Читати книгу - "Смертельний круїз"

безпорадно покрутив головою й побачив, що синя безодня біля рифу набула похмуро-загрозливих багряних кольорів. «Багряна безодня з мого рукопису!» — подумав підліток. Він не на жарт перелякався. Хлопець відчував, що ось-ось не витримає, відкриє рота і вхопить замість повітря солонющу воду Червоного моря. «Невже можна отак просто померти?» — мов у лихоманці, подумав він.

Несподівано Марко відчув, як щось міцно вхопило його за руку. То був дорослий чоловік. Він повернув руку Марка, просунув її трохи далі в нору, а потім акуратним, але сильним рухом різко вийняв її з пастки.

Хлопець корком вискочив на поверхню моря й почав шалено дихати, відпльовуючись від води. Поруч із його головою визирнула з води і голова чоловіка. Той, побачивши, що Марко дихає і тримається на воді, коротко сказав: «До берега!» — й потяг, мов на буксирі, знесиленого хлопця до понтону, з якого плавці сходили у воду.

Біля лежака на пляжі стояла бліда Олена Георгіївна і дивилася переляканими очима на сина і його рятівника, який плив позаду. Лише коли ті двоє випірнули з води і рушили до берега, вона збагнула, що сталося, точніше — що могло статися з Марком. Вона не бачила, як він пірнув, потім шукала його поглядом, але того не було видно. І в той момент, коли вона злякалася по-справжньому, Марко випірнув на поверхню, а його підтримував незнайомий чоловік.

— Не переймайтеся так, — заспокоював Олену Георгіївну незнайомець. — Ваш син відбувся стресом і подряпинами на руці. Йому робили щеплення?

— Так! — Маркова мати не могла отямитися від усвідомленого страху. — В школі робили.

— Але зайти до медпункту не завадить, — переконував, між тим, чоловік. — Слід уберегтися від нагноєння: корали й коралові риби гарні тільки для споглядання…

— Я вам така вдячна, така… — Олена Георгіївна ладна була розридатися. — Ви врятували…

— Не треба, — він м’яко взяв її за плече. — Хлопцеві пощастило, що я пірнав поруч і побачив його… Усе гаразд, не треба думати про погане…

— Мене звати Марко, — нарешті отямився підліток.

— А мене Сергій, — усміхнувся чоловік.

— Сергій… — почав було Марко, бажаючи дізнатися, як називати свого рятівника по-батькові.

— Просто Сергій, — зрозумів той. — Ви звідки прибули на відпочинок?

— Ми… — почала мати, — ой, вибачте, мене звати Олена… Ми з Києва.

— О! — широко усміхнувся Сергій. — Я теж! Де б іще кияни здибалися?! Втім, сюди прибув цілий літак киян… Та, коли ви не заперечуєте, ми могли б відзначити… е-е-е… цей день святого Марка!

— Сьогодні день святого Марка? — не повірив своїм вухам Марко.

— Я гадаю, що так! — засміявся Сергій. — І Олени, і навіть день народження видатного натураліста Карла Ліннея!

— Ліннея? — не зрозуміла Олена Георгіївна.

— А, це така історія… — махнув рукою Сергій. — Я потім розповім. То як? На вечерю, а тоді пограємо в боулінґ? Там і бар є… О, вибач Марку, тільки боулінґ… бар — то не для тебе, принаймні сьогодні.

— Чому? Зараз ми зайдемо до медпункту, — син уважно дивився на маму, — потім поїмо і…

— Я піду з вами, — рішуче сказав Сергій. — Маю досвід спілкування з арабськими лікарями… Допоможу.

— Ну, гаразд, — здалася Олена. — Я маю вам віддячити…

— Ні! — рішуче заявив Сергій. — І не думайте. Я просто хочу вам допомогти.

У медпункті готелю з’ясувалося, що травми від «спілкування» з коралами, колючими рибами, морськими їжаками тощо — річ досить звичайна для відпочивальників. Тому лікар добре знав, що і як робити. Кілька уколів про всяк випадок, перев’язка руки і неодмінні відвідини медичного кабінету кілька днів поспіль… Таким було першочергове лікування. Марко запевняв, що ушкоджена рука аж ніяк його не турбує, і мати мусила повірити хлопцеві.

Вечеряли всі разом. Олена Георгіївна наполегливо домагалася почути від Марка і Сергія, як усе трапилося. Знехотя хлопець розповів, а Сергій спробував усіляко пом’якшити страхи й переживання матері. Потім він рішуче сказав, що слід нарешті змінити тему розмови. На великий подив Марка, його мати одразу прислухалася до слів нового знайомого і начебто заспокоїлася.

Після вечері Олена Георгіївна сказала, що мусить вдягти інший, вечірній одяг. Сергій сказав, що чекатиме на них у боулінґ-клубі.

Коли причепурена й переодягнена Олена з Марком прийшли до клубу, виявилося, що і Сергій переодягнувся в джинси і блакитну сорочку, яка дуже пасувала до його сіро-блакитних очей. Марко зауважив, як довго й прискіпливо його кароока мати вдивлялася у вічі Сергієві…

Чоловік був веселим, жартував, Олена сміялася, аж поки сказала, що більше не може, бо її щоки вже болять… Тоді Сергій узявся показувати жінці кілька правильних рухів гри в кеглі, а Марко замовив собі молочний коктейль і з захватом дивився, як майстерно той грає. Хлопець жалкував, що не може позмагатися з ним, повчитися в нього, але сподівався, що за кілька днів рука загоїться, і він зможе все надолужити. Аж тут Марко з прикрістю усвідомив, що бути на морі їм із мамою залишалося всього п’ять днів…

А потім… потім вони сказали Сергієві «на добраніч», і він побажав їм спокійного відпочинку. Розійшлися по своїх кімнатах… І вже перед сном мати припала до Марка: безупину цілувала й гладила його по голові та спині.

Наступні дні Сергій також супроводжував Марка з мамою. Вони лежали поруч на пляжі, ходили до ресторанів на сніданки-обіди-вечері, а чоловік розповідав усякі кумедні й цікаві історії зі свого життя і життя своїх численних друзів.

Сергій відпочивав сам, бо, як він висловився, втомився від галасливих компаній, роботи, київської суєти… Олена тактовно з’ясувала, що він був неодружений, точніше — розлучений, і що дітей у нього не було…

П’ять днів промайнули дуже швидко, на відміну від перших семи, які тяглися повільно, неквапом, так, що, здавалося, відпочинкові не буде