Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

Наступного дня Микита був на пів дорозі до торгівельного центру, коли його телефон вимогливо сповістив господаря про вхідний дзвінок від столичного бізнес-партнера, з яким вже не перший рік вів свої справи.

- Маю тебе трішки засмутити, добрий чоловіче, - почув насмішкуватий голос Івана у слухавці.

- Тональність твого голосу  говорить про те, що сталася якась надзвичайна ситуація, - не менш іронічно сказав у відповідь.

Так, Іван щоразу починав розмову стандартною фразою «Маю тебе трішки засмутити». Якщо раніше це не викликало у Микити роздратування, то саме сьогодні, коли він всіма думками з Юлею, йому геть не хотілося думати про роботу. – Звичайна справа: у нас неочікувано намалювалися нові замовники. Хочуть бачити тебе. Твій талант їх вразив. Так що, добрий чоловіче, накивай п’ятами до мене на гостини вже… зараз.

Гранін ледь не застогнав, зрозумівши конкретний розклад справ. Так, він має бути там, де йому довіряють.

Коротка, але досить змістовна розмова трохи розчарувала чоловіка. Потрібно їхати, чи все ж таки краще летіти?

Нервово стукав пальцями об кермо і чекав, поки світлофор дасть сигнал їхати далі. Все одно побачить її перед відльотом, хоча б декілька хвилин, але повинен хоч якось її впевнити тому, що все між ними серйозно.

 Ще минулого вечора йому здалося, що Юля не така колюча стала і не так гостро реагувала на його настирливі фрази. Микита посміхнувся власному відображенню у дзеркалі, згадуючи закінчення їхньої зустрічі. Якби вони були тоді вдвох, то неодмінно ця дівчина була б уже в його ліжку.

Микита припаркував автомобіль на звичному місці, озирнувся на всі боки, коли вийшов на вулицю. Площа була багатолюдною, шум і гамір просто робили літній день ще яскравішим. Місто жило своїм звичним життям, ритм скажений, вистачало б сил крутитися в такому потоці людей, машин, подій.

 Чоловік впевнено йшов до кафе і не вперше за останній час ставив собі запитання: як це Юля надумала так кардинально змінити тишу і затишок свого села, природи і якогось умиротворення на міську метушню? Втім, причина була цілком зрозуміла - зміна обстановки. Йому тим краще, тут йому й карти до рук.

До стійки підійшов не одразу, а здалеку спостерігав, як усміхнена Юля спілкувалася з молодим хлопцем, той щось активно розповідав їй, а вона згідно кивала. Але варто було побачити, як молодик простягає візитівку дівчині, обличчя Микити вмить змінилося до невпізнання. Напружився, розуміючи, що настрій геть летить шкереберть. Особливо після того ледь про себе не загарчав, як Юля кивнула і сховала в кишеню той клятий номер.

Гранін зупинився навпроти дівчини, яка не одразу помітила його появу. А коли побачила, то обличчя враз стало серйозним. Ні, ну це нормально? Чоловік ледь не вибухнув від гіркоти, адже за одним виразом її обличчя було одразу зрозуміло – наша пісня гарна, нова…

- Привіт, - вирішив не нагнітати, хоч це нелегко, особливо з його характером.

- Добрий день, - Юля відклала ложечку і підійшла ближче, - кава або чай?

- Тебе, - цілком серйозно озвучив свої слова і бачив, як на її обличчі в черговий раз з'являється дивний вираз, наче гальмує себе і тримає в певних рамках.

Микита розумів, що вона, можливо, дама не з абиякими жіночими тарганами, різними дивакуватими принципами, але ж не можна так реагувати на флірт. Їй не п'ятнадцять, вона цілком сформована особистість. Ось тільки часом складалося враження, що Юля цурається будь-якого прояву до її особи зайвої чоловічої уваги. Добре це чи погано, сказати однозначно не міг.

- П'ять хвилин у тебе є, - Зоя виштовхала напарницю, варто було їй побачити змарніле обличчя Граніна.

Зоя завжди з певною цікавістю розглядала Микиту. Неймовірний чоловік, таких не часто зустрінеш будь-де на вулиці, а це стерво ніс верне. Вона щоразу милувалася підтягнутою фігурою чоловіка і млосно зітхала. Ось до неї ще жодного разу так не загравали. От вона б свого шансу точно не прогаяла, якби її персону зачепив якийсь чоловік із зовнішністю грецького бога. Усміхаючись, хмикнула своїм фантазіям і знову поринула з головою в роботу.

- Микито, - голос, як і минулі рази, строгий, але Гранін знав, що ховається за цією тональністю.

- Юль, давай не будемо сперечатися і перевіряти рівень наших можливостей у суперечці. Ок? - сказав досить серйозно, і однією рукою обійняв дівчину за талію, коли відійшли вбік, - не вмію я ходити навколо та оди співати. Якщо мені хтось подобається, то я чесний, тому що не люблю замилювати очі.

Дівчина напружилась, вслуховуючись у кожне слово чоловіка, яке чітко давало зрозуміти, що він нею зацікавлений, що досягти бажаного йому, як полювати за здобиччю.

Чомусь двояке відчуття роздирало зсередини. З одного боку її тягло до нього. Хімію між ними заперечувати безглуздо, бо сама вчора ледь змогла заснути. Губи шалено горіли, а тіло ломило від незадоволення. З іншого боку, Юля вже не вперше думала і переконувалась у тому, що тверезо мислити вона не перестала. Тому розуміла всі плюси та мінуси подібного зв'язку.

 Настане осінь, учні, робота, рутина, самотність. Невже їй легко буде лежати на ліжку зимовими вечорами і згадувати про хвилинне божевілля?!

Голова йшла обертом від важких думок. Вона їхала сюди з метою розпочати нове життя. Так, робота їй подобалася, тут не було жодних сумнівів. Але, як з’ясувалося, змінити себе кардинально, стати розкутою не так легко, як бажалося.

 Світлана щоразу засуджувала її обмеження. Ну, здавалося б, тебе сам мужик знайшов, цілком пристойний, а не якесь псевдомачо, не треба десь бігати та кліпати очима, загравати. Ось він, гарний чоловік, тільки бери та відривайся на повну. Нащо вагатися? Нащо малювати собі якісь смішні рамки та втрачати молоді роки на казна-що.

- Тобто тобі сподобалася жінка, і ти не заспокоїшся, доки її не затягнеш у ліжко? - сама дивувалася своєму тону, наче вичитувала недбайливого учня. - Окей, коли тобі і де зручно?