Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"

— Що ти маєш на увазі?

— «Sans souci». «Без смутку». Так називався палац таїтянського короля Крістофа, який наклав на себе руки, коли французи взяли його в полон. Ну знаєш, того, що розвернув гармати стволами в небо і наказав стріляти, щоб помститися за себе Господу.

— А-а…

— А знаєш, що письменник Ула Бауер сказав якось про цю вулицю? «Я навіть спробував переїхати на Соргенфрі-гате, але й це не допомогло». — Еуне розреготався так, що його подвійне підборіддя кумедно затряслося.

Біля під’їзду їх очікував Халворсен.

— По дорозі з Управління я зустрів Бярне Мьоллера — сказав він. — Мені здалося, він вважає цю справу до кінця розслідуваною і закритою.

— Потрібно ще раз усе оглянути, щоб усунути останні неясності, — озвався Харрі, відмикаючи під’їзд узятим у електрика ключем.

З попереднього вечора в квартирі нічого не змінилося, тільки стрічку, натягнуту поліцейськими впоперек вхідних дверей, зняли, а труп відвезли. Вони пройшли в спальню. У напівтемряві, що панувала там, на темному тлі величезного ліжка білою плямою виділялися простирадла.

— І що ми шукатимемо? — поцікавився Халворсен у Харрі, що розсовував важкі гардини, якими було завішено вікна.

— Запасний ключ від вхідних дверей, — сказав Харрі.

— Навіщо?

— Ми виходили з того, що у покійної був один запасний ключ, який вона дала електрикові. Я тут навів довідки. Універсальний ключ неможливо виточити у звичайного слюсаря, його необхідно замовляти у фірми-виготовлювача замка через майстерню, що має на це спеціальну ліцензію. Оскільки такий ключ підходить і до під’їзду, і до спільних господарських приміщень — наприклад, до підвалу, — кербуд веде за ними строгий контроль. Адже всім відомо, що коли замовляєш нові ключі, треба мати письмовий дозвіл кербуда, вірно? За угодою з ним та майстерня, що має ліцензію, веде облік усіх ключів, виданих наймачам кожної квартири. Учора ввечері я здзвонився з майстернею на Вібес-гате. Анна Бетсен замовляла два запасних ключі. Разом, значить, у неї було три комплекти. Один ми знайшли в квартирі, другий був у електрика. Де ж третій ключ? Доти, поки він не знайдений, не можна виключати, що у момент її смерті в квартирі перебував хтось іще і цей хтось, ідучи, й замкнув двері.

Халворсен розуміюче кивнув:

— Ага, отже, третій ключ.

— Саме так, третій ключ. Гаразд, Халворсене, починай шукати, а я поки хочу дещо показати Еуне.

— О’кей.

— Так, і ще. Не дивуйся, якщо виявиш тут мій мобільних. Здається, я вчора забув його тут.

— Мені здавалося, ти говорив, що загубив його ще позавчора.

— Авжеж, загубив, потім знайшов, а зараз ось знову десь залишив. Що, скажеш, з тобою такого не буває?

Халворсен несхвально похитав головою. Харрі тим часом уже потяг Еуне в коридор і в глиб квартири.

— Хочу запитати тебе про дещо, оскільки ти єдиний художник, якого я знаю особисто.

— Ну, припустимо, це дуже сильно сказано. — Еуне все ще ніяк не міг відсапатися після підйому по сходах.

— Кинь, ти принаймні якось розбираєшся в мистецтві. Отже, сподіваюся, зможеш хоч щось тут прояснити.

Харрі розкрив двері в дальню кімнату, клацнув вимикачем і зробив запрошувальний жест. Проте, замість того щоб оглядати три полотна, що стояли посеред майстерні, Еуне, тихенько пробурмотівши щось подібне до «ой-ой-ой», квапливо попрямував у самий кут кімнати до триголового торшера. Діставши із внутрішньої кишені твідового піджака окуляри, він нахилився до масивної ніжки, намагаючись розібрати якийсь напис.

— Ну, доповім я вам! — захоплено вигукнув він. — Та це ж справжній торшер роботи Гріммера.

— Гріммера?

— Бертол Гріммер. Всесвітньо відомий німецький дизайнер. У числі його робіт — проект монумента Перемоги, який Гітлер звелів спорудити в Парижі сорок першого року. Гріммер міг стати одним із найвидатнішйх Художників нашого часу, але коли він досяг піку своєї кар’єри, раптово спливло, що він на три чверті циган. Самого його кинули в концтабір, а ім’я викреслили із списків тих, хто брав участь у будівництві різних споруд і колективних шедеврів. Гріммер вижив, проте в каменоломні, де працювали цигани, йому роздробило обидві руки. Він продовжував творити і після закінчення війни, та, мабуть через каліцтво, досягти колишніх висот йому вже ніколи не вдавалося. Хоча, готовий посперечатися, це якраз одна з його повоєнних робіт. — Еуне шанобливо поторкав один із плафонів.

Харрі нерішуче кашлянув:

— Я ж бо мав на увазі ті три портрети…

— Любительська мазанина, — презирливо пирхнув Еуне. — Краще поглянь на цю чарівну скульптуру. Богиня Немезида — улюблений повоєнний мотив Бертола Гріммера. Богиня помсти. Знаєш, до речі, що стосується самогубств, то помста досить часто стає тут головним мотивом. Якщо хтось вважає, що життя його не вдалося з вини конкретної людини, то цей хтось цілком може, позбавивши себе життя, спробувати вселити відчуття провини тій людині. Бертол Гріммер, до речі, також наклав на себе руки. Попередньо вбивши власну дружину — у неї був коханець. Помста, помста, помста. А тобі відомо, що людина — єдина жива істота, що удається до помсти? При цьому цікаво, що…

— Еуне!

— Ах так, ці картини. Так ти хочеш, щоб я за ними спробував зробити які-небудь висновки? Що ж, узагалі-то можна сказати, що частково це схоже на плями РоршаХа.

— М-м-м. Це такі картинки, за допомогою яких ви намагаєтеся виклйкатй у пацієнтів різні асоціації?

— Вірно. Тільки тут є одна проблема. Якщо я почну тлумачити ці картини, то мої слова, скоріше за все, набагато більше будуть віддзеркаленням мого власного, а зовсім не її внутрішнього світу. Та все ж, незважаючи на те, що тепер ніхто не вірить у плями Роршаха, чом би й ні? Подивимося. Що ж, картини досить похмурі. Проте автор швидше озлоблений, аніж пригнічений. Так, і одна з них, очевидно, не закінчена.

— А може, так і треба, може, всі вони саме в нинішньому вигляді створюють ефект якоїсь цілісності?

— З чого ти це взяв?

— Не знаю. Може, тому, що світло кожного з ріжків торшера падає точно на одну з картин. Тобі так не здається?

— Гм. — Еуне в задумливості притиснув палець до губ. — А втім, ти, мабуть, маєш рацію. Так, точно маєш рацію. І знаєш, що з цього виходить, Харрі?

— Ну-у, ні.

— Вибач за вираз, здається — ні біса! Це все, що тобі було від