Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"

Лежачи на велетенському ліжку, Макс Каленберґ скидався на привабливу кінозірку. Волосся він повністю голив. У нього були широко посаджені синьо-сірі очі, скульптурний ніс і великий, не звиклий до усмішок рот із тонкою верхньою губою. Чоловік завжди спав без одягу, а піднімаючись, оголював засмаглий, неймовірно розвинений тулуб.

Він випив каву, запалив цигарку, а тоді натиснув на зелену кнопку, щоби зв’язатися з однією із секретарок. Екран увімкнувся — і Макс побачив, як Мія, індійська дівчина, що зранку була на зміні, потягнулася за олівцем та блокнотом. Йому приємно було на неї дивитися. Він любив красивих жінок, тому наймав лише тих, які тішили його око. Темне обличчя дівчини було дуже привабливим. Мія не бачила Макса, проте дивилася просто на нього великими очима. Дівчина мовила:

— Доброго ранку, сер.

Уважно розглядаючи її, Каленберґ сказав:

— Доброго ранку, Міє. Пошта прибула?

— Її уже сортують, сер.

— Я буду готовий диктувати за годину. Поки що поснідай, — і господар вимкнув монітор. Тоді натиснув на чорну кнопку, що мала наповнити його ванну, опустив ліжко на рівень підлоги і відкинув простирадло.

Тієї миті з розкішного привабливого атлета Каленберґ перетворився на гротескну потвору. Ніхто, крім матері та лікаря, ніколи не бачив його ніг. Вони так і не виросли з миті його народження. Порівняно з чудово розвиненим тулубом ноги скидалися на два моторошні цурпалки, нездатні підтримувати його вагу. Макс їх ненавидів з гіркотою й огидою, які не тільки зіпсували йому життя, а й суттєво порушили психіку.

Нікому не було дозволено заходити в спальню, доки господар був там. Тільки коли Макс уже одягався й сідав у крісло, прикриваючи ноги пристібною ковдрою, він почувався захищеним від цікавих очей.

А зараз він умостився на інвалідний візок і поїхав до просторої ванної.

Годину потому, помившись і поголившись, Макс ретельно потренувався в чудово обладнаному спортзалі біля ванної. Обгорнувши нижню частину тіла бавовняною стегновою пов’язкою, він одягнув білу сорочку, причепив до крісла ковдру і поїхав уздовж довгого коридору до свого кабінету.

Йому назустріч вийшов дорослий гепард. Це був Гінденбурґ, постійний Каленберґів супутник. Багатій зупинив візок і зачекав, доки величезний кіт підійде до нього. Тоді почухав його густе хутро. Від дотиків господаря гепард видав глибокий горловий звук. Погравшись з улюбленцем, Каленберґ поїхав далі, а Гінденбурґ побіг слідом. Доїхавши до подвійних дверей, які відчинялись автоматично, він потрапив усередину кабінету.

Просторий кабінет Каленберґа прикрашало вікно, що простягалося вздовж усієї бічної стіни.

Сидячи за столом, Макс міг постійно милуватися своїми галявинами, квітниками і далекими джунглями. Хвилясті трави вкривали пагорби, поцятковані рондавелями[15] його зулусів, аж до Драконових гір.

На столі лежала пошта, маркована кольоровими наклейками, що позначали рівень пріоритетності.

Перш ніж піти спати, він зробив нотатки щодо різноманітних справ, які потребували його уваги. Чоловік натиснув зелену кнопку на столі, увімкнув монітор і, побачивши за столом Мію, почав надиктовувати.

За годину він дав лад учорашнім нотаткам.

— Міє, це все. Хо-Лю там?

— Вона уже чекає, сер.

— Я звернуся до неї за півгодини, — сказав Макс і вимкнув монітор.

Каленберґ хутко проглянув пошту — п’ятдесят листів, — прийняв блискавичні рішення, що збільшать на трохи і так пристойний капітал, і знову увімкнув монітор.

Тепер за столом сиділа та спокійно чекала схожа на квітку в’єтнамська дівчина. Макс привітався з нею і почав диктувати.

До десятої ранку він уже розчистив стіл. Кілька секунд посидів розслаблено, попестив пальцями голову Гінденбурґа, а тоді увімкнув інтерком і мовив:

— Зайдіть, будь ласка.

Мить — і двері вже прочинилися.

Замкнувши їх за собою, до кімнати ступив Джуліо Так, особистий помічник Каленберґа. Він підійшов до столу.

Джуліо Так був високим худорлявим чоловіком. Копиця блискучого чорного волосся ще більше підкреслювала смертельну блідість його шкіри. Глибоко посаджені чорні очі гарячково блищали на схожому до черепа обличчі. Син італійки та чеха, Джуліо ще дитиною продемонстрував хист до цифр. Згодом отримав посаду в швейцарському банку і швидко проявив себе як фінансовий геній. Коли Каленберґ запитав одного з керівників банку, чи не знає він чоловіка, гідного бути його особистим асистентом, той без вагань порадив Така.

Каленберґ з’ясував, що Джуліо — не тільки фінансовий геній, а й безжальна, надзвичайно ефективна та вірна людина. Протягом тривалого часу Каленберґ наймав професійних викрадачів витворів мистецтва, щоби збагатити свій музей. Кожна операція потребувала ретельного планування й обговорення, а свій час Макс дуже цінував. Він сумнівався, чи варто доручати ці махінації Таку, але через півтора року співпраці вирішив, що помічникові можна довіряти. Тепер Так не тільки опікувався музеєм, а й вів Каленберґові справи, часто висловлюючи корисні пропозиції та звертаючи увагу на можливості, які сам Каленберґ, через заклопотаність іншими справами, міг і пропустити.

— Доброго ранку, сер, — злегка вклонився Так.

— Сідайте, — відповів Каленберґ, поклавши лікті на стіл. Він дивився на Така, міркуючи, наскільки ж чудернацька зовнішність у його помічника. — Є якісь новини щодо справи із перснем Борджіа?

— Так, сер. Кілька хвилин тому троє злодіїв дісталися до готелю «Ренд Інтернешнл». Феннел прибув позавчора. Він добирався з Парижа. Закупівлею їхнього обладнання займається Сем Джефферсон, власник гаража. Якщо хочете ознайомитися з переліком придбаного, то він у мене є. Також маю фотографії цих людей, зроблені, коли ті прибули в аеропорт, — він замовк, аби дати Каленберґу проглянути їх, а тоді поклав на стіл товстий конверт, який приніс із собою. — Жінка може припасти вам до смаку.

Каленберґ зиркнув на нечіткі світлини трьох чоловіків і поклав їх на записну книжку, але трохи затримався, розглядаючи фотографію Ґеї. Тоді підвів погляд.

— Що ви про неї знаєте?

— Досьє на всіх у цьому конверті, сер.

— Дякую, Таку. Побачимося пізніше.

Коли Так пішов, Каленберґ узяв знімок Ґеї й кілька хвилин уважно розглядав його. Тоді відчинив шухлядку і сховав світлину туди. Він прочитав усі чотири досьє, ознайомився з переліком обладнання, дізнався, що табір має розташуватися біля Мейнвілля, а гелікоптер прибув учора. Макс склав усі папери назад у конверт і заховав їх. Дивлячись із-під важких повік на записник, Каленберґ сидів і міркував. Потім задоволено кивнув, прийнявши певне рішення. Багатій запустив інвалідний візок, поманив Гінденбурґа і виїхав у сад, аби півгодини відпочити, катаючись довгою алеєю. Котяра ходив біля нього.

Повернувшись за робочий стіл