Читати книгу - "Вінні-Пух та його друзі"

– То, може, вони люблять будяки?

– Будяки? – сказав Тигра. – О, будяки Тигри справді люблять понад усе на світі!

– Тоді ходімо в гості до Іа,– запропонував Паць.

І всі троє негайно рушили далі шукати сніданку Тигрі. Вони йшли, йшли і йшли і нарешті прийшли в той закуток Лісу, де пасся Іа.

– Привіт, Іа! – сказав Пух.– Оце ось – Тигра.

Іа обійшов навколо Тигри з одного боку, потім повернувся й обдивився його з другого боку.

– Як, ви сказали, оце ось зветься? – спитав він.

– Тигра.

– Угу,– сказав Іа.

– Він щойно прийшов сюди,– пояснив Паць.

– Угу,– ще раз сказав Іа.

Він довго-довго розмірковував, а тоді додав:

– А коли він піде звідси?

Пух став пояснювати, що Тигра – великий друг Крістофера Робіна і що він прийшов у Ліс назавжди; а Паць пояснював Тигрі, що він, тобто Тигра, не повинен ображатися на те, що сказав Іа, бо він, тобто Іа, завжди такий понурий; а Іа-Іа пояснював Пацеві, що – навпаки – сьогоднішнього ранку він надзвичайно веселий; а Тигра всім пояснював, що він досі ще не снідав.

– Тут, певне, щось знайдеться для нього, – сказав Пух.– Тигри завжди їдять будяки – через те ми й прийшли до тебе в гості, Іа.

– Красненько дякую за увагу, Пуше.

– Ой Іа, я не хотів сказати, що ми не хотіли тебе бачити...

– Ясно, ясно. Але ваш новий смугастий друг, він, цілком зрозуміло, хоче поснідати. Як, ви сказали, його звати?

– Тигра.

– Ну, ходімо зі мною, Тигро.

Іа підвів Тигру до найколючішого будяка й показав на нього копитом.

– Цей кущик я беріг до свого Дня Народження,– сказав він.– Але, зрештою, що таке день народження? Сьогодні він є, а завтра – нема. Пригощайся, будь ласка, Тигро.

Тигра подякував і насторожено зиркнув на Пуха.

– Оце такі будяки? – пошепки спитав він.

– Точно такі,– сказав Пух.

– Ті самі, які Тигри люблять понад усе на світі?

– Саме ті,– сказав Пух.

– Зрозуміло,– сказав Тигра і відкусив найбільшу гілку й голосно захрумтів.

– Ой! – раптом скрикнув Тигра. Він сів на землю й засунув лапу в рота.

– Що трапилося? – запитав його Пух.

– Пече! – пробурмотів Тигра.– Тигри не люблять будяків.

– Тоді навіщо було псувати такий чудовий кущ? – суворим голосом запитав Іа-Іа.

– Але ж ти сам, Тигро, казав,– почав Пух,– що Тигри люблять усе, крім меду та жолудів.

– І будяків! – крикнув Тигра, який тепер бігав, висолопивши язика, й робив коло за колом. Пух сумно подивився на нього.

– Що ж нам робити? – спитав він Паця.

Паць знав, що робити. Не вагаючись ані хвильки, він сказав, що треба йти до Крістофера Робіна.

– Ви знайдете його в Кенги,– сказав Іа.

– Тигро,– покликав Пух.– Іди-но сюди! Ми зараз підемо до Кенги. У неї вже напевне знайдеться для тебе ціла купа сніданків.

Тигра докінчив останнє коло й підбіг до Пуха.

– Пече! – пояснив він, широко й привітно усміхаючись.– Гайда! – і побіг першим. Пух та Паць повільно почалапали за ним.

Дорогою Паць мовчав, бо не міг придумати, про що поговорити, а Пух також мовчав, бо він саме обдумував нову пісню. І коли він її добре обдумав, то заспівав:

Наш маленький Тигра -

Бідолашний Тигра.

Ох, ну чим йому допомогти?

Він не їсть нічого!

Хто ж не їсть нічого -

Той не може, звісно, і рости.

Він не любить меду

(Жах – не любить меду!),

Ані жолудів.

Пожувавши трохи

Кущ чортополоху,

Тигра ледве-ледве не зомлів.

Наш маленький Тигра -

Бідолашний Тигра.

Чим же нам йому допомогти?

Він не їсть нічого

Нашого, смачного,

А йому ще ж треба підрости!

– Він уже й так дуже великий,– сказав Паць.

– Правду кажучи, він ще не дуже великий.

– Може, й так, але він здається дуже великим. Просто велетенським.

Пух, почувши це, глибоко замислився і пробурмотів сам до себе:

Скільки в Тигрі кілограмів,

літрів, метрів і бананів?

Го-го-го...

Та в той час, як він плигає,

Він велетнем виглядає!

Го-го-го!!!

– От і весь віршик,– сказав він.– Тобі подобається, Пацю?

– Усе, окрім літрів та бананів,– сказав Паць.– По-моєму, вони там ні до чого.

– А їм обов'язково закортіло стати обабіч метрів,– пояснив Пух,– от я й пустив їх туди. Між іншим, це найкращий спосіб складати вірші – дозволяти словам ставати там, де вони хочуть.

– Справді? А я й не знав,– сказав Паць.

Тигра увесь цей час весело вистрибував попереду, раз по раз вертаючись назад, аби запитати: "Сюди йти?.." Та ось нарешті показалася хатка Кенги. Біля хатки стояв Крістофер Робін. Тигра щодуху помчав до нього.

– Ага, ось ти й прибіг, Тигро! – сказав Крістофер Робін.– Я знав, що ти десь гасаєш.

– А я стільки всього знайшов у Лісі! – похвалився Тигра. – І пух знайшов, і пацю знайшов, і якесь іа знайшов. Тільки сніданку не знайшов.

Пух та Паць підійшли до Крістофера Робіна, міцно обнялися-привіталися і пояснили в чому справа.

– Ти, мабуть, знаєш, що люблять Тигри? – спитав Пух.

– Якщо я дуже постараюся, то, мабуть, згадаю,– сказав Крістофер Робін.– Але мені здається, Тигра сам знає.

– Звісно, знаю,– сказав Тигра.– Тигри люблять усе на світі, окрім меду, жолудів та ще... як звуться оті пекучки?

– Будяки.

– Еге, та ще окрім них.

– Ну, що ж, і то добре. Кенга знайде тобі щось поснідати.

Вони зайшли в хатку до Кенги, і коли Крихітка Ру сказав:

"Привіт, Пуше" і "Привіт, Пацю (по одному разу) і "Привіт, Тигро" (двічі, бо так він ще ніколи не вітався й, до того ж це звучало досить кумедно), – вони пояснили Кензі, чого прийшли, і Кенга дуже лагідно й ніжно сказала:

– Ну що ж, любий Тигро, зазирни в мій буфет і подивися, що тобі припаде до душі.

Кенга одразу збагнула, що хоч Тигра й здається великим, але він так само, як і її Крихітка Ру, потребує ласки й турботи.

– А мені теж можна зазирнути? – спитав Пух, який уже став почувати себе трохи одинадцятигодинно, й, діставши дозвіл, розшукав у буфеті невеличку бляшанку згущеного молока. Мабуть, щось йому підказало, що Тигри не люблять згущеного молока, тому він нишком потягнув бляшанку в тихий куток, де йому ніхто не заважатиме їсти, та й почав собі підкріплятися.

А Тигра? Що довше він тицяв свого носа і лапи то в одну,