Читати книгу - "Екст, Геннадій Обушній"

до проекту кораблів типу М. А тут документація на всі комплектуючі, виготовлені цими фірмами. А тут техпроцес на крітрони приводу першого вакуумного, але робляться вони тільки на Беті. Тепер щодо Кет. Що з усього цього ти зможеш синтезувати в наших стареньких лабораторіях?

Відповідь пролунала майже миттєво:

— Великі комплектуючі не зможу, а крітрони без проблем. А навіщо це тобі?

— Це не мені, а тобі.

Настала Тиша. Невже Кет втратила акустику?

— Ти хочеш сказати?..

— Так, руденька. Я хочу сказати, що настав час придбати тобі простенький прямий привід. Дама ти заможна, гроші маєш.

— Семмі, є ще проблема обшивки. Моя не підходить.

— Я вже думав. Доведеться зробити зовнішню активну оболонку потрібної форми. Я розумію, що діаметр буде мінімум 120 метрів. Навіть Вулик такого корабля поки що не має. Так що, робимо?

— Ти ще питаєш?!

Проект закрутився. Ця детективно-пригодницька історія гідна окремої книги за кількістю подій і залучених персонажів. Семмі наполіг, щоб усе було за наукою, тобто, спочатку малий зразок, потім його випробування і налаштування. Потім повномасштабний виріб і випробування. І тільки після цього Кет одягне нову оболонку, як нове плаття.

— Сестричко, не поспішай. Ти одна така, не можна ризикувати.

І Кет слухняно виконала всю процедуру. Прийшов день, нічим не примітний, один і багатьох в низці днів їхнього довгого життя.

— Кет, пам’ятаєш, що сказав землянин Гагарін?

— Поїхали.

І поїхали. Тихо, приховано, подбавши про маскування. Вулик не помітив ретельно заглушених імпульсів приводу. П’ятнадцять хвилин давно забутих, майже стертих з пам’яті відчуттів переходу. Через ілюмінатор Семмі побачив інше небо і яскраву зірочку — Сонце. Випливла платформа апаратури, і Кет роззирнулася.

— Дякую, брате. Я б до такого не дотумкала.

— Ми обоє молодці. Такі речі не зробити поодинці. І при нагоді скажемо спасибі людям.

Кет ніяк не могла насититися новою можливістю. Її рідний привід, який загинув під час Катастрофи, був зовсім іншим. Якщо можна порівнювати, то колишній був лімузином, а цей — справжній байк. Свої принади є у кожної машини, але байк більш живий. І техніка водіння геть інша, тому Кет скакала поблизу Сонячної системи, як пустотлива дитина, вживаючись в нову оболонку і стару іпостась. Отримуючи при цьому масу задоволення і, звичайно, дещо змінюючи і покращуючи в земній розробці.

Неможлива, здавалося б, проблема була вирішена. Неможлива спочатку, неможлива з моменту катастрофи. Але вирішена! У дикому полі чужої галактики, за допомогою раси, яка щойно піднялася з колін невігластва.

Чи випадково? Зате тепер можна захищати й оберігати Вулик, де б він не був. Ейфорія не завадила їм реконструювати маскувальні системи для нової форми Кет. Подумали про головний привід для модуля Семмі, але вирішили зачекати. Вже можна було й стартувати додому. Але що там?

Стан Лео зараз стабільно важкий, як кажуть медики. Минуло п’ятнадцять тисяч років, але завдяки хорошій системі анабіозу й постійній турботі Кет денатурації білка не відбувається, і тіло зберігається. А ось що з мозком, невідомо.

— Сем, мені здається, що люди швидше просунуться в біології, ніж ми доберемося додому з такою черепашою швидкістю. Був би крейсер. Можливо, там більш потужний реанімаційний блок. Звичайно, якщо він не на спінтроніці.

— Кетті, крейсер, якщо вцілів, то попрямував на Батьківщину на гравіприводі. Так підказує логіка. Вляжуться в анабіоз, залишиться тільки невелика вахтова команда. Далеко за цей час не пішли, максимум на 3-4 кілопарсека. Добре, якщо вийшли з галактичного диску.

— Спробуємо наздогнати?

— Кетті, наздогнати їх реально, але все одно знадобиться більше року. А далі що? У них зараз майже світлова швидкість. Знадобиться ще років п’ятсот, щоб зрівняти швидкості. А за п’ятсот років тут може змінитися дуже багато.

— Здаюсь, Семмі. Все-таки давай пошукаємо крейсер для самозаспокоєння.

— А як?

— Якщо у них субсвітлова швидкість, то обов’язково є ударна хвиля в міжзоряному газі й помітна локальна деформація метрики. Електромагнітні ефекти ударної хвилі повзуть зі швидкістю світла і сюди ще не дійшли. А ось деформацію метрики, точніше релаксацію деформації, ми можемо побачити на першому вакуумному. Чутливості вже вистачає.

Знайшли досить швидко. Відстань 3,47 кілопарсека, тягнуть за собою вузький конус газопилового збурення, схожий на джет, що невідомо звідки взявся. Швидкість 0,91с — трохи нижча, ніж припускали. Добре, що цей феномен люди ще не виявили. А то почнуть переписувати всю нажиту непосильною працею космологію.

— Братику, давай зберемо невеликий модуль з прямим і гравітаційним приводами. Апарат витримає прискорення в десятки тисяч g, тому зрівняє швидкості дуже швидко. Запишемо повідомлення, копію звіту, змонтуємо прямий зв’язок і відправимо навздогін.

— Сестричко, це багато інформації. А ми не знаємо точно, хто її отримає. І чи це «Спіраль»?

Тому відправимо необхідний мінімум.

— Не хвилюйся, Семе. Регламент приписує діяти саме так.

Модуль зібрали, запрограмували і відправили. Відповідь отримали лише за довгих шість років.

Крейсер. Контакт з Кет і Семмі

Розгін крейсера йшов повільніше, ніж припускали. Але відступати було нікуди, і «Спіраль» йшла вперед. Інформації з Батьківщини за весь час жодної. Весь Всесвіт поступово викривлявся, стягуючись в яскраву пляму прямо по курсу. Позаду — аспидно-червоний морок.

На крейсері вже промайнуло понад десять тисяч років. План Рут давно виконано, і життя на борту йде усталеним порядком. Але особиста втрата часу в кожного з членів першого екіпажу в середньому 200 років.

І раптом з темряви за кормою з’являється крихітний триметровий еліпсоїд, наздоганяє і на штатному електромагнітному каналі просить шлюзування, використовуючи реєстраційну форму єдиного відсутнього на борту катера — десантованого і втраченого КР5-430. Сказати, що чергова вахта була вражена — не сказати нічого.

Екстрено піднімаються з анабіозу Улісс і всі головні фахівці першого екіпажу. Після дистанційного огляду і перевірки об’єкт приймається на борт. Попередній висновок: об’єкт виготовлений не на Батьківщині, проте всі внутрішні протоколи і зовнішній інформаційний інтерфейс не відрізняються від стандарту. Переглянули коротке повідомлення, присвячене здебільшого стану Лео, і не зрозуміли, хто його відправив. Хто, якщо Лео в глибокому анабіозі? Хто побудував головний привід незнайомої конструкції? Як може біологічний організм Семмі жити стільки часу? Як може функціонувати КР5-430, якщо запасу палива повинно було вистачити років на п’ятдесят? Як все це перевірити, адже Регламенту ніхто не відміняв? Що все це може означати?

Коли ж оглянули підсилювачі прямого зв’язку, то шок повторився. Невідома конструкція, заснована на доісторичних монолітних технологіях мільйонолітньої давнини, з маркуванням невідомими символами. Але вона працює! І