Читати книгу - "«Батько народів» очима часу"

До марксистського гуртка Coco (якщо він взагалі коли-небудь до нього входив) міг потрапити тільки після семінарії, коли благенькі надії на кар’єру священика не справдилися. З одного боку, в семінарії для гуртків просто не було часу... А по-друге, судячи з перших виступів, у Coco уявлення про марксистське вчення були, м’яко кажучи, поверхові. (До вивчення марксизму він береться тільки після повернення з Стокгольма, і плоди його зусиль виявляються в дивовижно примітивній праці-конспекті "Анархізм чи соціалізм?", виданій грузинською мовою в 1907 p.).

...Пізньої осені 1903 року Coco доставляють як засланця в село Нова Уда Іркутської губернії. Однак через місяць, у розпал сибірської зими він утікає й повертається в Батум. Незрозумілий був арешт, але ще більше запитань викликає втеча. "Повернувся з далекої Азії на свій власний кошт", — так коротко пояснив як правило багатослівний Ярославський цю безприкладну втечу. У подальших хроніках життя Сталіна "свій власний кошт" опущено.

...Кооптація Сталіна в ЦК після Празької конференції була помилкою — щонайменше, це не дало ніякої користі. У доповіді на XX з’їзді Хрущов охарактеризував Сталіна як видатного марксиста й революціонера, що мав значні заслуги в "докультівський" період, зокрема до революції. Покоління, виховане на "Короткому курсі...", по-іншому думати й оцінювати не могло. Насправді ж, Сталін до революції був малопомітним, далеко не всім у партійних колах відомим функціонером. Навіть прізвище його до пуття не знали: влітку 1915 року Ленін марно намагався з’ясувати прізвище Сталіна, ніхто його не знав. Врешті-решт, Ленін через чотири місяці звернувся до Карпінського, який відав зарубіжним партархівом, з проханням довідатися у кого-небудь з грузинів-більшовиків "прізвище Коби (Йосиф Дж....?? ми забули). Дуже важливо!" Ця обставина промовисто свідчить про рівень відомості, а отже, й про значимість Сталіна напередодні революції...

...Після виступу на фракції член Бюро ЦВК, який заперечував проти "негайного повстання", щез.

Не з’являвся він у Смольному й наступного дня, який увійшов до календаря як революційне 7 листопада. Де був, що робив — ніхто не знає... Тільки через день ім’я ще зовсім недавно маловідомого "Йосифа Дж...? ми забули" замелькало уже в новітній для нашої країни історії.

...В утвореному II з’їздом Рад новому уряді за наркоматом пошт і телеграфів, останнім у списку, значився "голова у справах національностей — Й. Джугашвілі (Сталін)". Політична юність колишнього семінариста, котрий волею випадку й обставин прилучився до робітничого руху, завершилась...

Коли на початку тридцятих років стало очевидним, що "права партії, гарантовані Статутом, узурповані нікчемною купкою безпринципних політикантів", що "вчення Маркса і Леніна Сталіним та його клікою безсоромно спотворюються й фальсифікуються", що "на всю країну натягнуто намордник", комуніст з дореволюційним стажем Мартем’ян Микитович Рютін, підтриманий рядом відомих членів парти (основну роль у репресіях проти "групи Рютіна" зіграв Ярославський), звернувся з листом "До всіх членів ВКП(б) (див. "Юність", № 11, 1988), у якому зроблено висновок: "За своїм об’єктивним змістом роль Сталіна — це роль Азефа ВКП(б), пролетарської диктатури і соціалістичного будівництва". Уперше Сталіна зіставили з есерівським провокатором Азефом...

Та не тільки результати діяльності Сталіна наводили на думку, що таке міг сотворити хіба що провокатор? Чи не був він ним фактично?

"Жоден найсміливіший і найгеніальніший провокатор для загибелі пролетарської диктатури, для дискредитації ленінізму, — писав Рютін, коли злочини Сталіна тільки-но починалися, не зміг би придумати нічого кращого, ніж керівництво Сталіна та його кліки".

Справді, провокатор би такого не придумав. Для цього провокаторові необхідно було б щонайменше захопити владу. І Сталін зумів це зробити за короткий час після смерті Леніна.

Нині робляться спроби перекласти на Леніна відповідальність за дії сталінського керівництва, показати, що Сталін був хоча й догматичним прямолінійником, але всього лишень учнем Володимира Ілліча. Тим паче, що він сам себе називав вірним учнем Леніна, продовжувачем його справи.

Говорити про "вину" Леніна можуть лише ті, хто або не знає історії, або навмисне її викривляє. Грубі помилки, серйозні прорахунки почались саме з відступів від ленінських принципів, в усякому разі — з їх вульгаризації. Звичайно, не можна ставити подібні дії у вину одному Сталіну. Так, скажімо, в Комінтерні, всупереч ленінським застереженням, виявились живучі тенденції "левізни", революційні ілюзії. Це виявилось уже в подіях осені 1923 року, коли під час тяжкої хвороби Леніна керівництво Комінтерну, в якому провідну роль грали Зінов’єв, Сталін, Троцький, Бухарін, допустило непростимий прорахунок в оцінці ситуації в Німеччині. Вони були впевнені, що "революційний переворот в Німеччині насунувся впритул". Хоча Е. Тельман і Г. Еберлейн, які приїхали в Москву на нараду в складі делегації КПН, застерігали від поспішних висновків, від форсування курсу на збройне повстання...

У ході наради Зінов’євим, котрого підтримав Сталін, робилась ставка на відрив німецьких робітників від соціал-демократії. Як це пропонувалось здійснити? Ось характерний факт. Сталін вніс пропозицію, щоб комуністи звернулись до лівих соціал-демократів із закликом створити сумісний уряд. Розрахунок був такий (цитуємо Сталіна): "якщо ліві згодяться, то виграють комуністи, бо соціал-демократи будуть розколоті, а ліві поплетуться за комуністами". Якщо не згодяться, знову нібито виграють комуністи, бо "ліві будуть викриті як прихвостні правих". У будь-якому разі, стверджував Сталін, це приведе до викриття і дескредитації соціал-демократів, до того, що "хиткі верстви робітників будуть завойовані на сторону комунізму".

Сталін закликав створити в Німеччині Ради як центри майбутнього повстання. Інакше кажучи, він орієнтував на встановлення тут диктатури пролетаріату, що ніяк не відповідало характеру ситуації в Німеччині, було явно помилковим. Проте цю пропозицію було прийнято.

Важка поразка, яку потерпів німецький пролетаріат восени 1923 року, принесені ним жертви стали багато в чому наслідком саме цього грубого прорахунку. Проте висновок з німецьких подій було зроблено Зінов’євим і Сталіним зовсім інший: у всьому, мовляв, винна соціал-демократія, яка, на їх переконання, перейшла на бік фашизму, а також опортуністи з керівництва КПН. Пізніше, в січні 1924-го, Сталін твердив, що в Німеччині "останнім часом відбулось пересування сил, пересування дрібнобуржуазних соціал-демократичних сил на бік контреволюції, в табір фашизму. Висновок: не коаліція з соціал-демократією, а смертельний бій з нею як з опорою нинішньої фашизованої влади".

...Сталіну були притаманні схильність до схематизму і догматизму в мисленні, політична хитрість і підступність, він не соромився присвоювати чужі ідеї та думки і водночас приписувати іншим найстрахітливіші вади. Його безпринципність часто була замаскована розрахованими на публіку словами про вірність