Читати книгу - "Довге темне передвечір'я душі"

— До дуже скорого побачення, Дірку! — сказав Ноббі. — До речі, ти знаєш, що в тебе такий голос, ніби тобі хтось ніс зламав?

Мовчання.

— Ти мене чуєш, Дірку? — спитав Ноббі.

— Так, — сказав Дірк. — Просто я почув бузику.

Зі стереосистеми кав'ярні ревіла «Гаряча картоплина».

«Не бери її, не бери, не бери.

Швидко передай, передай, передай».

— Ти знаєш, що в тебе такий голос, ніби тобі хтось ніс зламав? — повторив Ноббі.

Дірк відповів, що знає, подякував Ноббі за те, що той повідомив йому про це, попрощався з ним, кілька секунд задумливо постояв, швидко зателефонував ще за двома номерами, а потім почимчикував назад, крізь натовп офіціантів до свого столика, за яким сиділа дівчина, в якої він поцупив каву.

— Привіт, — багатозначно сказала вона.

Дірк з усіх сил намагався бути люб'язним. Він дуже ґречно вклонився, підняв капелюх (бо все це давало йому секунду або навіть більше для того, щоб оговтатись) і попросив її дозволу сісти.

— Авжеж, — сказала вона, — це ж ваш столик, — вона великодушно вказала йому на стілець.

Вона була невисока, темне волосся було охайно зачесане, їй було приблизно двадцять п'ять років і вона лукаво дивилася на недопиту чашку кави, що стояла посеред столу.

Дірк сів навпроти й по-змовницьки нахилився до неї.

— Ви, дапевдо, хочете спитати пдо свою каву, — тихо сказав він.

— Ще б пак! — сказала дівчина.

— Здаєте, вона ддя вас дуже шкіддива.

— Ви так вважаєте?

— Еге ж. Кофеїн. Ходестерод у болокі.

— Зрозуміло. Отже, ви думали про моє здоров'я.

— Я багато про що дубав, — легковажно сказав Дірк.

— Побачивши мене за сусіднім столиком, ви подумали: «Така гарна дівчина, а здоров'я кепське. Треба врятувати її».

— Це якщо коротко.

— Ви знаєте, що у вас ніс зламаний?

— Так, авжеж я здаю, — сердито сказав Дірк. — Усі беді про це…

— Ви давно його зламали? — спитала дівчина.

— Його беді здабади, — сказав Дірк, — прибдизно двадцять хвидин дому.

— Я так і думала, — сказала дівчина. — Заплющте на секунду очі.

Дірк подивився на неї підозріло:

— Давіщо?

— Усе добре, — сказала вона з усмішкою, — я не робитиму вам боляче. Заплющте.

Дірк спантеличено нахмурився й на секунду заплющив очі. За цю секунду дівчина встигла простягнути руку, міцно схопити його ніс і різко крутнути його. Дірк мало не вибухнув від болю! Він заволав так голосно, що мало не привернув до себе увагу офіціанта.

— Відьба! — закричав він і шалено відсахнувся від столу, тримаючись руками за обличчя. — Кдята відьба!

— Ой, сядьте й замовкніть, — сказала вона. — Гаразд, я визнаю, що збрехала вам, що не буде боляче, але тепер він хоча б рівний, а інакше згодом вам було б ще гірше. Вам треба негайно піти до лікарні, щоб вам там шини й бандаж зробили. Я медсестра, я знаю, що я роблю. Принаймні, я так вважаю. Дайте-но подивитися.

Важко дихаючи й пирхаючи, Дірк знову сів, не віднімаючи руки від свого носа. Через кілька секунд він почав знову обережно мацати його, а потім дозволив дівчині подивитися.

Вона сказала:

— До речі, мене звати Саллі Міллз. Зазвичай я намагаюся представитися до того, як трапиться фізична близькість, але іноді, — вона зітхнула, — іноді на це немає часу.

Дірк знову провів пальцями по боках свого носа.

— Я дубаю від тепер рівдіший.

— Рівніший, — сказала Саллі. — Скажіть «рівніший» як слід. Це покращить вам самопочуття.

— Рівніший, — сказав Дірк. — Так. Ви баєте рацію.

— Що?

— Ви маєте рацію.

— Добре, — полегшено зітхнула вона. — Я рада, що це спрацювало. Сьогодні вранці я прочитала в гороскопі, що майже всі мої сьогоднішні рішення будуть хибні.

— Так, але не треба вірити усім тим дурницям, — різко сказав Дірк.

— А я й не вірю, — сказала Саллі.

— А надто Великому Заґанзі.

— О, то ви теж його читаєте?

— Ні. Тобто, не з тієї причини.

— Моєю причиною було те, що сьогодні вранці один з пацієнтів попросив мене прочитати йому його гороскоп. Саме перед тим, як помер. А яка ваша причина?

— Емм, дуже непроста.

— Зрозуміло, — недовірливо сказала Саллі. — А це що?

— Це калькулятор, — сказав Дірк. — Що ж, не буду вас затримувати. Я дуже вдячний вам, люба пані, за ласкаво надану медичну допомогу й за те, що ви позичили мені каву, але ж день спливає, а я певний, що на вас чекає великий список жахливих травм, які треба лікувати.

— Зовсім ні. Сьогодні о дев'ятій ранку закінчилася моя нічна зміна, тож усе, що мені залишилося сьогодні зробити — не