Читати книгу - "Строк минає на світанку"

— Ну, чого вам? Ви що, прийшли позичити цукру чи помилилися дверима? Вам тут чогось треба?

— Так, — тихо відказала Руді. — Треба.

Певне, перед тим як відчинити двері, жінка глибоко затяглася сигаретою, і тепер з її ніздрів раптом вихопились дві сердиті струминки диму. В цю мить вона скидалася на сатану.

Вона підвела руку, щоб грюкнути дверима у Руді перед носом.

Руді так і тягло повернутися й піти. Повернутися й хутко піти геть. Милий боже, як їй хотілося піти! Але вона не могла собі цього дозволити. Знала, що зайде туди, хоч би це й означало для неї неминучу загибель. Ні, двері мають лишитися відчинені!

— Забери ногу! — люто просичала жінка.

— Ми одна одної особисто не знаємо, — сказала Руді тим грубим голосом, яким часто говорила в дансингу. — Але в нас є спільний знайомий.

Джоан Брістоль труснула головою.

— Стривай, стривай! А ти хто така? Я тебе вперше в житті бачу. Який іще спільний знайомий?

— Я кажу про містера Стівена Грейвза.

На обличчі жінки промайнула тінь занепокоєння. Та вона могла точнісінько так реагувати і тоді, якщо тільки намагалася шантажувати Грейвза, а потім пішла собі.

Весь цей час у кімнаті, на стіні, котру бачила Руді, манячила невиразна, ледь помітна тінь. Тепер тінь почала швидко рухатись, — дуже швидко, але безгучно, — і зникла.

Жінка кинула оком у той-таки бік, тоді, немов уздрівши якийсь наперед умовлений знак, обернулася до Руді. В її напруженому голосі вчувалася погроза:

— То, може, ви зайдете і розкажете?

І розчинила двері. То не був жест гостинної господині, а різкий і владний рух, що, здавалося, говорив: «Або ти зайдеш сама, або я втягну тебе силоміць».

Ту мить Руді була ще вільна. Позад неї простягся довжелезний коридор. Вона подумала: «Так, зараз я ввійду. Дай боже, щоб вийшла жива…»

І — ступнула вперед.

Неквапно пройшла повз ту жінку в поганенько умебльовану, пропахлу тютюновим димом кімнату. Грюкнули двері. Двічі клацнув замок.

«Двері замкнуто. Тепер я повинна взяти гору, а ні — то не видобутися мені звідсіль». Ось що подумала Руді.

Бій почався. Бій, у якому за зброю їй мали правити розум, нерви, жіноча інтуїція.

У кімнаті нікого не було. Та, подивившись на зачинені двері до ванної, Руді помітила, що клямку з того боку тільки-но відпущено і вона ще не встигла стати на місце. Коли виявиться, що вона, Руді, знає не так уже й багато, двері зостануться зачинені. Якщо ж вона знає забагато… Як довідатися, де межа між тим, що їй можна знати, і тим, що вже забагато? Це їй можуть сказати двері до ванної. «Нас тут троє», — попередила її ота клямка. Ну, а решта? Шухляди старого комода засунуто на місце нерівно, ніби з них щойно виймали речі. Біля ліжка — валіза, уже спакована. На комоді — жіноча сумка, рукавички, зібганий носовичок. Сумка розкрита, неначе в ній похапцем чогось шукали і не встигли закрити.

Джоан Брістоль одсунула від столу стілець і поставила спинкою до дверей ванної.

— Сідайте.

Руді сіла так обережно, немов той стілець збитий абияк і от-от розвалиться під нею. Жінка сіла навпроти.

— То як, ви казали, вас звуть?

— Я нічого не казала, та ви можете звати мене Керолайн Міллер.

Жінка недовірливо посміхнулась, але промовчала.

— Отже, ви знаєте якогось чоловіка на прізвище Грейвз, еге? А звідки ви взяли, що я теж його знаю? Він щось казав вам про мене?

— Ні, — мовила Руді. — Він нічого не казав.

— Тоді чому ж ви гадаєте, що я…

— Але ж ви його знаєте, хіба не правда?

Джоан Брістоль облизнула яскраво нафарбовані губи.

— Скажіть, ви давно його бачили?

— Ні, недавно.

— Коли?

Руді відказала навмисне безвиразним голосом:

— Я щойно від нього.

Брістоль ледве стрималася, щоб не зрадити себе. Це не важко було помітити. Її очі втупилися кудись повз Руді. Руді силкувалася не зважати на той погляд. Адже там, позаду, не було нічого, крім дверей.

— Ну, і як він?

— Мертвий, — тихо мовила Руді.

Брістоль неприродно здивувалася. Так, вона здивувалася, але то був жорстокий, погрозливий подив. Власне кажучи, її здивувала не сама звістка, а те, хто її приніс.

Заговорила вона не одразу. Як видно, хотіла порадитися з тінню, що її Руді бачила перед тим на стіні. Чи, може, тінь сама хотіла дати їй пораду. З-за причинених дверей ванної раптом долинуло легеньке булькання води, що текла з крана. Певне, то був сигнал.

— Пробачте, я на хвилинку, — підхопилася Брістоль. — Забула закрутити кран.

Вона обминула поставлений із стратегічним задумом стілець, на якому сиділа Руді, швидко пройшла до ванної і відразу ж причинила за собою двері.

Вона сама дала Руді нагоду. Сама дала її — нагоду знайти що-небудь, коли в тій кімнаті можна було щось знайти. Руді мала всього з півхвилини — стільки часу знадобиться Джоан Брістоль, щоб дістати вказівки, як діяти далі. А більше такої нагоди не буде.

Тільки-но причинилися двері, як Руді була вже на ногах. Вона мала час оглянути лише одну річ — відкриту сумку, що лежала на комоді. Підскочила до сумки і засунула руку всередину. Розуміла, що прямих доказів там не знайде. Та нехай хоч би що-небудь, хоч би що!.. А там нічого не було. Губна помада, пудрениця, інший дріб'язок. Під її швидкими напруженими пальцями зашелестів якийсь папірець. Вона хутко витягла його, розгорнула й перебігла очима. Так само нічого. Несплачений рахунок за готель на сімнадцять доларів вісімдесят дев'ять центів. Рахунок цього ж таки готелю. Нащо б він міг придатися? Жодного зв'язку з тим, задля чого вона сюди прийшла. А проте якесь підсвідоме чуття підказувало: «Візьми цей рахунок. Може, й згодиться».

Руді швидко сіла назад на стілець, зробила щось із своєю панчохою, і рахунок зник.

Зараз же по тому двері з ванної відчинились, і до кімнати, діставши вказівки, повернулася Джоан Брістоль. Вона знову сіла проти Руді.

— А там, у Грейвза, ви були сама чи ще з ким-небудь?

Руді зміряла її поглядом людини, котрій давно вже перейшло за сімнадцять.

— Може, ви гадаєте, що я беру з собою бабусю?

Співрозмовниця почула саме те, що хотіла почути.

— О такій порі ви ходите без бабусі?

— Атож.

— Ну, то й що?.. Хтось зупинив вас перед дверима й розповів, що сталося, сказав, що в будинку поліція? Там уже повно люду? Як ви дізналися, що він мертвий?

Руді мусила відповідати на її запитання. Це скидалося на ризикований танець на