Читати книгу - "Святі і грішні"

Гуляков час від часу поглядав у дзеркало заднього виду. УАЗ не відривався, строго слідував за ним. Неприємне відчуття — бути під ковпаком райкому. Особливо, якщо в твоїй голові бушують алкогольні бурі.

Віктор Андрійович згадав, як зовсім недавно розправилися з одним з голів колгоспу. Давно знаходився на гачку у Першого. Але той ніяк не міг його підловити.

Одного разу голова без дозволу поїхав з колгоспу на цілий день. Микола Перший зрадів. Нарешті, є привід звільнити з роботи.

Але ж ні. Голова привіз довідку про хворобу. І як не кололи медиків, ті стояли твердо, врятували голову.

Але його дружина, щоб приструнити недолугого чоловіка, прийшла в райком, до Першого (знайшла до кого ходити), поскаржилася. Чоловік часто не ночує вдома, п'є, веде нездоровий спосіб життя. Треба поставити на місце, а то зіб'ється з шляху. До чого доводить людей висока посада. До обрання головою всю увагу приділяв сім'ї. І вона, і діти не могли на нього нарадуватися. А тепер більше часу проводить з подружками, які липнуть до нього, як мухи на мед.

— Сідайте за столик і напишіть все письмово, — мало не підстрибнув від радості Клоков.

Коли вона все описала і вийшла, дав розпорядження скликати членів бюро.

Терміново викликав непокірного голову, який заперечував йому, але не навів у господарстві справжнього порядку.

Протягом години на засіданні бюро ухвалили рішення: звільнити керівника колгоспу від займаної посади (незабаром на його місце призначили племінника Першого).

Дружина голови не очікувала такого повороту. Думала, що все обійдеться вихованням. Поскаржилася Миколі Антоновичу: не можна так жорстоко.

Той не став розмовляти з нею. Так і пішла засмучена.

«Моя теж хороша, — думав Гуляков про свою дружину. — Дай тільки викрутитися з цієї ситуації. Дорогу в райком відразу забудеш».

Биконов перебував у роздумах. Вирішував питання по Гулякову: здати його Клокову або взяти відповідальність на себе. Той не розуміє обстановки, нічого йому не потрібно. Домігся, щоб Гулякова призначили завідувачем відділом культури. Він не цінував цього. Плював на всіх, у тому числі на Биконова.

Нерідко в робочий час зустрічав різних гостей. Начебто і потрібних людей. Художників, артистів, музикантів, поетів тощо. Але чомусь ці зустрічі починалися вранці, а закінчувалися пізно ввечері.

Биконя згадав, як одного разу в кабінет завідувача відділом зайшли художники, які оформляли наочну агітацію в колгоспі. Гуляков всіляко сприяв, щоб вони отримали замовлення. Ті вирішили віддячити йому. Привезли ящик горілки. Віктор Андрійович телефонував друзям, просив заскочити.

У тому числі дав знати і Биконову. В обідню перерву Віктор Петрович зайшов до Гулякова і жахнувся. Там сиділо чоловік п'ять-шість. Ніхто з них не був тверезим. Віктор Андрійович намагався посадити одного за стіл, та не втримався, впав на підлогу.

Биконов взяв з собою кілька пляшок спиртного і поспішив піти, щоб не засікли рядові працівники відділу культури.

Їхав слідом за мікроавтобусом Гулякова. Переживав: як би чого не сталося. П'яний за кермом — потенційний злочинець.

Якщо Клоков дізнається про обман, йому, Биконову, буде несолодко. Не так легко заслужити довіру секретаря. Але і перед Гуляковим знаходився в неоплатному боргу.

Юнаком починав трудовий шлях майстром виробничого навчання в професійно-технічному училищі. І треба ж такому статися: у п'яному стані зґвалтував неповнолітню ученицю. Вона розповіла батькам, ті — директору, пригрозили судом.

Директор, як і весь колектив навчального закладу, намагався уникнути ганьби. Дав заступнику Гулякову завдання: будь-якими зусиллями погасити конфлікт.

Віктор Андрійович взяв активну участь у цій справі. Довелося матері Биконова продати корову, та дещо ще з живності, щоб розрахуватися за проступок сина. Інакше не минути йому лави підсудних.

Минув час. Змінилася ситуація. Тепер не Биконов залежав від Гулякова, а навпаки. Віктор Петрович намагався всіляко покривати недолугого захисника. Так вирішив і на цей раз. Але не міг не обурюватися Гуляковим. «Свиня. Справжня свиня», — думав він.

Віктор Андрійович поставив машину в гараж. Насилу дістався до дому. Влаштував скандал. Довів дружину до сліз. Висловив їй: якщо хоче, щоб полетів з роботи, нехай продовжує скаржитися.

Коли він завалився спати, подзвонила Клокову, подякувала йому, попросила, щоб не виганяв чоловіка з роботи. Інакше життя не дасть.

На наступний ранок рівно о восьмій Гуляков зайшов у кабінет до Биконова. Божевільні очі, оранжево-червоне обличчя, невпорядкований одяг видавали сліди великої пиятики. Але сьогодні він мав найважливішу перевагу перед вчорашнім днем — все-таки був тверезий. Не встиг випити, хоча відчував конкретний сушняк.

Привітався з Віктором Петровичем за руку, відразу вибачився.

Розумів: пахне смаженим. З райкомом жарти погані. Полізеш на рожен — втратиш усе.

Биконов останніми словами з півгодини виховував завідувача відділом культури. Виливши весь запас обурення, сказав уже більш миролюбно:

— Будеш так себе вести, ніщо не врятує. Злетить голова. Не розумієш, які часи!?

Потім, в присутності Гулякова, по прямому телефону доповів Першому про вчорашню поїздку. Розповів все, як було, не повідомляючи про випивку.

— Він тверезий був? — уточнив Перший.

— По-моєму, так, — відповів Биконов, і, щоб припинити подальші розпитування, додав. — Тут сидить. Поговорите?

— Де ти вештаєшся, цілодобово вдома не ночуєш, — накинувся на Гулякова Перший.

— Проводили репетиції, — ожив після такої подачі інформації той. — Готувалися до Всесоюзного огляду. Дуже відповідальний захід.

— Знаємо ваші огляди. Будь-який привід використовуєте, щоб нажертися.

— Огляд є огляд. По всякому буває.

— Поговори у мене. Нам потрібні кандидатури на бюро з пиятики, — пригрозив Перший. — Миттю оформимо документи.

— Винен. Вибачте!

— Так би відразу і сказав. А то вигадуєш казки.

Перший вилаяв завідувача відділом і відпустив з Богом.

Биконов промовив на прощання:

— Зникни звідси, щоб не бачили п'яну пику. І не з'являйся на людях.

Добре, що добре кінчається. Все повертається на круги своя.