Читати книгу - "«Батько народів» очима часу"

він установив попутно.

...Є, проте, й інші версії. Лідія Шатуновська ("Життя в Кремлі", Нью-Йорк, 1982) пише:

"Багато хто задумується, чи звершував Сталін страхітливі злочини при здоровому розумі, чи країною протягом багатьох років управляла психічно ненормальна людина.

У кінці двадцятих років Сталіна охопила важка депресія. Запросили Бехтєрєва, котрий провів з ним кілька годин, а потім на запитання оточуючих сказав: "Діагноз ясний. Типовий випадок тяжкої паранойї".

...Чи був Сталін душевнохворим?

За свідченням Ромма, Хрущов так говорив про нього:

— Ви гадаєте, легко було нам? Адже між нами кажучи... між нами кажучи, це ж був божевільний останні роки життя, божевільний. На троні — зауважте...

Олег Мороз "Останній діагноз" ("Литературная газета", 23 вересня 1988)
* * *

...Коли у Сталіна і його кліки (що розрослася під кінець 30-х років) не залишалось ніяких аргументів "зброї критики" (за Марксом), вони вдавалися до "критики зброєю", створюючи через органи НКВС (цю опричину XX віку) нібито "опозиції" та "терористичні центри", яким співчувають численні "вороги народу". Єдине, що подібним дикунським міфам могло надати характеру дійсності, — це був страх, тотальний соціальний страх ("Держстрах", за народним визначенням) перед "посадкою" чи тим більше знищенням.

Бухарін вперше здогадався про це ще в 28-му році і зробив висновок про те, що Сталін думає не про збереження соціалізму, а своєї власної влади, і тому йому наплювати, яким шляхом розвиватися соціалістичній економіці. Навпаки, його кліці треба прибирати тих, хто думає про цю саму економіку і справжню диктатуру пролетаріату (а не бюрократа).

Колишні вожді з ленінської гвардії збагнули це зі всією яснотою, на нещастя, надто пізно, тобто коли залишилися поза справами, коли їх відтіснили від керма правління і по черзі арештували як "ворогів народу"...

Провокування нещасного випадку (як це було з Камо в 22-му році чи, як вважають, з Фрунзе в 25-му році), самовбивства (Серго Орджонікідзе) чи відвертого убивства (з Кіровим) виявилось способом, що минав у "доіндустріальний" вік. Індустріалізація вимагала все ставити на потік, навіть убивства. І ось після 34-го року, коли, як сказано в Заповіті Бухаріна, органи НКВС будь-якого члена ЦК, члена партії могли зітерти в порошок, для рядових членів було придумано конвейєр судилища "за списками" (щоденно до 400-500 чоловік), а для вищого ешелону — конвейєр розвінчувальних процесів, театр смерті.

Це був воістину сталінський "театр тіней" — людських тіней, в які були перетворені звірськими знущаннями та катуваннями кращі люди партії, армії, держави, наукової і творчої інтелігенції— весь цвіт нації, який розквітнув на ленінських соціалістичних ідеалах.

Е. Вериго драматург, М. Капустін професор, доктор філософських наук "Загибель і воскресіння Миколи Бухаріна" ("Советская культура", 6 жовтня 1988)
* * *

Я намагався досконало вивчати Сталіна, але було дуже важко зрозуміти його. Він дуже мало говорив і коротко формулював свої думки.

Мені здавалося, що Сталін, будучи органічно не зв’язаний з народом і з його трудовою діяльністю, з його життєвими умовами, з думами і переживаннями, пізнавав життя народу з доповідей членів Політбюро і Секретаріату. Ну а оскільки Сталіну звичайно доповідались питання в прикрашеному вигляді, природно, він не знав істинного стану в країні, в глибинах життя народу.

...Майже всю війну я користувався його прихильністю і довір’ям, і це допомагало мені успішно здійснювати заходи щодо організації та проведення операцій.

Під кінець війни, точніше після битви на Курській дузі, Сталін в цілому непогано розбирався у військових питаннях.

Проте тут я повинен наголосити на тому, що Сталін при проведенні найбільших операцій, коли вони нам удавались, якось намагався відтінити їх організаторів, особисто ж себе виставити на перше місце, вдаючись для цього до таких прийомів: коли ставало відомо про сприятливий хід операції, він починав обдзвонювати телефоном командування і штаби фронтів, командування армій, добирався іноді до командування корпусів і, користуючись останніми даними обстановки, складеної Генштабом, розпитував їх про розвиток операції, давав поради, цікавився потребами, давав обіцянки і цим самим створював видимість, що їхній Верховний Головнокомандуючий зірко стоїть на своєму посту, міцно тримає в своїх руках управління операцією, яка проводиться.

Про такі дзвінки Верховного ми з О. М. Василевським дізнавалися тільки від командування фронтів, оскільки він діяв через нашу голову. А коли ворога було вигнано із меж нашої Вітчизни і операції перенесено на території Польщі, Східної Прусії, Чехословаччини, Сталін взагалі ліквідував інститут представників Ставки Верховного Головнокомандування, котрі в цей час координували дії групи фронтів, і наказав перенести управління всіма фронтами безпосередньо в Ставку.

Мені і Василевському було наказано командувати фронтами...

Розрахунок був тут ясний. Сталін хотів завершити блискучу перемогу над ворогом під своїм особистим командуванням, тобто повторити те, що зробив 1813 року Олександр І, відлучивши Кутузова від головного командування і прийнявши на себе верховне командування з тим, щоб прогарцювати на білому коні при в’їзді в Париж на чолі російських доблесних військ, що розгромили армію Наполеона.

...І чим далі йшов час, тим більше накопичувалося горючого матеріалу...

...Закінчилось тим, що мене зняли з посади Головкома сухопутних військ і відправили командувати військами Одеського воєнного округу, а на Пленумі ЦК ВКП(б), який відбувся, вивели зі складу ЦК... А. О. Жданов при цьому сказав: "Жуков ще молодий і не визрів для ЦК".

1947 року була арештована велика група генералів та офіцерів і переважно тих, хто коли-небудь працював зі мною... Усіх їх фізично примушували зізнатися у підготовці "військової змови" проти сталінського керівництва, організованої маршалом Жуковим.

Цією "справою" керували Абакумов і Берія.

Їхні зусилля зводились до того, щоб арештувати мене...

А коли арештували самого Абакумова, то виявилось, що він навмисне затіяв усю цю історію так само, як він творив їх у похмурі 1937-1939 роки.

Абакумова розстріляли, а мене знову на XIX з’їзді партії Сталін особисто рекомендував ввести до складу ЦК КПРС.

Г. К. Жуков, Маршал Радянського Союзу "Коротко про Сталіна" ("Правда", 20 січня 1989)
* * *

Оцінка сучасника. Начальник кафедри партійно-політичної роботи Воєнно-політичної академії ім. В. І. Леніна, генерал-майор В. Дудник:

"Історичні легенди, одного разу пущені в науковий обіг, на диво живучі. Адже досі кого не спитай, чия заслуга в тому, що Царицин не було здано в 1918 році, ледь не кожен упевнено скаже: Сталіна. А тим часом, і це документально встановлено, не завдяки, а всупереч надто неумісному з військової точки зору втручанню Сталіна в планування операції.

Досі не виправлені підтасовки в документах того часу. Наприклад, накази Снесарєва, які мали позитивні наслідки, приписуються