Читати книгу - "Плавучий острiв"

— Сто мільйонів франків, — дивується друга скрипка, — для міста з десятьма тисячами мешканців!

— Саме так, мій любий Фрасколене, і ці гроші ми одержуємо виключно стягаючи мито. Ніяких інших податків у нас немає, місцева продукція зовсім незначна. Отже, жодного джерела, крім мита, що надходить із наших двох портів. Цим пояснюється й дорожнеча на речі широкого вжитку, — дорожнеча відносна, звичайно, бо ціни, які видаються вам такими високими, цілком відповідають грошовим можливостям кожного з мешканців нашого міста.

І тут Калістус Менбар знову пускається берега й починає вихваляти своє місто, вихваляти свій острів — уламок якоїсь досконалої планети, що звалився в Тихий океан, плавучий Едем[61], де знайшли собі притулок наймудріші, і якщо справжнє щастя не тут, то його немає ніде інде! Це вже скидається на відверту рекламу. Здається, ось-ось він почне закликати:

— Увіходьте, добродії, увіходьте, добродійки! Купуйте квитки! Місць зосталось дуже мало! Зараз почнуть… Кому квитка?..

Та й справді місць мало, а квитки коштують дорого! Ну, що ж! Головний інспектор у справах мистецтв жонглює мільйонами, що в цьому місті мільярдерів обертаються на звичайні одиниці!

А втім, саме з цієї хвалькуватої промови, під час якої фрази вихоплюються каскадами, а руки, жестикулюючи, мелькають із швидкістю вогнів семафора, квартет і довідується про роботу різних галузей міського управління. І перш за все про школи, де навчання обов’язкове й безкоштовне, а викладачам платять, наче міністрам. В них, якщо вірити словам Калістуса Менбара, мертві й живі мови, історію й географію, фізичні й математичні науки й красне письменство вивчають багато глибше, ніж в університетах чи академіях Старого Світу. Але істина полягає в тому, що учні байдужі до цих наук, і якщо старше покоління ще зберігає рештки колишніх знань, здобутих в американських коледжах, то в молодшого покоління освіти набагато менше, ніж достатку. Це значна вада, і, можливо, мільярдяни тільки втрачають, відокремлюючи себе в такій мірі від усього людства.

Та хіба ж мешканці цього штучного острова ніколи не бувають за кордоном? Ніколи не відвідують заокеанських країн, великих європейських столиць? Не подорожують по краях і містах, яким минулі віки заповідали стільки чудових пам’яток мистецтва? Звичайно, завжди знайдеться кілька остров’ян, яких цікавість спонукає податися в далекі мандрівки. Але вони там втомлюються й здебільша нудьгують; вони не знаходять там тих упорядкованих форм існування, що встановлені на Стандарт-Айленді, страждають від спеки, чого ніколи не буває в Мільярд-Сіті. Отже, ті необачні, що їм навернулася нещаслива думка покинути свій плавучий острів, тільки нетерпеливляться й поспішають назад. Яку ж користь вони мають від цих подорожей? Жодної. «Помандрували вони в путь, як порожні валізки, порожніми валізками й повернулися», — каже стародавнє грецьке прислів’я, а ми додамо: порожніми валізками вони й залишаться.

Що ж до чужинців, яких повинна, звичайно, приваблювати слава Стандарт-Айленду, цього дев’ятого чуда в світі — восьмим називають, як відомо, Ейфелеву вежу, — то Калістус Менбар гадає, що вони ніколи не будуть тут численні. Зрештою, в туристах немає й потреби, хоч каси обох портів острова могли б стати за нове джерело прибутку. Серед тих чужоземців, що побували тут минулого року, переважали американці. Представників інших національностей було мало або й зовсім не було. Проте відвідали острів кілька англійців — їх легко пізнавали, бо вони завжди високо закасують холоші, посилаючись на те, що в Лондоні повсякчас іде дощ. Зауважимо, що Великобританія дуже неприхильно поставилася до спорудження плавучого острова, який, на її думку, перешкоджає мореплавству, і, напевне, раділа б його загибелі. Німців зустрічають тут не надто привітно, бо знають: варто лише дозволити їм тут загніздитися, вони притьмом обернуть Мільярд-Сіті на новий Чикаго. З усіх чужинців Компанія ставиться найприхильніше до французів, бо вони не належать до загарбницьких націй Європи. Та хіба будь-коли хоч один француз ступив на територію Стандарт-Айленду?

— Це мало ймовірно, — зауважує Пеншіна.

— Для цього ми не досить багаті, - додає Фрасколен.

— Так… якщо жити тут, як живуть рантьє, - відповідає головний інспектор, — але коли йдеться про урядовців…

— У Мільярд-Сіті є хоч один із наших співвітчизників? — питає Івернес.

— Один є.

— Хто ж цей ущасливлений?

— Пан Атаназ Доремюс.

- І що ж він робить тут, цей Атаназ Доремюс? — вигукує Пеншіна.

— Він навчає остров’ян танцю, вишуканості, добрих манер, за що одержує від адміністрації міста прекрасну платню і до того ж має іще приватні уроки…

— Давати які здатний тільки француз! — підхоплює «Його високість».

Отож, познайомившись з організацією й адміністративним життям міста, квартет має вже про все це власну думку. Тепер йому не залишається нічого іншого, як втішатися чарівним плаванням на хвилях Тихого океану, які відносять парижан все далі на захід. Якби сонце не сходило то з одного боку, то з другого, залежно від змін положення острова за вказівками командора Сімкоо, Себастьян Цорн та його товариші могли б думати, що вони на твердій землі. Двічі за наступні два тижні здіймалася буря, вирували жахливі шквали, шалені вітри, бо вони бувають вряди-годи й на Тихому океані, всупереч його назві. Величезні морські хвилі розбивались об металевий корпус, укриваючи його дощем бризок, наче стрімку скелю на узбережжі. Але Стандарт-Айленд ні разу не здвигнувся під навалою розбурханого океану. Його лють була безсила перед міццю острова. Геній людини переміг стихію.

За два тижні, одинадцятого червня, відбувся перший концерт камерної музики; про нього сповіщали афіші, що сяяли електричними літерами вздовж великих авеню. Звичайно, артистів перш було відрекомендовано губернаторові й представникам міської влади. Сайрус Бікерстаф зустрів їх дуже тепло й щиро. Місцеві газети згадували успіхи Мандрівного квартету під час його турне в Сполучених Штатах Америки й гаряче вітали головного інспектора управління мистецтв із тим, що йому пощастило залучити квартет до співробітництва — в дещо свавільний спосіб, як відомо. Яка ж то радість — одночасно бачити й чути артистів, що виконують