Читати книгу - "Святі і грішні"

class="book">Гуляков, дуже задоволений, спустився на перший поверх. Зайшов до кабінету до інструкторів відділу пропаганди і агітації. Там, як завжди, дим стояв коромислом. Господарі давали їжу квітам, обкурювали їх сигаретами. Лише некурящий Степан Іванович поливав горщики водичкою. Пам'ятав настанови Галини Павлівни і знав, що прийде і обов'язково перевірить, в якому стані рослини.

Гуляков попросив сигаретку. Жадібно затягнувся. Знову в колі друзів, на колишньому місці роботи. В черговий раз уникнув бюро. Нехай за пияцтво відповідають інші, у яких немає знайомства в райкомі.

Перед переведенням до відділу культури сидів у цьому кабіні. Знав хлопців, як облуплених.

Сказав без натяків:

— Підлікуватися б.

— Ми «за», але чим? — не розгубився один з інструкторів.

— Збігаєте?

— Без проблем. Тільки коньячку, щоб без запаху.

Гуляко дістав виписані під звіт на відрядження в Потапово гроші, віддав хлопцеві.

— Біжи!

— Одна нога тут, інша — там, — почав збиратися в ресторан той. У магазинах спиртне не продавали. Тільки в ресторанах, як виняток.

Віктор Андрійович засидівся в райкомі довго. Починали хлопці з коньяку, а закінчили самогоном.

Благо, знали. Перевіряти їх ніхто не стане, без особливого приводу до інструкторів секретарі не зайдуть, а завідувачі відділами — не продадуть.

До себе на роботу повідомив, що в райкомі партії. При ділі.

Глава 7

За день до бюро Микола Антонович зав'язав. В рот не брав спиртного. Не виходив з райкому і навіть зі свого кабінету. Вивчав документи, своєю поведінкою намагався показати, що є в районі все-таки людина, яка проводить тверезу політику. Однак його постійно відволікали і дратували не тільки політичними і господарськими питаннями.

Дала знати про себе завідуюча районним відділом народної освіти Ганна Іванівна. Зателефонувала:

— Коля, ти один?

— Яка різниця?! — не стримався він. — Ти ж знаєш, телефони прослуховуються. Давай коротко, що треба.

Його співрозмовниця помовчала, Напевно, збиралася думками, як більш коротко вибудувати свою пропозицію. Сказала:

— Сьогодні відкривають зміну в піонерському таборі, поїдемо вечором. Прекрасно проведемо час.

— Який табір, завтра бюро!

— З повіями погуляти у тебе завжди є час, а зі мною немає, — образилася Ганна Іванівна.

— Вибирай вирази.

— Ти мені рот не затикай. Управу відразу знайду. Бійся Бога! З молоденькими дівчатами не розминаєшся.

Миколі Антоновичу знадобилося чимало зусиль, щоб заспокоїти Ганну Іванівну. Пішла на поступки тільки тоді, коли назвав конкретний час зустрічі.

Тисячу раз пошкодував, що зв'язався з цією дурепою. Просто не міг відмовити собі в задоволенні додати до своєї численної колекції ще одну жінку.

Вона доводилася ровесницею йому, але була найстарішою коханкою секретаря. Заміжня жінка хотіла відбити Миколу Антоновича у дружини. Не приховувала своїх зв’язків від чоловіка. Навіть підкреслювала, що любить Першого.

Чоловік Ганни Іванівни працював механізатором у місцевому радгоспі. Був порядною людиною і видним чоловіком. В юнацькі роки не мав відбою від наречених. Своєю помітною зовнішністю зводив з розуму багатьох красунь.

Тому знайомі дивувалися, чому одружився на цій маленькій товстій жінці. Без нормального обличчя, без фігури. І самі собі відповідали: «Це вона на собі його одружила».

Невірність дружини доводила чоловіка до білого каління. Став пити. Одного разу мало не задушив її. Вчасно відтягнули сусіди.

Відразу після першої інтимної близькості Ганна Іванівна ввечері наступного дня зайшла в кабінет Клокова і змусила займатися любов'ю прямо на столі. Микола Антонович потім відходив цілий тиждень. Постійно здавалося, що зараз до кабінету знову зайде Ганна Іванівна, все повториться спочатку. Що про це дізнаються всі працівники апарату.

Зазвичай, ніколи не займався любов'ю в райкомі. Ретельно приховував інтимні зв'язки навіть від друзів. А тут — службовий кабінет. І хоча вже було пізно, все могло статися. І секретарі, і завідувачі відділами, і навіть деякі інструктори «косили» під Першого, намагалися показати, як посилено працюють. У будь-який час могли рватися до нього в кабінет. Він всіляко заохочував таку працьовитість. Той, хто був не в змозі поговорити з ним у робочий час, після легко потрапляв до Клокова і міг розраховувати на неофіційне ставлення.

Перший спробував дати відбій Ганні Іванівні. Куди там! Натрапив на агресивний спротив. Коли довів їй, що вона не доб'ється, щоб він розлучився з дружиною, почала вимагати у нього посади заступника голови райвиконкому або секретаря райкому партії.

Відповів, що ці вакансії на даний момент зайняті, а якщо якесь місце звільниться, — подумає.

Те, в чому дорікав його в бесіді інструктор Степан Іванович, відповідало дійсності. Майже в кожній парторганізації мав коханку.

Це стало доступним зараз, коли очолив район. В молодості жінки Клокова не любили. Дражнили — Рудий.

Прямо з перших днів роботи в районі на посаді секретаря Микола Антонович почав брати з собою у відрядження молодих спеціалісток. Перший обожнював працювати з жінками. Опускався з ними до жартів, анекдотів, поводився просто. Цим відразу завойовував симпатії прекрасної половини.

Починав з жартів і анекдотів, а до вечора вже міг потриматися за ніжку. Залежно від поведінки жінки відсилав Івана додому, а сам сідав за кермо автомобіля або вони доїжджали до райкому і розходилися додому.

Одна така молода особа, якій вдалося кілька разів побувати в інтимних стосунках із самим Першим, признавалася подругам, що для неї нині рік особливий — щасливий.

Микола Антонович мав звичку підвозити людей. Чекає людина автобус. Чекає на повороті, голосує. Добиратися додому треба за десятки кілометрів. А тут порожній УАЗ. Будь ласка, сідай.

Пасажири задоволені, хоча не знають, з ким розмовляють. Микола Антонович запитання потрібні їм підкидає. В результаті, має повне уявлення про обстановку в районі безпосередньо від рядових трудівників.

Якщо в машину сідають молоді, цікаві жінки, там розмова особлива. Жарти, анекдоти, відверті загравання. Перший не цурався простого народу. Іноді випадкові