Читати книгу - "Святі і грішні"

Так познайомився з молодою вчителькою Ніною. Їхав у колгосп. Мела завірюха, УАЗ ледве просувався засніженою дорогою. Попереду — якась темна пляма. Ледве пересувається по снігу. Йде, хитається.

Зупинився, запросив у машину. В салон ввалилася вся в снігу в дублянці з капюшоном, в зимових шкіряних чоботах, русява, дуже приємна фігурою, а, особливо лицем, дівчина. Розігрілася від ходьби, як добре розтоплена піч, хоча порядком втомилася.

— Вибачте, — струшувала сніг з одягу, — сильно мете.

Клоков дивився на молоду жінку, з насолодою вдихав аромат дорогих парфумів.

— За що? Зима на дворі, сніг. З урожаєм будемо, — посміхнувся він їй.

— Пройшла кілометрів вісім, та стільки ж ще, мабуть, добиратися, — пояснила, продовжуючи струшувати сніг з одягу.

— Щиро співчуваю. Мені теж доводилося топати і по снігу, і по грязі. Розумію, що це таке. Особливо для молодої жінки, як ви.

Відповіла вдячним поглядом світлих очей, посміхнулася. Витирала хусточкою мокре від розталого снігу лице, округлі червоні щоки, рівний носик.

«Красуня» — подумав Клоков.

Микола Антонович розпитав у неї, хто, де працює, звідки і куди йде. Все розповіла. Закінчила педінститут, другий рік вчителює в місцевій школі. Живе тільки роботою.

Вечорами в їх селі нікуди податися. Близьких і знайомих немає. Єдина втіха — телевізор. Але і він нещодавно зламався. Не може відремонтувати.

А тут ще немає відбою від голови. Старого шкарбуна. Набрид залицяннями. Багато молодих спеціалісток зіпсував. Ось і нахабніє. Знає. Від нього нікуди не дінешся. Рано чи пізно з поклоном прийдеш. Не вирішиш без нього побутові питання.

За розмовами проїхали кілька кілометрів. Микола Антонович розсмішив Ніну жартами-примовками. На відміну від неї, він ніколи не нудьгував. Працювати в районі йому дуже цікаво. Дні пролітали швидко, змінювалися, як у калейдоскопі, один іншого краще.

… Машина виїхала на розвилку. Загальмував УАЗ. Роз'яснив ситуацію попутниці:

— Мене чекають на фермі. Зустріч з тваринниками.

Подивився, як зажурилося личко Ніни, яка не поспішала виходити з машини, продовжив:

— Що робити, не знаю.

— Довезіть до місця. Вік буду вам вдячна.

— Що не зробиш заради красивої жінки. Так і бути. Підвезу, — вирішив він, розуміючи, що спізнюється на зустріч з тваринниками.

Він не допускав ніяких запізнень. За це карав інших і сам намагався подавати приклад. Але як можна відмовити такій симпатичній жінці?!

Повернув у праву сторону, де на височині знаходилося невидиме за снігом село. Через кілька хвилин вони вже заходили в одноповерхову будівлю — в гуртожиток. Його побудували зовсім недавно з ініціативи відділу пропаганди і агітації райкому, як будували столові і кафе, будинки культури, фельдшерсько-акушерські пункти та лікарні, школи.

Взяти гуртожиток. Раніше молоді фахівці проживали в приватних будинках селян, як правило, у самотніх бабусь. І перші, і другі відчували масу незручностей. Тепер становище змінилося. Менше фахівців стало тікати з села після обов'язкового відпрацювання.

По довгому вузькому коридору підійшли до кімнати Ніни. Вона відкрила двері, запросила Клокова в приміщення. Там стояли дерев'яне, акуратно заправлена ліжко, стіл, тумбочка з телевізором, кілька стільців.

«Скромно, але зручно», — подумав Клоков і промовив:

— Ташкент, справжній Ташкент. Навіть не віриться, що за вікном така заметіль.

— Зараз чайку закип’ячу, — заметушилася Ніна.

— Заспокойтеся. Ви ж знаєте, поспішаю.

— Вилетіло з голови…

Клоков постояв у роздумі, глянув на молоду жінку.

— Давайте зустрінемося завтра, якщо не заперечуєте…

— Не заперечую.

Хоча запізнився на збори тваринників, летів по засніженій дорозі, як на крилах. Ніна в два рази молодша за нього, але це не зупиняло Першого. В його вухах звучало, як музика, — «не заперечую».

На наступний день зайшов до завідуючої загальним відділом Марії Кузьмівни Міщенко, яка вирішувала в райкомі всі господарські питання.

— У нас у парткабінеті кілька телевізорів, деякі з них не використовуються. Візьму для червоного куточка ферми один.

— Передамо колгоспу?

— Щоб менше возитися, давайте спишемо.

— Зараз підготую документи.

Через деякий час до нього зайшла Марія Кузьмівна. Доповіла, що в парткабінеті є неоформлений телевізор. Його подарувало райкому одне з підприємств. Можна забрати.

Марія Кузьмівна не ставила секретарю зайвих питань: в який колгосп, на яку ферму. Тримала язик за зубами. Крім неї і завідуючої парткабінетом про телевізор ніхто не знав.

У другій половині дня він уже мчав до сільської вчительки. За його особистим розпорядженням, грейдери прочистили всі дороги з твердим покриттям. За лічені години їх знову завалив сніг.

На цей раз Микола Антонович не взяв, як зазвичай, попутників. Адже на задньому сидінні стояв кольоровий телевізор. Перед зустріччю з молодою жінкою не хотів мати свідків. Люди різні бувають. Почнуть розпитувати, куди та до кого. Це йому не потрібно.

Ніна готувалася до приїзду Миколи Антоновича. Купила у сусідів кілька десятків яєць, виписала у старого шкарбуна м'яса. Картоплю, капусту, моркву та інші овочі заготовила ще з осені. Кава і чай у неї були.

Заздалегідь насмажила котлет, приготувала кілька салатів. Тепер будь-якого гостя могла зустріти на рівні. Не знала, яку посаду займає новий знайомий, соромилася питати. Не могла навіть припустити, що це перший секретар.

Але для неї відразу стало ясно, що Микола Антонович працює в місті, якийсь керівник районного масштабу. Інакше не їхав би на зустріч з тваринниками в колгосп.

Клоков поставив автомобіль на відстані від гуртожитку. Керівники і спеціалісти господарства, навіть деякі колгоспники, знали його машину, могли зацікавитися, що тут робить перший секретар.

Швидко проскочив довгий коридор, кілька разів постукав у двері, відразу зайшов до кімнати. І мало не наскочив на Ніну. Поспішала йому відкривати.