Читати книгу - "Секс-сусід напрокат, Джулія Рейвен"

Відома дурними дитячими комплексами я все ж таки зважилася залишитися на святі. Так, мені захотілося помститися. Довести татові, що я не така погана дочка, як він гадає. Не така непоказна дівчина, яку він завжди бачив у мені.

Показати, що я гідна нормального спілкування, ставлення.

Хіба я винна, що народилася дівчинкою? Що не виправдала його очікувань. Нехай батько нарешті прийме мене. З моєю зовнішністю та всіма тарганами в голові, які його дуже дратують.

Та й Ігореві треба показати, кого він втратив.

Нехай мені не зрівнятися з його малолітньою секретаркою, але все ж таки, спробувати треба. Тим більше сьогодні я виглядала приголомшливо. Як ніколи раніше. А в компанії сусіда моя впевненість зросла до небес, і я почувалася на всі сто.

— Таню, заспокойся, — Руслан притягнув мене до себе, — на тобі просто немає обличчя.

— Я спокійна, — постаралася додати голосу впевненості, але він, як на зло, вийшов рваним.

— Ага, я бачу, — сусід посміхнувся і легенько підштовхнув мене до юрби гостей.

Свято набирало обертів. На імпровізованій сцені запрошені музиканти мучили струнні інструменти, створюючи джазові композиції. Гості, одягнені в гарні вбрання балакали, пили дороге шампанське і без кінця виголошували тости батькові. Тато широко посміхався і кілька хвилин дякував другові за гарне привітання.

Офіціанти носилися по двору і безупинно підносили наповнені келихи та різноманітні закуски. Машини все приїжджали та приїжджали до воріт будинку.

— Та все добре зі мною… — почала я бадьоро відповідати сусідові, але відразу розгубила весь запал на середині фрази, варто було побачити, як із автомобіля виходить Ігор. У темно-синьому костюмі, з королівською поставою, з ледь помітним перебинтованим зап'ястям. Та від нього за версту разило впевненістю та силою на відміну від мене. Серце ухнуло в п'яти, а долоні зволожилися, — … все добре, Руслане, — я тихо закінчила і відвела погляд від чоловіка кудись убік, сподіваючись, що він мене не помітить у цьому галасливому натовпі.

Але на жаль. Успіх і я — два полярні поняття. Тому навіть не минуло й двох секунд, як мені прилетіло в спину нудотно-солодке звернення, яке не обіцяло нічого хорошого для мене:

— Танюшко, рідна моя, ось ти де, а я тебе всюди шукаю.

Приречено видихнула і завмерла.

Все ж таки побачив. Вихопила у повз промайнулого офіціанта келих з ігристим вином і нервово зробила один ковток. Шипучі бульбашки гидко лоскотали горло, порожній шлунок миттєво наповнився кислою рідиною. Яка гидота!

Натягнувши на обличчя милу посмішку, я обернулася і в тон чоловікові відповіла:

— Коханий, а де ти так затримався? Невже не міг попрощатися зі своєю гарненькою секретаркою навіть заради ювілею улюбленого тестя? Ай-ай-яй, — поцокала язиком.

Я так розлютилася, що мені вже було байдуже, чи хтось почує нашу розмову чи ні.

— Не забувайся, Таню, і думай, що кажеш, — чоловік наблизився впритул і понизив голос до злого шепоту. — А що він тут робить? — Ігор окинув сусіда зневажливим поглядом. — Замовила татові особистого стриптизера чи що? Так він не в цих справах. Треба було дівчат кликати, — чоловік закинув голову і заливисто засміявся з власного жарту.

— Знаєш, Ігорьок, — сусід не оцінив гумору чоловіка, — ти дуже погано думаєш про свого тестя. Які дівчатка? Не суди по собі. Не всі наставляють «роги» своїм дружинам.

— Та що ти собі дозволяєш, упир накачаний… — затнувшись, Ігор крадькома озирнувся. Але зрозумівши, що його ніхто з гостей не почув, продовжив: — Ти якого біса сюди приперся? Га? — він тицьнув пальцем у груди Руслана, але той непохитно залишився стояти. — Тебе ніхто на ювілей не запрошував. Тобі тут не раді. Тож давай, — чоловік недбало махнув рукою убік, — швиденько здриснув додому.

— А то що…? — і оком не моргнувши, уточнив Руслан. Він непомітно взяв мене за руку, і мені відразу стало легше і спокійніше — я не одна в цьому гадюшнику. — Знову подзвониш моїй хазяйці і попросиш мене виселити? Тань, — сусід з посмішкою звернувся до мене, — мені піти? А то раптом і ти мене сьогодні попросиш із речами та собакою на вихід?

— Ні, звісно, — усміхнулася йому у відповідь. Сарказм Руслана мимоволі розслабив мене і надав дещицю хоробрості, — ти житимеш у моїй квартирі скільки потрібно. Я дівчина вільна. І ніхто, — я зміряла чоловіка поблажливим поглядом і не стримала нервового сміху, — ніхто не переконає мене зробити протилежне.

— А дідька лисого, — Ігор театрально прикрив рота рукою, зображуючи тотальний подив. — То ви що, реально зараз разом? О Господи, це просто якийсь сюр, — не дочекавшись нашої реакції, розреготався він. — Ну і як тобі заїждженою трасою їздити? — задоволено посміхаючись, спитав Ігор у сусіда, безперечно маючи на увазі не трасу, а дещо інше.

Я вмить покрилася рум'янцем, усередині все палало від гіркоти та приниження. Як же мені хотілося провалитися крізь землю і опинитися у своїй квартирі в цей момент.

— Ти знаєш, — Руслан хитро підняв куточки губ, — перші п'ять сантиметрів, звичайно, заїжджені, зате решта п'ятнадцять — як нові, — хрипко реготнувши, сусід поцілував мене у скроню, через що я ще більше залилася фарбою. Збоку, напевно, я нагадувала варену креветку в білій обгортці, яка здивовано-повільно кліпала з відкритим ротом.