Читати книгу - "Буремний Перевал"

Опівночі ми досі не лягали спати, а над Перевалом за лютувала буря. Вітер просто скаженів, гримів грім, і чи то вітром, чи блискавкою розчахнуло дерево на розі будинку; величезна гілка, впавши на дах, відламала край димаря на східному боці, і в отворі димаря на кухні загуркотіло каміння та попіл. Нам здалося, ніби зовсім поруч із нами вдарила блискавка, і Джозеф гепнувся на коліна, благаючи Господа згадати праотців Ноя та Лота і, як у давнину, врятувати праведних, скаравши грішників. У мене була деяка підозра, що суд Божий не обмине й нас самих, — а за Йону, вочевидь, мав прислужитися містер Ерншо, і я постукала у двері його лігва, щоб переконатися, чи він ще живий. Його відповідь була доволі звучною і такою ґречною, що змусила Джозефа ще настирливіше, ніж досі, нагадувати Всевишньому про відмінність між святими на зразок нього та грішниками на кшталт його хазяїна. Але буря за двадцять хвилин вщухла, лишивши нас усіх цілими й неушкодженими — окрім Кеті, що змокла, як хлющ, через свою впертість: вона відмовилася піти у дім, стояла без капелюшка, без хустки, і, звісно ж, її волосся й одежа геть просякли водою. Вона увійшла в дім і, як була мокра, лягла на лаві, відвернувшись до спинки і затуливши лице долонями.

— Ну-бо, міс Кеті,— мовила я, торкаючи її за плече, — ви ж отако себе згубите! Знаєте, котра година? Пів на першу. Йдіть лягайте! Тепер нема вже чого чекати цього дурника: він пішов у Гімертон і там ночуватиме. Мабуть, подумав, що ми не будемо його чекати поночі, а от містер Гіндлі може й не спати; і навряд чи йому хочеться, аби його зустрічав сам хазяїн.

— Не, чого б це йому бути у Гімертоні,— пробубонів Джозеф. — Лежить він собі десь глибоко в багнюці. То Господь застерігає нас, аби ми ходили стежинами праведних; а ви, міс, поміркуйте собі — чи не ви є наступною? Подякуємо ж за все небові: все йде на благо тих, кого Господь обрав за слуги свої а і очистив од скверни. Ви знаєте, що каже Святе письмо… — і він почав цитувати уривки з Писання, зазначаючи, в якому з У розділів чи віршів їх можна знайти.

Я, після марних намовлянь устати та перевдягтися в сухе, залишила Кеті удвох із Джозефом: його — проповідувати, її — труситись від холоду, і пішла спати з малим Гортоном, що заснув так міцно, начебто поснуло й усе довкола.

З кухні ще довго долинали буркотливі напучування Джозефа, потім я вчула, як він повільно підіймається сходами, і невдовзі заснула.

Вранці, зійшовши униз трохи пізніше, ніж завжди, я побачила при світлі сонячних променів, що пробивалися крізь шпарини віконниць, що міс Катрина досі сидить біля коминка. Двері кухні були так само розчинені, з її незавішених вікон падало світло. Гіндлі вже вийшов і, заспаний та набурмосений, стояв біля кухонного вогнища.

— Що з тобою, Кеті,— промовляв він, коли я увійшла, — ти мов із хреста знята. Чого така мокра й бліда, дитино?

— Я змокла під дощем, — знехотя проказала вона, — і застудилась, от і все.

— Капосне дівчисько! — вигукнула я, бачачи, що хазяїн уже протверезів. — Учора ввечері змокла під дощем і всеньку ніч так і просиділа, і не підступися до неї!

Містер Ерншо ошелешено дивився на нас.

— Всеньку ніч… — луною відгукнувся він. — Це що ж її підняло? Не грім же ж так її налякав, правда? Це ж було вже кілька годин тому!

Жодне з нас не хотіло звертати його увагу на відсутність Гіткліфа, поки можна було якось це приховати. Тому я відповіла, що не знаю, що це вона забрала до голови, й вона сама не промовила ні слова. Ранок був свіжий і холодний; я повідчиняла віконниці, і кімната сповнилася солодких пахощів саду, та Катрина роздратовано гукнула на мене: «Неллі, зачини вікно. Мені й так холодно!» її зуби зацокотіли, й вона мляво посунулася до ледь жевріючого жару.

— Вона хвора, — мовив Гіндлі. взявши її за руку. — 3 того й не хотіла лягати. Чорт забирай! На дідька мені здалися ваші хвороби? Що ж погнало тебе під дощ?

— За хлопаками побігла, як завжди! — заскреготів Джозеф, радіючи, що наше зніяковіння дає йому змогу плескати своїм чорним язиком. — На вашому місці, хазяїне, я борзо б витурив їх усіх за двері! І дня не мине, щоб ви пішли з господи, а отой Лінтон не прошмигнув до хати; а міс Неллі теж лепська штучка! Сидить у кухні, мов на сторожі, та на вас пильнує: ледь ви на поріг — а він в інші двері, та тільки його й бачили! А тепер наша вельмишановна пані й самі шльондрають! Вештається полями аж поночі з отим клятим циганським виплодком, із Гіткліфом! Думають, наче я сліпий! Та дзуськи — не на того напалися! Усеньке я бачив: і молодого Лінтона, як він прийшов та пішов, і тебе (це він звертався до мене), відьмачко паскудна! Ледве вчула, як хазяїновий кінь на дорозі копитами стука, — і шасть до хати!

— Помовч, підслухувачу нещасний! — вереснула Катрина. — Ти ще маєш нахабство кривлятися й бундючитися переді мною! Едгар Лінтон зайшов учора зовсім випадково, Гіндлі, і я сама попросила його піти, бо знала, що ти в такому стані не захочеш із ним зустрічатись.

— Ти брешеш, Катрино, я в тому певний, — відповів її брат, — та ти не здатна до хитрощів! До Едгара Лінтона мені немає діла; скажи, ти цієї ночі була з Гіткліфом? Кажи правду, чуєш? Не бійся йому зашкодити: хоч я його, звісно, й ненавиджу, та він нещодавно зробив мені добро — і поки що я занадто вдячний, аби скрутити йому шию. А щоб не піддатися такій спокусі, я сьогодні ж відправлю його кудись подалі. І,як він забереться звідси, раджу тобі стерегтися: я вже з тебевсю дурню виб'ю!

— Я не бачила Гіткліфа цієї ночі,— відповіла Катрина, ледь стримуючи сльози. — А якщо ти виженеш його з дому, я 3 піду з ним. Та, напевне, тобі не пощастить це зробити: схоже, що він утік.

Тут вона таки розридалась, і наступних слів не було чути.

Гіндлі, ошпаривши її зливою в'їдливих докорів, наказав негайно йти до своєї кімнати — або хай не рюмсає знічев'я; я змусила її скоритися. Та ніколи не забуду, що за сцену вона влаштувала, коли