Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 21

Спочатку Мія розгубилася. Що він собі дозволяє?

Вона мало раніше спілкувалася з хлопцями, але тих малих знань вистачило з головою, аби зрозуміти, що ця поведінка не характерна.

-- Постав мене. Куди ти мене тягнеш? Що ти собі дозволяєш? -- волала Мія та била Марка по спині.

Марк і сам не розумів своєї поведінки.

І справді, чого так його зачепили її слова?

– Я роблю те, що вважаю за потрібне, -- сказав, як відрізав.

Таким тоном, що зазвичай оточуючі не сперечалися з ним. Та не вона.

-- Ти не маєш права, поверни мене назад. 

За Мію казав адреналін, вино додавало хоробрості. Марк на її заяву не відповів. Просто відчинив пасажирські дверцята машини та посадив дівчину. Сівши в машину одразу вдарив по газах, та так, що Мія вчепилася в сидіння руками. На такій швидкості вона ще не їздила.

"З цим хлопцем не все гаразд?" -- промайнуло у її думках.

Відволікати його від керування транспортом не наважилася, на такій швидкості це може коштувати їм життя. Так, у гнітючій тиші, вони проносилися міськими вуличками. Розглянути краєвид не було можливості. Та й мало б допомогло, бо Мія не орієнтувалася поки що в цьому місті, але коли на зміну міським вулицям пішло бездоріжжя, вона запанікувала.

– Куди ми?

Хлопець мовчав. Марка зараз спрямовував звір. Він майже не усвідомлював своїх дій. Але при цьому виразно відчув паніку дівчини та трохи зменшив швидкість.

-- Марк, пожартували й досить. Відвези мене назад, -- ще тихіше попросила Мія.

Вона почувала себе безпорадною. Зараз вона повністю залежить від цього дивного хлопця.

Що його так розлютило? Чому вони пішли?

Багато запитань і жодної відповіді. Машина зупинилася біля краю лісу. Хлопець швидко вибрався назовні та потягнув її за собою.

– Я не піду! – крикнула Мія. 

Сподіваючись привернути його увагу. У відповідь тиша.

Марк за секунду обернувся на тигра та, закинувши її собі на спину, помчав у ліс. Швидкість їхнього пересування знову не дала можливості роздивитися нічого довкола. Паніка набирала своїх обертів. Зараз Мія відверто боялася хлопця.

Куди він її несе?

Як знайти дорогу назад, якщо він її залишить?

Вони почали потроху сповільнюватися й у Мії з'явилася можливість подивитися на всі боки. Та багато це не дало. Вона не знала місцевість, була тут уперше. За всю дорогу вони нікого не зустріли. Та глибокої ночі не багато хто гуляє в лісі.

Говорити не було сенсу, якщо не відповів раніше, то в образі звіра, взагалі зник варіант спілкування. Нині тигр ступав м'яко, не поспішаючи. Він точно знав, куди йде. Марк весь цей час не міг вплинути на свого звіра. Він не розумів його мотивів. Все, що йому транслювали це оберігати та захищати дівчину.

Від кого?

Чому?

Внутрішній діалог нагадував бесіду дорослого перевертня, який повчає за поведінку недбале тигреня. Звір не давав ні на хвилину кермо правління людині, побоюючись, що він знову зробить помилку.

Марк спитав його, яку?

Звір лише приглушено загарчав у відповідь. Дивлячись очима звіра на навколишній світ Марк почав здогадуватися, куди вони прямують. Є таємна печера. Там вони ще хлопцями ховалися від батька, коли завинили. Давали йому час охолонути. Про неї знали лише троє, а відтепер -- четверо.

Але Мія не змогла б сама знайти дорогу до неї. Їхній шлях лежать через річку, яка обривала сліди, а далі -- до пагорбів. Там на самому верху і було їхнє таємне лігво. Мія просто вчепилася в шерсть звіра, щоб не впасти.

Крутила головою, намагалася розгледіти хоч щось. Людські очі не бачили в такій непроглядній темряві. Вона запалила вогонь у руці, щоб трохи озирнутися довколо. Це не сподобалося тигру й він загарчав. Мія погасила вогонь, аби не злити його. Вибору їй все одно ніхто не дає. Лише надію на щасливий кінець. Вони почали підійматися вгору, це тільки за відчуттями зрозуміла, бо роздивитися можливості не було.

Зайшовши до печери, тигр зупинився, даючи можливість дівчині спуститися. На ослаблих ногах вона сповзла зі спини звіра та озирнулася. Печеру освячував місяць. Тут була лежанка, трохи дров. Місце обжите, хоч і примітивне. Виходить, вони тут не випадково.

– Я запалю вогонь? -- запитала дівчина пам'ятаючи, що по дорозі їй це заборонили.

Тигр просто стояв і не рухався. Мія прийняла це за згоду й розпалила багаття з гілок, що лежали в кутку. І змогла нормально озирнутися. Та їй не здалося, печера обжита. Тут три лежанки, ще складені запаси колод біля стіни та навіть казанок є з тарілками.

Вони опинилися в чиїйсь оселі?

А якщо з'являться господарі?

Хоча, напевно, побачивши такого великого хижака не факт, що залишаться. Мія вирішила роздивитися ближче звіра Марка. Від нього не відчувалося агресії, як від самого хлопця і це заспокоювало. У житті Мія лише один раз ще в далекому дитинстві, бачила так близько у другій іпостасі тигра, але дорослого -- ніколи.

Звір відчувши, що дівчина заспокоїлася та розглядає його, ліг на пузо, щоб їй було зручніше. Мія підійшла ближче. Який він великий, а перелив рудого з білими смужками у нього на спині, як орнамент. Навіть не зрозуміло з чим порівняти. Бурштинові проникливі очі зараз дивилися на неї спокійно, тільки кінчик хвоста ворушився в повітрі.

– Ми тут заночуємо?  

Як з ним розмовляти?

Як себе вести?

Безліч питань було, але звір міг тільки гарчати, а вона не перевертень, щоб спілкуватися з ним.

– Якщо ти не проти, можна я тебе погладжу? -- звір підняв морду.

Напевно, це згода, подумала Мія. Вона провела рукою по вушках, потім трохи осмілівши, по спинці. І одразу повернулася, подивилася в очі, аби зрозуміти чи не покарають її за вільність. Тигр інтуїтивно зрозумівши питання, повернувся на бік, щоб дати більший простір для маневрів.

Марк був шокований.

Його тигр, мало того, що затишне місце показав, то ще й дозволяє себе гладити, як домашню кішку.