Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"

Вероніка

— Мамо, тобі сьогодні потрібна моя допомога? 

Я прокинулася рано. Всю ніч перед очима стояла зухвала брюнетка і нахабно сміялася мені в обличчя. Тож не дивно, що настрій в мене був далеко не сонячний. Треба було себе чимось зайняти, а на канікулах, як відомо, купа вільного часу, якого так не вистачало під час навчання. Здавалося б, лежи і відпочивай або читай, або серіал дивись. Та душу точив хробак ревнощів і не давав насолоджуватись відпочинком. 

Читати не хотілося, серіали траплялися якісь тупі і лише дратували, не давали відволіктися від похмурих думок. Тому я вирішила допомогти мамі. Вона ніяк не очікувала, що я прокинусь так рано, ще й сама шукатиму собі хатню роботу.

— Пилюка на полицях завжди є, — повільно проказала вона, з недовірою вдивляючись в моє обличчя, — ганчірка під умивальником. А чого це раптом…

Я кинулася виконувати завдання, перериваючи природний потік запитань матері. Це була ще одна з тих надзвичайних навичок, які я набула у школі – одна з головних, особливо для учнів, чиї батьки випадково там працювали.

Поганий настрій і злість на Коваля викликали несподіваний приплив сил та енергії. Я з таким завзяттям махала ганчіркою, що через дві години наша двокімнатна квартира виблискувала, як операційна. Мама не могла нарадуватися. Вона похвалила мої старання і пообіцяла спекти мої улюблені кекси до обіду. Однак мені було важко всидіти на місці. Домовилася з Каріною спочатку поїхати до неї, а потім зустрітися з Ігорем.

Карина зустріла мене із трав’яним чаєм, який, за її словами, заспокоює нерви, і великою шоколадкою з горіхами. Звісно, розмова крутилася навколо вчорашніх новин і фоток, які надіслала мені та ненормальна Оксана.

— Він тобі дуже подобається? — спитала Карина, яка вирішила підтримати мене морально.

— Хто? — зробила вигляд, що не розумію про кого йде мова.

— Не прикидайся. Ти чудово знаєш, про кого я питаю.

— Якщо ти про Коваля, — не здавалася я, — то про це не може бути мови. Ти ж знаєш, який він придурок. І як діставав мене в школі.

— Звісно, знаю. Мені теж від нього не раз перепадало, але він такий гарнюня! Як згадаю його прес, аж голова паморочиться.

— Коли це ти його прес встигла розгледіти? — невдоволено спитала я.

— На фізрі якось хлопці підтягування здавали, і він скинув футболку. Ммм, там є від чого розум втратити. Може, Ксюха не така вже і божевільна. Просто закохана до нестями.

— А вам біля хлопців медом намазано? Я чогось такого не пригадую.

— Ревнуєш?

— Ще чого! Потрібен він мені!

— Ага! Не потрібен, кажеш? А навіщо тоді цілувалася з ним?

От і ділися з подругами сокровенним! Потім проти тебе все й повернеться. Так, Богдан мені подобався, але я не збиралася комусь зізнаватися в цьому. Тим паче, що ніякого спільного майбутнього у нас з ним не буде, тож не бачу сенсу виставляти почуття напоказ. Він зробив свій вибір, а я гулятиму з Ігорем. Може, зрештою у нас щось з ним вийде. Він симпатичний, веселий, розумний. І мамі подобається, на відміну від Коваля, якого вона терпіти не може. 

Ми з Кариною ще трохи посперечалися, а потім я попросила її зробити мені зачіску, щоб перенаправити її увагу від Коваля на моє майже побачення з другом дитинства.

— Це ж треба! — завищала Карина. — Така тихоня, а кавалерів цілий оберемок назбирала. Колися, на яку приманку ти їх ловиш?

Перебуваючи у захваті від перспективи перетворити мене з Попелюшки на принцесу, Карина нарешті відкинула думки про Коваля. Вона потягнула мене в кімнату, щоб робити з мене красуню.
 
— Зараз ми перетворимо тебе на супермодель, — радісно заявила подруга, дістаючи з шухляди  косметичку, що вражала своїми розмірами. 

— Ти збираєшся використати все це? — я з острахом зазирнула всередину бездонної сумки.

— Повір мені, ти залишишся задоволена. Я справжня фея краси, — запевнила Карина, вмощуючись навпроти мене на мнизькому стільчику. 

— Тільки не перестарайся. Не хочу, щоб Ігор злякався або взагалі не впізнав мене. 

— Ми прагнемо ідеальності, чи не так? — засміялася Карина, — а почнемо з тону.

Вона дістала кілька пензлів і баночок, від яких приємно пахло, і взялася за роботу. Коли макіяж був зроблений, подруга відійшла убік, щоб помилуватися своєю роботою.

— Ти виглядаєш прголомшливо, моя люба! А тепер переходимо до наступного етапу — вбрання. 

Ми понишпорили в гардеробі Карини, намагаючись відшукати баланс між повсякденністю і елегантністю. Мої джинси Карину категорично не влаштовували. Я вдягнула шкіряну спідницю і м’який кашеміровий светр. Карина задоволено обдивлялася мене з усіх боків, як справжню модель перед показом. 

— Ось воно — втілення грації і краси. А тепер останній штрих. 

Знову потягнувшись до сумки, Карина витягла маленьку коробочку з витонченими сережками. 

— Ігор впаде до твоїх ніг, як спіла грушка, коли побачить цю неземну вроду. 

— Дякую тобі, — я розчулилася до сліз.-- Все дуже гарне.

— Для цього і потрібні подруги. Гадаю, доведеться попередити Ігоря, щоб він взяв сонцезахисні окуляри, а то може осліпнути від такої краси, — захихотіла вона. Я міцно  обійняла подругу, висловлюючи подяку. Карина, відповідаючи на обійми, додала: Головне – отримати задоволення від зустрічі. Ти це заслужилиа.

Я накинула дублянку і написала Ігорю, що чекатиму його біля стоянки, де ми розмовляли минулого разу. Хотілося пройтися в новому образі і подивитися, яку реакцію у перехожих викликає незвичний макіяж і зачіска. Карина вилила на мене мало не флакон лаку для волосся.

Я накинула дублянку і написала Ігорю, що чекатиму біля стоянки, де ми зустрічалися востаннє. Хотілося пройтися та оцінити реакцію перехожих на мій новий образ – незвичний макіяж та зачіску, які для мене зробила Карина. Подруга, у своєму ентузіазмі, практично вилила на мене флакон лаку для волосся, щоб переконатися, що все залишилося на місці.