Читати книгу - "Таємниця Жовтої кімнати"

— Ось вони, черевики, який мав на ногах убивця! Чи ви їх впізнаєте, татусю Жаку?

Татусь Жак нахилився над просякнутими болотним духом черевиками й отетерів: він упізнав свою стару взувачку, яку давно закинув на горище. Старий був такий збентежений, що йому довелося висякатись, аби приховати хвилювання.

Тоді, кивнувши пальцем на хусточку в руках татуся Жака, Фредерік Ларсан сказав:

— Оця хусточка навдивовижу схожа на ту, яку було знайдено в Жовтій кімнаті.

— Так-так, я це добре знаю, — одказав, тремтячи, татусь Жак. — Вони, можна сказати, однакові.

— І нарешті, — вів далі Фредерік Ларсан, — старий баскський берет, що його також було знайдено в Жовтій кімнаті, теж міг належати татусеві Жаку. Все це, пане начальнику поліції та пане слідчий, як на мене, свідчить… Не нервуйте, добродію, — звернувся він до татуся Жака, який ледь тримався на ногах. — Усе це свідчить, що вбивця намагався збити слідство на манівці, та й годі. І зробив він це досить грубо, принаймні нам так здається, бо ми свідомі того, що вбивця аж ніяк не татусь Жак, адже той увесь час перебував у товаристві професора Станжерсона. Але уявіть собі, що було б, якби професор не засидівся допізна, якби, сказавши дочці «на добраніч», повернувся до замку, якби замах на панну Станжерсон учинили в той час, коли в лабораторії не було ні душі, а татусь Жак уже хропів би в себе на горищі. За цих умов ні в кого не викликало б жодного сумніву, що татусь Жак — убивця! Своїм порятунком старий завдячує лише тому факту, що трагедія сталась раніше, ніж мала статися: судячи з тиші, яка панувала за стіною, вбивця, напевне, вирішив, що там давно нікого немає й настав час діяти. Той, хто зумів так непомітно ввійти до будинку, все старанно підготувавши, щоб навести підозру на татуся Жака, — безперечно, був своєю людиною в домі. О котрій годині він сюди заліз? По обіді? Ввечері? Цього не можу точно сказати. Людина, яка так добре знайома з тутешніми мешканцями та їхніми звичаями, повинна була опинитися в Жовтій кімнаті в потрібний їй час.

— Не міг же він усе-таки ввійти, коли в лабораторії хтось був! — обурився пан де Марке.

— А що ми про це знаємо? — відказав Ларсан. — У лабораторії накривали стіл до вечері, туди-сюди шастали служниці. До того ж ви забуваєте про хімічний дослід, який проводили між десятою й одинадцятою годинами; пан Станжерсон з дочкою та татусь Жак перебували тоді коло газових пальників, он у тому кутку, біля каміна. Хто знає, може, вбивця… своя людина в домі… скористався цим моментом, щоб, лишивши в туалеті свої черевики, прослизнути до Жовтої кімнати?

— Це малоймовірно! — зауважив професор Станжерсон.

— Авжеж, проте не неможливо. Тому я нічого й не стверджую категорично. Інша річ — утеча. Питаєте, в який спосіб він утік? Та найприроднішим шляхом у світі!

На якусь хвильку Фредерік Ларсан змовк. Ця мить видалася нам дуже довгою. Ми зі зрозумілим хвилюванням чекали, коли він знову заговорить.

— Я не заходив до Жовтої кімнати, — вів далі Фредерік Ларсан, — але, сподіваюсь, ви впевнилися, що вийти звідти можна лише дверима. То вбивця й вийшов дверима. Так воно й було хоча б тому, що інакше не могло бути! Він здійснив злочин і вийшов дверима! Коли? Та тоді, коли це було найлегше зробити: у той момент, коли це найприродніше, так природно, що природніше бути не може! Тож розгляньмо моменти після злочину, коли йому могла випасти нагода втекти. Перший момент, коли, зачувши крики, перед дверима опинилися професор Станжерсон та татусь Жак, ладні заступити йому шлях. Момент другий, коли татусь Жак ненадовго вибіг, а професор лишився під дверима сам. Третій момент, коли до професора долучився консьєрж. Четвертий — коли біля дверей з’юрмилися професор, подружжя консьєржів і татусь Жак. П’ятий момент, коли двері виламали й усі вдерлися до Жовтої кімнати. Найвірогідніший момент утечі — це той, коли під дверима було найменше людей. І такий момент трапився, коли перед дверима зостався лише професор Станжерсон. Якщо, звичайно, не брати до уваги можливість мовчазної співучасті татуся Жака. Хоча особисто я в це не вірю, бо якби старий побачив, що двері відчинилися й вийшов злочинець, то не побіг би перевіряти, чи зачинені вікна. Виходить, двері розчинилися і злодій вийшов тоді, коли професор лишався перед ними сам. І тут нам доведеться визнати, що професор мав дуже вагомі підстави не тільки не схопити вбивцю й не звеліти іншим це зробити, а дозволити йому дійти до вікна передпокою, а потім самому зачинити за ним вікно! А оскільки татусь Жак ось-ось мав повернутися й треба було, щоб у кімнаті все лишилося так, як і було, важко поранена панна Станжерсон ще знайшла в собі сили, напевне, виконуючи прохання батька, знову замкнутися зсередини в Жовтій кімнаті на ключ та на гак, перш ніж знепритомніти й упасти на підлогу… Ми не знаємо, хто вчинив злочин, ми не знаємо, жертвами якого негідника стали професор Станжерсон та його дочка, але немає жодного сумніву в тому, що вони це знають! Тут якась жахлива таємниця, якщо батько, не вагаючись, кидає доньку в агонії за цими дверима, які вона власноручно замикає зсередини… Жахлива таємниця, якщо він випускає вбивцю на волю… Але іншої можливості пояснити втечу злочинця із Жовтої кімнати просто не існує.

У тиші, яка запанувала після такого несподіваного й простого пояснення, було щось моторошне. Всі ми страшенно переживали за уславленого професора, якого невблаганна логіка Фредеріка Ларсана загнала в безвихідь і який мусив або признатися й розповісти нам про свої муки, або мовчати, що було б ще страшнішим зісланням. Ми були свідками тоді, як цей чоловік, справжнє вособлення скорботи, звівся на рівні ноги й підняв угору руки з таким урочим виглядом, що ми схилили голови, немов перед святинею. Він заговорив, і його розкотистий голос, здавалося, вичерпав усі його сили:

— Присягаюся головою своєї вмирущої доньки, що відтоді, як почув відчайдушний крик моєї дитини, ні на мить не відходив від цих дверей. Клянусь, що ці двері не розчинялися ні на хвильку, поки я лишався сам у своїй лабораторії. Клянусь, що коли ми з моїми трьома челядниками вдерлися до Жовтої кімнати, вбивці там не було. Присягаюся вам, що я не знаю злочинця.

Чи варто казати, що, незважаючи на таку врочисту клятву, ми не повірили професору Станжерсону?! Фредерік Ларсан щойно відкрив істину,