Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

З цими словами вона вийняла з милої дамської сумочки величезний ключ. Таке собі щастя Буратіно, тільки іржаве і криве, з різьбленими зубчиками і монограмою на головці. Я вже вдихнула глибше, щоб уточнити, від якого з льохів її батька цей монструозний пристрій, як відчув хвилю дуже дивної магії. Старою, тягучою, прогорклої, наче забута в підвалі олія. І з очевидним присмаком просторового впливу.

— Бачу, вже відчула, — Ві покрутила залізяку в руках і поклала її на стіл. — Кажу ж, ти найрозумніший фахівець із усіх, кого я знаю.

— Не можу повірити, — я провела пальцем по іржавій поверхні. Руку гостро кольнуло магією, наче електрикою пробило. — Ого, та він повністю заряджений!

— Звичайно.

— А твій батько не помітить нестачі артефакту?

— Це не єдина копія. Але, боюсь, є проблемка.

— Ще одна?

— А як же. Креслення лежать у сховищі канцелярії. А воно, як ти розумієш, охороняється. Я можу вказати місце, але не можу туди зайти непоміченою. Доступ до схованки є далеко не у всіх, охорона не пустить аби кого, так що папери доведеться красти. Найбезсовіснішим чином.

У кімнаті зависла мовчанка.

— Ні.

— Так. Дуже навіть так.

— Я таке не підписувалася.

— Ти взагалі ні на що не підписувалася.

— Отож бо.

— Але Грейсі, у тебе зв'язки. Різні. І не всі з них легальні.

— Уявлення не маю, про що ти. Я дію суворо у рамках ліцензії.

— А твої клієнти? — схилила голову набік Ві.

— А це їхні проблеми.

— Найми когось. Я дам усі контакти, розповім, як туди потрапити та як знайти потрібне. Заплачу. Багато дуже багато. І за мовчання у тому числі.

— Дурниця. Якщо твій батько дізнається, він тебе в порошок зітре. І мене заразом. Мене сьогодні вранці перетрусила служба контролю, не думаю, що випадково. І загалом, маніпуляції з часом — це незаконно.

— А торгувати щастям доньки законно? Кидати мене в обійми розпусника в ім'я вигоди сім'ї, на твою думку, нормально?

— Ні, але ... — тут я злегка зменшила оберти, тому що, якби я опинилася на місці подруги, теж би лютувала. Варварство та дикість, тут магічний світ, а не середньовіччя. І така ось зрада з боку рідних завжди бридка.

— Грейсі, люба, прошу! — тепер Ві говорила цілком серйозно. — Із кресленнями ти зможеш зробити артефакт. Скористаюся ним я сама, ніхто не дізнається, що ти взагалі маєш до цього відношення. Ключ і папірці повернемо на місце, зломщику заплатимо, Гейби залишаться з носом. І без трону, що всяко на користь державі.

— Я не можу гарантувати, що в мене вийде. Раптом не спрацює і передбачення підтвердить вашу сумісність з Хорасом?

— Тоді повернемось до плану з куртизанками та ілюзіями, — бадьоро пообіцяла Ві.

— Ти божевільна!

— Мене загнали в куток, — сумно зітхнула вона. — Адже сама знаєш, як це буває: одна проти всіх.

Це так, крити нема чим. Вів'єн єдина не відмовила мені в підтримці після цькування в академії. Почуття подяки ніхто не скасовував, як і жіночу солідарність у боротьбі з негідниками. І з приводу неформальних зв'язків вона теж має рацію: Брем напевно підкаже, до кого звернутися.

— Гаразд, давай сюди ключ і розповідай, як знайти схованку. Тобі будуть і креслення, і артефакт, і зломщик. Але мені знадобиться порада тямущої людини.

***

Гоблін чесно вислухав все і не перебив нас з Вів'єн жодного разу. Навіть скроїв співчутливу мордочку на частині, присвяченій сумнівним рисам характеру нареченого. Потім довго мовчав і протирав окуляри, дивлячись в одну точку.

— Говорити, що ви обидві наївні авантюристки, мабуть, уже запізно?

— Риторичне зауваження, — я хмикнула.

— Радити залишити цю витівку, спираючись на логічні докази, теж марно? Шанси на успіх мінімальні, будь-яка випадковість у процесі, чи то безглуздий злодій чи неточність креслень, може викрити вас за дві секунди. Грейсі, ти і так під пильною увагою служби контролю та Хораса особисто, а ви, люба леді Вів'єн, ризикуєте добрим ім'ям.

— Я й так і так ним ризикую. Папа́ ясно дав зрозуміти, що якщо я не вийду за Хораса, то втрачу все, у тому числі майбутнє.

— Так, а від мене ви чого хочете?

— Ім'я тямущого зломщика. І відомості, як його знайти.

— І звідки мені знати такі речі?

— Навіть не уявляю… Від матінки Рози та майстра Шестопера?

Брем сховав обличчя у долоні.

— І навіщо я лише рота відкривав? Знав же: мовчання — золото.

— Ну, ти добрий. Співчутливий. Дбайливий. І вмієш прораховувати наперед. Якщо я зараз піду у веселий квартал і навмання виберу виконавця, то тобі новий роботодавець знадобиться дуже швидко. Або не знадобиться вже ніколи, якщо тато Вів'єн пронюхає, звідки ноги у цієї витівки ростуть.

— Шантаж? — насупився гоблін.

— Математика, чистої води математика.

— А що грабувати треба? — сумно уточнив Брем. — Де це ваше підпросторове сховище?

— О, все дуже просто. У канцелярії Луїса Гейба, батька нашого дорогоцінного нареченого, — невинно кліпнула очима Вів'єн і тут же почервоніла до самих кінчиків вух: лаятися мій рахівник умів настільки хитромудро, що п'яний боцман вдавився б від заздрощів.