Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

— Може статись, матінко Аніньйо, що я завтра вам принесу вашого Огуна назад.

Вона ж погладила хлопця по русявій голові і всміхнулась, Жоан Здоровило і Безногий поцілували негритянці руку, і всі троє хлопців попрямували назад у гори. Брязкальця та бубни вигравали цілу ніч на честь Огуна.

Безногий не вірив ні в що, але йому хотілося зробити приємність Доні Аніньї. Він спитав:

— Що робитимемо? Адже ця штука у поліції… Жоан Здоровило сплюнув, він трохи побоювався.

— Не називай Огуна штукою, Безногий! Він покарає…

— Він заарештований і нічого не може зробити, — засміявся Безногий.

Жоан Здоровило замовк, бо він знав, що Огун такий могутній, що зможе покарати Безногого і з поліційного ув'язнення. Педро Куля почухав підборіддя і попросив цигарку.

— Дайте подумати. Ми, хлопці, повинні облагодити цю справу. Ми ж пообіцяли Доні Аніньї. Зараз треба щось придумати.

Вони зійшли вниз до складу. Дощ лив через дірки в дахові, хлопчаки згромадилися по кутках, де було сухіше. Професор намагався запалити свічку, але вітер відразу ж погасив вогонь — здавалося, що вітер грається з ним, задирає його. Врешті Професор здався і примирився з думкою, що сьогодні вночі йому не доведеться читати. Він став придивлятися до картярської гри в одному з кутків складу. Кіт і Гульвіса тримали банк. Монети дзвеніли, але жоден шум не міг відволікти Тичку, який молився перед образами діви Марії і святого Антоніо.

У дощові ночі хлопці не могли спати. Час від часу, коли блискавка освітлювала склад, можна було роздивитись худі й брудні обличчя капітанів піску. Багато з них були ще зовсім дітьми і боялися легендарних драконів і потвор. Вони тулились до старших, котрим було холодно і хотілося спати. Іншим, чорним, вчувався у вибухах грому голос Шанго. Для всіх них горобині ночі були жахливими. Навіть для Кота, що мав жінку, на грудях якої міг прихилити свою молоду голову. Бо завжди в місті є багато чоловіків, котрі мають лише самотницьку постіль і котрі не мають до кого притулитись, а хочуть сховати свій страх на жіночих грудях і платять Далві, щоб переспати в неї, і платять добре. Тоді Котові доводилось залишатися на складі і різатися в карти своєю крапленою колодою, допомагаючи Гульвісі оббирати інших. Отак усі хлопчаки трималися разом, а все ж кожен залишався самотнім, почуваючи, що потрібне йому не тільки тепле ліжко в кімнаті з дахом, а передусім ласкаве слово матері чи сестри, яке б прогнало страх і тугу. Збившись докупи, вони тремтіли від холоду, бо більшість з них мали на собі тільки сорочку та штани, лише дехто був у вкрадених чи підібраних на смітниках піджаках. Піджаки ці служили їм і пальтами, лише Професор мав справжнє пальто, але таке велике, що воно тяглося по землі.

Колись, ще влітку, якийсь чоловік, одягнутий у довге пальто, зупинився в одному з міських барів випити лимонаду. Він скидався на іноземця. Був полудень, і стояла страшенна спека. Але здавалося, у своєму новому пальті іноземець не почуває спеки. Професорові здалося, що чоловік цей у доброму настрої, що він багатий, і Професор почав малювати його крейдою на тротуарі, розраховуючи наперед, що той дасть йому два мільрейси. Малював він чоловіка у величезному пальті, більшому, ніж сам чоловік. Він усміхався сам до себе, сподіваючись, що одержить за малюнок сподівану нагороду. Чоловік повернувся на стільці і подивився на малюнок, що був майже закінчений. Професор усміхався, малюнок здавався йому гарним, цікава була сама ідея — пальто більше за людину. Але іноземець не зрозумів малюнка, він схопився і кілька разів штурхнув Професора. Один удар попав просто в нирки, і хлопчак звалився на тротуар. Чоловік вигукнув:

— Це тобі, хаме, буде наукою, знатимеш, як насміхатися з поважних людей.

Він пішов, подзенькуючи в руці монетами, ще й розтер по дорозі малюнок ногою. Офіціантка підійшла і допомогла Професорові підвестися. Подивилася співчутливо на хлопця, який розтирав ударені місця, потім подивилася на малюнок і сказала:

— Який негідник! А малюнок же схожий… Дурень, та й годі!

Вона засунула руку в кишеню фартуха, де лежали чайові, витягла один мільрейс і хотіла дати Професорові. Але хлопець відмовився, знаючи, що і їй самій бракує грошей. Він подивився ще раз на розтертий малюнок і пішов собі геть, усе ще тримаючись за поперек, не думаючи ні про що, а в горлі йому судомило. Хотів розважити чоловіка та й собі заробити монетку. Натомість отримав штурхани й лайку. Чому їх так ненавидять у всьому місті? Вони ж бідні діти, без батьків і матерів. Чому ж люди, які добре вдягаються, так їх ненавидять? Він ішов сам зі своїм болем і раптом на безлюдному піщаному березі побачив чоловіка в пальті. Схоже було, той простував до одного з пароплавів, що стояли на причалі. Чоловік зараз ніс пальто на руці. Професор витяг ножа (хоч рідко коли застосовував його) і наблизився до чоловіка. Спека прогнала всіх з берега. Чоловік прямував навпростець, намагаючись скоротити собі шлях. Він брів по піску, аби швидше добратись до причалу. Професор мовчки йшов за чоловіком, а потім перепинив йому дорогу з ножем у руці. На обличчі чоловіка можна було побачити, як ціла гама різноманітних почуттів зливається у нього в одне: страх перед помстою. Він дивився на Професора з жахом. Професор виріс перед ним несподівано з ножем у руці.

— Ну, гаде?

Професор підступав до нього з ножем, і чоловік зблід.

— Що таке? Що таке?

Він озирався навкруги, намагаючись побачити когось, щоб покликати на допомогу. Але тільки вдалині, в доках, можна було розрізнити силуети людей. Чоловік у пальті спробував був тікати, але Професор ударив його ножем у руку. Пальто зосталось лежати на землі, а кров капала з пораненої чоловікової руки. Професор пішов на другий кінець піщаного пляжу. Зупинився, не знаючи, що робити. Незабаром тут з'явиться поліцейський, потім