Читати книгу - "«Батько народів» очима часу"

Сталіну, і, навпаки, результати поразки вважаються снесарєвськими, хоча істинний їх автор — Сталін.

Дивна річ, але всього за два місяці (червень — липень 1918 року) майже з нічого Снесарєву вдалося створити досить стійку оборону Царицина, і обидві спроби білих прорвати її і захопити місто успіхом не увінчались, із середини липня царицинський фронт стабілізувався, оборону можна було тримати".

Але ці, одні з найяскравіших, сторінок біографії Снесарєва будуть потім надовго вирвані з історії тими, кому конче знадобиться всю героїчну царицинську епопею приписати Сталіну.

Привабливість особистості Снесарєва була настільки великою, що, за споминами С. М. Будьонного, він був, мабуть, єдиним генералом Червоної Армії, який дозволяв собі ходити серед фронтових частин у царській формі, не викликаючи у солдатів звичного для того часу озлоблення до "золотопагонників". На зауваження про небезпеку носіння генеральського мундира Снесарєв відповість спокійно і коротко: "Погони — знак військових заслуг. До того ж мене ніхто не розжалував".

Так, ні республіка, ні народ його не розжалували. Його намагався розжалувати Сталін. Він, що мав повноваження для організації продовольчої справи, починає бомбувати Москву телеграмами з вимогою змістити Снесарєва за оборонську тактику та зрадницькі настрої.

Але не Сталіну було вчити учасника брусилівського прориву генерала Снесарєва наступати. Він налагоджує дисципліну, відлучає самочинних полководців, навчає дотримуватись субординації та виконання наказів.

Цього ж потім буде вимагати генсек Сталін та висунутий ним на пост наркома оборони Ворошилов. Але потім... А поки в штабі округу постійні конфлікти.

В. Парійський, Г. Жаворонов "У немилість попавший" ("Советская культура", 23 лютого 1989)
* * *

Міністр розповів, що в ніч на 2 березня у Сталіна відбувся крововилив у мозок зі втратою свідомості, мови, паралічем правої руки і ноги. Ще вчора допізна Сталін, як завжди, працював у своєму кабінеті. Черговий офіцер із охорони ще о 3 годині ночі бачив його за столом (він дивився у замочну щілину). Весь час і далі горіло світло, але так було заведено. Сталін спав у другій кімнаті, в кабінеті був диван, на якому він часто відпочивав. Вранці о сьомій годині охоронець знову подивився у щілину і побачив Сталіна розпростертим на підлозі між столом і диваном. Був він непритомним. Хворого поклали на диван, на якому він і пролежав потім весь час...

...Сталін лежав дебелий, він виявився коротким і товстуватим, обличчя було перекошене, праві кінцівкі лежали, як батоги.

...Треба відзначити, що до своєї хвороби — останні, очевидно, три роки— Сталін не звертався до лікарів за медичною допомогою, в усякому разі, так сказав начальник Ліксанупру Кремля... Оповідали, що він був суворий і недовірливий. У Москві він, очевидно, уникав медицини. На його великій дачі в Кунцево не було навіть аптечки з першими необхідними засобами: не було, між іншим, навіть нітрогліцерину, і якби у нього трапився припадок грудної жаби, він міг би померти від спазму, котрий усувається 2 краплями ліків. Хоча б сестру завели під виглядом покоївки або лікаря під виглядом одного з полковників— все-таки людині 72 роки! З якого часу у нього гіпертонія— теж ніхто не знав (він її ніколи не лікував). Світлана, його дочка, інтелігентна і симпатична молода дружина Ю. А. Жданова, сина Жданова (доцента-хіміка, який завідував Відділом науки ЦК), розповідала, що на її прохання показатися лікарям "батько відповідав категоричною відмовою". Тут же я згадав слова, мовлені Сталіним Г. Ф. Лангу, коли той жив у хворого Горького: "Лікарі не вміють лікувати. Ось у нас в Грузії багато міцних сторічних стариків, вони лікуються сухим вином і зодягають теплу бурку".

...Хворий ще дихав, але смерть очікувалася з години на годину.

Нарешті вона настала — о 21 годині 50 хвилин 5 березня.

Це був момент, звичайно, вищого ступеня знаменний. Як тільки ми встановили, що пульс щез, дихання припинилось і серце зупинилось— до просторої кімнати тихо зайшли керівні діячі партії та уряду, дочка Світлана, син Василь та охорона. Всі стояли непорушно в урочистій мовчанці довго, я навіть не знаю скільки— близько 30 хвилин або довше. Звершилась, безумовно, велика історична подія. Пішов з життя вождь, перед котрим тремтіла вся країна, в тій чи іншій мірі і весь світ. Великий диктатор, іде нещодавно всесильний і недосяжний, перетворився в жалюгідний, убогий труп, якого завтра ж будуть шматувать на шматки паталогоанатоми... Потім він перетвориться в прах, як і трупи всіх інших звичайних людей.

...Сильний склероз мозкових артерій, який ми бачили на розтині Й. В. Сталіна, може викликати питання, наскільки це захворювання — що, безумовно, розвинулося протягом ряду останніх років — могло виявитися на стані Сталіна, на його характері, на його вчинках в ці роки.

...Вважаю, що жорстокість і підозрілість Сталіна, боязнь ворогів, утрата адекватності в оцінці людей і подій, надзвичайна упертість — все це створив певною мірою атеросклероз мозкових артерій (точніше, ці риси він утрирував). Правила державою, по суті, хвора людина. Він приховував свою хворобу, уникав медицини, він боявся її викриття. Склероз судин мозку розвивається поступово, протягом багатьох років. У Сталіна було знайдено осередки розм’яклого мозку дуже давнього походження. Як відомо, при цьому захворюванні розумове сприйняття може зовсім не страждати або страждати мало. Тому такі старі можуть зберігати багато проявів розумової діяльності на належній висоті, інші ж сторони психічної сфери (особливо емоційні реакції) можуть дуже змінюватися...

"Кончина" Із споминів А. Л. Мясникова, учасника консиліуму біля постелі Й. В. Сталіна ("Литературная газета", 1 березня 1989)
* * *

Документи про семінарські роки Сталіна збереглися, а вони якраз свідчать, що юний Сосо Джугашвілі, котрий скінчив Горійське духовне училище першим учнем, підрісши, став неслухняним семінаристом: з величезним "скрипом" і молився, й сповідувався. Зате старанно долав теологічні премудрощі: апологетику, гомілетику, ортодоксальне богослов’я... Втім, цим його інтереси не вичерпувалися. "Джугашвілі, виявилось, має абонементний листок з "Дешевої бібліотеки", книгами якої користується. Сьогодні я конфіскував у нього тв. В. Гюго "Трудівники моря", де знайшов і названий лист. Пом. інсп. С. Мураховський. Інспектор семінарії Гермоген". Цей запис у кондуїтному журналі семінарії коштував семінаристові "тривалого карцера". Однак покарання не допомогло: Джугашвілі продовжував читати "несхвалену в семінарії літературу", за що не раз потрапляв до карцера. Така непокора, очевидячки, призвела до ускладнень взаємин з інспекторами та викладачами. "Учень Джугашвілі взагалі непоштивий і грубий у стосунках з керівними особами, систематично не кланяється одному з викладачів (С. А. Мураховському), як останній уже неодноразово заявляв інспекції. Пом. інспектора А. Ржавенський. 16.ХІІ.98 p." І таких записів у