річ, якої ти не хочеш розуміти, — що я дуже кохаю тебе, і все-таки. Так, гаразд, коли-небудь іншого дня. Якщо, полячко, буде той інший день.
Людмила не відповіла, прикипівши очима до рожевої плями на простирадлі, але, звичайно, таки відповідала, тут у сценах уже не було купюр і прогалин, не було потреби згадувати Франсину, та й навіщо, тиша — як вибух ясності, вже не буде іншого дня, якимсь чином цей день і багато інших стали останнім днем, хоча ми й далі прокидалися разом, грались і цілувалися, церемоніальна репетиція, що зупиняла час, перший поцілунок у коси, пальці на плечах, марне нетривке перемир’я, перший мате.
* * *
«ЦІЛУЮ, КОКА», хоча, мабуть, жіночка, що підписалася, звалася не Кокою, так само й Оскар навряд чи звався Оскаром, це було лише його третє ім’я, але, крім цих подробиць, телеграма для втаємничених була напрочуд конкретною, як іронічно констатував той, ти знаєш, і раптом, поміж двох тупотінь Мануеля в кав’ярні на площі Веремія стала майже відчутною, цілую, Кока, і banana do Brasil, люди, які вирушали в усіх напрямах, щоб підготувати врочисті зустрічі. Про це вже в іншому бістро розмовляли той, ти знаєш, і Лонштайн: адже Лонштайн більше знав про Веремію, ніж можна було б уявити собі з огляду на властиві йому іконоборчі, а інколи вочевидь реакційні позиції. Отак, сформулювавши в аргентинській манері те, що рабинчик називав криптовливанням і космоанальним периблуком, той, ти знаєш, зрештою таки визначив параметри слів «ЦІЛУЮ, КОКА», далекий слід зародився ще в пансіоні доньї Ракелі в Сантос-Пересі, провінція Ентре-Ріос, із допомогою буеносайрески Коки (що звалася Ґладіс) і преверемії королівських броненосців і бірюзового пінгвіна.
— Екзотика відчиняє всі двері, — пояснював рабинчик. — Якщо, наприклад, ти запропонуєш едельвейс президентові Танзанії, він прийме тебе протягом двадцяти чотирьох годин, так само й ідея про бірюзового пінгвіна видається мені досить антарктихимерною. Додай до цього інші сили, що їх ті типи не відчували, окрім хіба Маркоса, та й то ледь-ледь, бо яке уявлення може мати той самий Оскар про те, що чинить; скажімо, одного разу він послав Маркосові газетну вирізку задля чистої мальовничості, тож у такому разі тільки я повинен усвідомити інтраргентинські латентності й трансфузії. Ти, певне, вже збагнув, що я маю на увазі виправний заклад для неповнолітніх у Ла-Платі, тому абсурдному місті.
Той, ти знаєш, не збагнув нічогісінько, але, ні про що не здогадуючись, уже звик погоджуватися, щоб рабинчик і далі викладав кабалістику.
— Такі речі, як місяць уповні, — пояснював Лонштайн, — мій гриб, що росте, й неповнолітні дівчата, які тікають із виправного будинку, — ану спробуй пояснити їх таким типам, як Ґомес і Ролан, що й це може бути Веремія: таж вони тобі очі заплюють, і саме тому я боюся завтрашнього дня, коли нас уже не буде, а вони лишаться самі. Поки що є контакт, із ними ще можна розмовляти, але лихо полягає в тому, що саме вони коли-небудь виполють тебе. Так само й Маркос, ось побачиш. Нарешті.
— Принаймні поясни мені, що то за бірюзовий пінгвін.
— Атож, — злобно скривився рабинчик, — ніхто не запитує мене про гриб, що росте за кілька кварталів звідси, зате всі ексцесоласують і конвулижуться з приводу якогось найпоширенішого виду. Пінгвіни, як на мене, огидні, тож запитай краще Патрісіо, й він пояснить, що робив Оскар під час страйків у Росаріо і кордовського заколоту.
То була добра ідея, бо Патрісіо полюбляв докладно розповідати про такі речі, і хоча роль Оскара в тих подіях була вкрай темна, надто для поліції й аргентинської розвідки, проте не для Маркоса чи Ередіа. Проблема полягала в тому, щоб діяти далі й не спалитися, та коли стало очевидним, що вся діяльність Оскара в Буенос-Айресі звелася до вибухів цілої низки опалювальних казанів, одна відповідальна особа зробила все необхідне, щоб він притьмом перетворився в стипендіата блискучого Аргентинського товариства зоофілії й подався в Ентре-Ріос начебто з метою дослідити сечовивідні шляхи сови та інші не менш поважні теми. Саме тоді він і оселився зі своїми книжками та пінцетами в пансіоні
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар», після закриття браузера.
