Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

— Ні, Мері, не треба, не напихай мене тими ліками! Чашка гарячого, ароматного чаю, трохи домашнього затишку — ось найкращі ліки для мене зараз. Ох і життя у законодавців!

Сенатор усміхався: думка, що він жертвує собою заради батьківщини, його гріла.

— А як там справи у Сенаті? — запитала його дружина, коли закінчилося чаювання.

Маємо зауважити, що місіс Берд досі Сенатом не переймалася, по-жіночому мудро вирішивши, що їй вистачить власних справ на кожен день. Це запитання дещо здивувало чоловіка, проте він, піднявши брови, відповів:

— Та наче нічого особливого.

— А чи правда, ніби Сенат ухвалив закон, який забороняє давати прихисток і харчі нещасним неграм-утікачам? Я вже давно про це чула, та досі не йму віри, що таке можливо.

— Мері, з якого дива ти зацікавитися політикою?

— До чого тут політика? Вона мені зовсім нецікава! Мова про нечувану жорстокість, яка суперечить християнській моралі! Я сподіваюся, мій друже, що ви цього закону не пропустите!

— Але Сенат і справді вже ухвалив закон, який забороняє допомагати невільникам, які намагаються утекти за межі Кентуккі. Останнім часом ці аболіціоністи так знахабніли, що у штаті вже серйозно замислилися, як запобігти усім цим рухам вольності.

— То ж невже не можна буде цим бідолахам запропонувати притулок бодай на одну ніч, нагодувати їх, дати щось зі старого одягу і відправити по-християнськи далі у путь, яку вони для себе обрали?

— Не можна, моя люба. Бо саме це і означає «допомагати неграм-утікачам» і «сприяти їхній втечі».

Місіс Берд була скромною, сором’язливою жінкою. Блакитноока, вона мала ніжне, як персик, обличчя і м’який лагідний голос. Така зовнішність видавала те, що дружина сенатора до сміливиць не належала. Навіть індик своїм бульканням міг примусити її утікати, а дворовому псові було досить лиш показати зуби, щоб вона здалася без бою. Чоловік і діти були для жінки цілим світом, який вона оберігала своїм добром і ніжністю, а не наказами і материнським авторитетом. Тільки одне могло її вибити із рівноваги — навіть найменший вияв жорстокості викликав у жінки праведний гнів, що надзвичайно контрастував із її неконфліктним характером. Місіс Берд була великодушною, поблажливою матір’ю, але її сини назавжди закарбували собі у пам’яті той день, коли вона покарала їх за те, що вони разом із сусідськими хлопчиськами закидали камінням беззахисне кошеня.

«Ото я тоді страху натерпівся! — розповідав пізніше маленький Білл. — Я подумав, що мама збожеволіла, бо накинулася на нас, мов дика кішка, набила і відправила спати без вечері. Я лежу, намагаючись заснути, а за дверима мама плаче… Від того мені так тяжко на душі стало… Хочу вам сказати, — мовив він на закінчення, — ми більше ніколи не знущалися над кошенятами».

Почувши чоловікову відповідь, місіс Берд спалахнула багрянцем, що їй було до лиця, і чітко запитала:

— Джоне, зізнавайся як на духу: ти як християнин теж вважаєш цей закон справедливим?

— А якщо я скажу «так», Мері? Що, уб’єш мене?

— Ну, пане сенатор, цього я від тебе не очікувала! Невже ти голосував за цей нелюдський закон?

— Го-ло-су-вав, мій чарівний політик!

— Як не соромно! Який жахливий, несправедливий закон! Я буду першою, хто його порушить, за першої ж нагоди. До чого ж дійшло наше суспільство, якщо жінка не має права нагодувати й зігріти нещасну, бездомну, обездолену і просто голодну людину лише тому, що вона — чиясь власність і за свого життя не зазнала нічого, крім батога, лайки і наказів!

— Моя люба Мері, послухай-но, твої почуття мені зрозумілі, і за таке співчутливе серце я кохаю тебе ще більше. Але прислухайся до здорового глузду, зрозумій, ці сентименти недоречні. Йдеться про спокій у суспільстві, заради якого ми маємо поступатися певними особистими поглядами.

— Джоне! Політик з мене нікудишній, це правда. Проте я уважно читаю Біблію, і там чорним по білому написано: голодного нагодуй, голого зодягни, засмученого утіш. І я чинитиму так, як велить Святе Письмо!

— Але якщо цими вчинками ти нашкодиш суспільству…

— Той, хто кориться Господові, суспільству не загрожує! Виконання його волі — найправильніший шлях.

— Слухай, Мері, зараз я тобі доведу…

— Усе це маячня, Джоне! Можеш повчати мене хоч до світанкової зорі, я все одно з тобою не погоджуся. Скажи мені краще: ти б зміг прогнати від дверей свого дому голодну, скрючену від холоду людину лише тому, що це утікач? Відповідай, зміг би?

Задля правдивості мусимо зазначити, що на щастя чи на біду наш сенатор від природи був дуже доброю, співчутливою людиною і не відмовляв людям у допомозі, якої вони потребували і яку він міг надати. Тож зараз його було затиснуто у глухий кут власною дружиною, якій було пречудово відомо, який він добряк. Єдине, що він міг зараз зробити — це тягнути час. Він протягнув багатозначне «гм-м!», кашлянув кілька разів, витягнув із кишені хустинку і почав зосереджено протирати окуляри. А місіс Берд, переконавшись, що суперник пасує, наступала далі, скориставшись своєю виграшною позицією:

— Хотіла б я бачити, як ти це робитимеш, дуже хотіла б, о Джоне, бачити, як ти проганятимеш жінку, яка взимку постукає у наші двері, коли надворі вируватимуть хурделиця і заметіль! Може, ти ще й затримаєш її, щоб передати поліції?! Це, Джоне, так на тебе схоже! — безжально іронізувала вона.

— Я й не сперечаюся, це важко… Але обов’язок… — повільно замимрив містер Берд.

— Що ти таке кажеш, Джоне? Наш обов’язок суперечить цьому законові! Нехай господарі краще поводяться зі своїми неграми, тоді вони й не тікатимуть від них! Якби у мене, не дай Боже, були раби, я б не хвилювалася, що вони втечуть. Від добра не тікають, запевняю тебе! А якщо негр все-таки вирішить рятуватися, то такого натерпиться на своєму шляху, що цькувати його з-за кожного повороту просто ницо! Ні, я вашому закону не коритимуся!

— Мері, Мері, вислухай мене! Треба міркувати тверезо!

— Ти знаєш, Джоне, як я не люблю щось комусь доводити, нав’язувати свою думку — та ще на таку тему! Ви, політики, повсякчас мудруєте, коли йдеться про найпростіші речі, а насправді це просто слова, яким надано статусу законів. Я ж тебе наскрізь бачу! Ти сам відчуваєш, що Сенат ухвалив несправедливий закон, і не будеш діяти згідно з ним.

У цей кульмінаційний момент їхній чорний слуга Каджо прочинив двері до вітальні і попросив місіс пройти до кухні. Наш сенатор відчув неабияке полегшення і, провівши дружину поглядом, у якому вигадливо сплелися пригнічення і лукавинка, сів у крісло і поринув у читання