Читати книгу - "Зворотний бік сутіні"

бога. Єдина вимога: проклятий має ту стрілу якийсь час мати при собі. Таким чином, вона, стріла тобто, зживається зі своєю жертвою, готуючись до вбивства. Сон стрілу вручив тобі, отже, і прокляття краденої стріли направлене на тебе. Бідна моя дівчинко, тобі подарували смерть. Тепер цією стрілою навіть смертний зможе вбити безсмертну Птаху, і жодні замовляння та заклинання не допоможуть. Це магія вищих богів. Я сподіваюся, ти добре сховала прокляту стрілу?

Птаха стояла приголомшена почутим. Стріла як смертельна отрута… Хтось бажає її смерті…

— Але, Перуне, якщо я поверну стрілу назад Сну, то прокляття зникне, чи не так?

Перун мовчав, і вона вже знала відповідь. Сама собі відповідала на поставлене запитання:

— Авжеж. Нікуди те прокляття не зникне. І передаровування стріли геть нічого не дасть. І той, хто це зробив, знав це.

Перун зітхнув. Він не розумів, хто, коли і для чого поцупив його стріли. Це могло трапитися тільки вдома. Але… І дружині, і дітям він довіряв. Отже, хтось чужий прокрався крізь захист світу Оранти і…

Ні-ні, це неможливо. Світ Оранти має надійний захист. До того ж із його хати чужинець не зможе нічого взяти без його дозволу чи без відома його родини. Це відразу вб’є його. Така потужна магія оточувала весь світ Оранти.

— Птахо! Хтось надто сильно ненавидить і тебе, і мене. Відбуваються жахливі речі. Хтось вправно усіх використовує у своїй небезпечній грі. І Стрибога теж, і, схоже, що й моїх рідних, і навіть Мальву, і мої стріли. Я б ніколи не дозволив собі завдати тобі болю чи бодай дорікнути. Знаючи, як ти рятувала Мальву, як опікувалася нею, розуміючи, що вона донька зрадника і смертної.

— Я знайшла в пелюшках новонародженої квіти мальви зі свого саду. Я садила ці квіти для нього. Символ мого вірного серця. Вони особливі: в осерді пурпурове серце, і байдуже, якого вони кольору, всередині все одно палатиме багряне серце. А він… Він дарував мої квіти іншим жінкам, він кохався з іншими жінками. Одній з них він подарував навіть доньку, і вона тепер носить ім’я моїх квітів… Хоч для чогось вони згодились… Точніше, для когось. Дуже гарне ім’я для надзвичайно доброї дитини.

Птаха говорила з щемом. Кожне слово, проказане нею, невимовно боліло, але вона нарешті знайшла того, хто її зрозуміє, хто почує її біль і, можливо, після цього він не здаватиметься таким уже смертельним.

— Так, він кохався з іншою, Пташко, але правда і в тому, що Стрибог завжди любив і любить тільки тебе. Він і справді темний бог. А темному богу на світлому боці нелегко. Він просто дурень, який боявся осліпнути від того світла, яке йде від тебе. От і гасив його тілесними зрадами. Напевне, йому допомагало. А може, просто подобалося, і він зумів себе переконати, що це допомагає. Але без тебе він і справді ніхто. Він не дурив тебе, коли казав ці слова.

— Так. Слова.

Птаха заплющила очі, підставляючи обличчя сонцю. Вони сиділи мовчки і кожен обдумував щойно почуте. І було тривожно від очікування того, що буде далі, і було спокійно від того, що вони знають про небезпеку.

— Птахо-Славо, — окликнув її Перун, — а щодо стріли. Ти так і не відповіла. Ти прийняла її, отже, вона зараз у тебе. Я сподіваюся, надійно захована, бо в руках ворога це — смертельна зброя.

Птаха стрепенулася перелякано, сумно відповіла:

— Отже, мене тепер можна легко вбити. Як ти казав, навіть смертний це зможе зробити… Я заховала її у надійному, як мені здавалося, сховку, та вона зникла з нього.

Щось неприємне та липке плело своє огидне павутиння ледь помітною сіточкою, наполегливо проникаючи в життя, отруюючи спокій і лад у світах.

Птаха закрила руками обличчя. Що їй тепер чекати? Смертельного пострілу в спину? Від кого? Бо не Стрибог грався з нею, коли дарував стрілу Перуна. Тоді, коли стріла з’явилася, вони були ще вкупі та майже щасливі. Відкрила обличчя. Перун дивився на неї так турботливо та ніжно. Мовчки подякувала Сварогу, що той так вчасно з’явився у її житті. Хоча, якби то трапилося раніше, то, може, багато поганих речей і не відбулося — ані зі світами, ані з нею.

— Знаєш, про що я щойно подумала? Чому я так пізно все пригадала? Тебе, себе з тобою, нас, і ніхто ніколи навіть натяком не обмовився. Були лишень старі історії про велике кохання Перуна та Перуниці. Я їх читала і не бачила на місці Слави-Магури себе. Чому?

— Все дуже просто, Пташко. Ти мала самостійно все згадати. Бо ніколи не буває впевненості, чи та сама душа переродилася, чи інша стала новою Птахою. Бо для Всесвіту це неважливо. Головне — місію збереження рівноваги виконати, важливо заповнити ланку в ланцюзі, щоб він не був розірваним. Ти з дитинства мала доступ до книг бібліотеки Посолоня, у яких ретельно записуються всі історії світів від моменту, коли Хаос був розділений на темряву та світло, ти слухала наймудріших учителів, які й про це розповідали. І що? Це не розбудило пам’ять чомусь. Отже, я тримався осторонь, бо внести сум’яття в чисту душу — то велика відповідальність.

Птаха підвелася зі свого місця й сіла біля Перуна. Притулилася до нього. Він лагідно пригорнув її, пестячи рукою волосся жінки.

— Знаєш, мені інколи здається, що це все сон. Все, що відбувається зараз зі мною. Мене хоче вбити той, хто мене любить. І за що? І навіщо? І для чого? Так-так. Це страшний довгий сон. І хочеться себе вщипнути та прокинутися вранці в Яровороті під ніжним поглядом бездонних очей коханого. Не буває кохання колишнім — я це знаю. Вже знаю! — І не запитувала серце, просто казала йому правду. — Перуне, знаєш як мені болить зараз там, де душа. Я його досі кохаю. Кохаю вбивцю, відступника, зрадника.

— Він заплутався, Пташко. Його дуже вдало використовують. І використовує хтось геть невідомий. То не темні. Ти ж чула, що він натворив у одному з темних світів. Але в жодному разі ти не маєш від нього відмовлятися. І ти мусиш втримати його, моя люба, і не дати йому впасти. Ти і Мальва! Чуєш? Це важливо.

Підняла голову, дивилася в очі старого бога. Не могла до кінця зрозуміти цю великодушність. Він так ніжно пригортав її до себе, називав маленькою нерозумною дівчинкою, наче рідну дитину, і разом з тим готовий був віддати її своєму супернику Стрибогу.

— Не дати впасти йому? Але чому, Перуне?