Читати книгу - "Король Гризлі"

Він наздогнав його біля загати. Той трохи постояв, придивляючись до нової споруди, тоді ступив на неї, випробовуючи на міцність. Загата була зроблена на совість, і нею, як містком, Тор із Мусквою дісталися другого берега, трохи вищого, ніж протилежний. Зійшовши на берег і здолавши ще кількасот ярдів, вони вийшли на глуху оленячу стежину і після півгодинного чалапання берегом лісового озера дісталися струмка, що брав тут початок і поспішав на північ.

Мусква плентався і не міг дочекатися, коли ж це Тор нарешті зволить зупинитися. Так, він поспав після обіду, однак це не зменшило його кульгавості, і стерті об каміння подушечки лап ще не встигли загоїтися. Ця остання мандрівка виснажила його, висотала з нього все, що тільки можна було висотати, і якби його воля, то весь наступний місяць він прожив би так, що загалом не нагуляв би й милі. Якби ж уся річ була лише в пересуванні, так ні — йому доводилось не просто йти, а трюхикати весь час за Тором, підлаштовуючись до його іноході; так дріботить за дорослою людиною, що йде сягнистим кроком, чотирирічне дитя, відчайдушно вхопившись за його палець. А Тор із Мусквою були ведмедями, ходили на чотирьох лапах і не мали пальців чи долонь, за які можна триматися. П’яти Мускві пекли, як у вогні, його малечий ніс був закривавлений від колючих чагарів і гострої, як лезо, осоки. Він навіть спинку вже не міг тримати прямо, але з останніх сил уперто намагався не відставати від Тора. Незабаром берег струмка став піщаним, упереміш із галькою, і йти стало легше.

У небі дедалі яскравішими ставали зорі, міріади іскристих блискучих зірок, а Тор, схоже, й гадки не мав зупинятися. Слідопити з індіанського племені крі називають такі нічні походеньки куппатіпск пімутао. І хтозна, чим би закінчилися вони для Мускви, якби не стрілися у небі дух дощу, дух грози і дух блискавки, які й дали йому можливість відпочити.

З годину зорі в небі мінились яскравим світлом, і Тор не зупиняючись ішов далі. Його мало бентежило, що маленький попутник уже валиться з ніг від утоми. Аж ось із заходу долинув приглушений гуркіт грому. Гриміло чимраз ближче й гучніше: з боку Тихого океану насувалася буря. Тор затривожився, раз у раз поводив носом, передчуваючи наближення грози. Земля поволі загорталася у непроглядне чорне запинало, зорі одна за одною ховалися у хмарах. Небо розтинали фіолетові спалахи, зчинився вітер... А тоді пішов дощ.

Тор надибав величезну скелю з глибокою виїмкою при самій землі, і перш ніж дощ линув по-справжньому, вони з Мусквою устигли втиснутися у цей природний сховок. А злива все періщила й періщила, немов хтось велетенською долонею черпав воду просто з Тихого океану та виливав на землю. І за якісь півгодини струмок перетворився на бурхливий потік.

Грім і сполохи блискавок налякали Мускву. Яскраві, аж сліпучі, спалахи вихоплювали постать Тора, й за мить усе ховала безпросвітна мла. Здавалося, вершини гір от-от попадають у діл. Від грому двигтіла земля, і Мусква підповзав чимраз ближче до Тора, поки врешті не опинився між його передніми лапами й напівзарився у густе кошлате хутро на грудях. Того не дуже бентежили буря та гуркіт, йому хотілося лише одного — висохнути. Купіль завжди приємніша тоді, коли у небі світить тепле сонце, а десь неподалік є тепла скеля, на якій можна поніжитися після ванни.

Дощ сік, не вщухаючи ні на мить, сила його ледь ослабла, але й тепер це радше була злива, ніж просто дощ. Мусква під захистом скелі заспокоївся, поряд із Тором йому було зручно та затишно, і він швидко заснув. А Тор залишився сам на сам із негодою. Час від часу його огортала дрімота; проте заснути міцним сном не давало те збентеження, що й привело його сюди.

Після опівночі дощ нарешті ущух, та було дуже темно, а тут ще вийшов з берегів струмок, і Тор вирішив не вилазити з-під скелі.

Мусква спав як убитий. Коли він прокинувся від Торового порання, стояв уже білий день. Вони вийшли з печери. Мускві було вже набагато краще, ніж учора, дарма що ломило все тіло, а стерті подушечки лап ще не встигли загоїтись.

Тор знову прошкував уздовж струмка, який вирував рівниною, де було повно таких самих потічків, густе різнотрав’я та чимало смачного коріння. Росли там тонкі довгостеблі лілеї, що ними полюбляв ласувати Тор. Але гризлі, що мав тисячу фунтів ваги, щоб насититись, мав не одну годину прокопирсатися в землі, а часу в нього було обмаль. Тор був завзятим залицяльником, коли доходило до любощів, а що бували вони лиш упродовж кількох днів на рік, то решта справ, що становили сенс його життя, — такі-от, наприклад, як чимось поласувати, нагуляти жиру, — ставали другорядними. На цей короткий час він забував, що живе задля того, щоб їсти, і їв для того, щоб жити. Тож поки настав час наступної трапези, бідолашному Мускві вже кишки злипалися від голоду.

Якось опівдні Тор ішов повз озерце, проминути яке просто так не зміг. Озерце було вузьке — якась дюжина футів, не більше — зате вода у ньому аж кипіла від форелі. Вона потрапила сюди під час весняних повеней, а коли вода зійшла, то риба залишилася відрізаною від глибших приток річок Бебін і Скіни. І порятунку із цієї пастки можна було очікувати лише від наступної повені.

Один кінець озерця мав два фути глибини, другий — кілька дюймів. Узявши це до уваги, гризлі рішуче посунув туди, де було глибше. Мусква, стоячи на березі, бачив, як шалено заметушилися на мілині блискучі рибини. Тор повільно брів по воді, й коли води під ним зосталося на вершок, риба в паніці рвонула назад, на глибину.

І знову замиготіла величезна лапа Тора, раз у раз здіймаючи фонтани бризок. Перший такий фонтан влучив у Мускву і збив його з ніг, але разом із водою на берег викинуло двофунтову рибину. Спритно хапнувши її, той відбіг від озерця подалі та заходився їсти. Вода кипіла від потужних ударів, і