Читати книгу - "2001: Космічна одіссея"

Але покриття протрималося досить довго, щоб розжарений метеор сповільнився. Позбувшись обвуглених фрагментів, робот витягнув свої антени й почав роззиратися. На борту «Діскавері», що зараз відійшов уже на чверть мільйона кілометрів, радіо почало приймати першу документальну програму з Юпітера.

Тисячі імпульсів щосекунди доповідали про склад атмосфери, тиск, температуру, магнітні поля, радіацію й десятки інших чинників, які могли розгадати тільки фахівці на Землі. Проте одне повідомлення можна зрозуміти негайно — кольорову телевізійну картинку, яку, падаючи, надіслав зонд.

Перші кадри пішли, коли робот уже увійшов в атмосферу й скинув захисне покриття. Було видно лише жовтий туман із вкрапленнями яскраво-червоного, які запаморочливо хутко рухалися повз камеру — зонд падав зі швидкістю кілька сотень миль на годину.

Туман ставав дедалі густішим, роздивляючись його, неможливо визначити, яку відстань бачить зонд — кілька сантиметрів чи кілька кілометрів, тому що око не мало на чому сконцентруватися. Здавалося, телевізійна система не працює, і місія завершилася невдачею. Обладнання досі працювало, але в цій бурхливій туманній атмосфері не було жодної змоги щось розгледіти.

А потім досить різко туман зник. Зонд, очевидно, пройшов верхні шари хмар й опинився в чистій зоні — можливо, на відтинку, де панували водень і кристали аміаку. Хоч судити про масштаб зображення досі було тяжко, камера вже, вочевидь, бачила на милі.

Картинка була настільки неземна, що на мить здалася геть безглуздою тим, хто звик до земних форм і кольорів. Унизу без жодного руху лежало безкрає море золота, пошрамоване гігантськими кряжами чи гребенями велетенських хвиль. Жодного руху не помітно — панорама була занадто масштабною. Золотава перспектива перед камерою не могла бути океаном — для цього надто високо. Можливо, ще один шар хмарин Юпітера?

Потім камера вловила дражливо розбиті відстанню обриси чогось надзвичайно дивного. За багато миль унизу золотавий ландшафт перетворювався на симетричний конус, немов у вулкана. Біля вершини цього конуса зібрався ореол маленьких пухнастих хмар приблизно однакового розміру, досить далеких і відокремлених одна від одної. Щось було в них тривожне й неприродне, якщо епітет «природний» узагалі можна вжити щодо цієї неймовірної панорами.

Потім, зайшовши в зону турбулентності, в атмосфері, що дедалі згущувалася, зонд почав обертатися в іншій частині горизонту, і кілька хвилин на екрані лише переливалася золотава мряка. Перегодом зображення раптом стабілізувалося, і «море» стало набагато ближче, хоч і мало не менш загадковий вигляд. Там з’явилися чорні отвори, можливо, ходи в глибші шари атмосфери.

«Дна» зонд не досягне. Щомилі щільність газу подвоювалася, тиск наростав по тому, як він поринав чимраз глибше до прихованої поверхні планети. Ще дуже високо над рівнем того «моря» картинка замерехтіла, а потім зникла, після того, як перший земний дослідник був розчавлений під вагою юпітеріанської атмосфери.

За своє коротке життя він дав змогу людям ледь зазирнути на Юпітер і лише трохи наблизився до поверхні планети, схованої за сотнями миль газів. Коли картинка зникла з екрана, Боумен і Пул деякий час сиділи мовчки, несподівано їм обом спало на думку те саме.

Насправді стародавні люди, не знаючи того, влучно назвали цю планету ім’ям повелителя богів. Якщо десь там унизу і є життя, скільки часу забере знайти його? І після цього хороброго зонда скільки ще мине століть, поки люди пошлють когось услід за цим піонером? На якому кораблі?

Утім, це вже не мало до «Діскавері» та її команди жодного стосунку. Їхня мета відтепер — ще дивніший світ, розташований удвічі далі від Сонця через ще півмільярда миль населеної кометами порожнечі.

Частина 4

Безодня

Розділ 21

Вечірка на честь дня народження

Знайомий мотив «З днем народження тебе…», із швидкістю світла перелетівши сімсот мільйонів миль, завмер на відеоекрані та контрольних приладах «Діскавері». Пулова родина сором’язливо доспівала відому пісню, тупцяючи навколо іменинного торта десь на Землі, і після останнього куплету запала раптова тиша.

Потім містер Пул хрипко промовив:

— Ну, Френку, не знаю навіть, що сказати. Подумки ми з тобою і бажаємо тобі, синку, найщасливішого свята.

— Бережи себе, Френку, — додала місіс Пул зі сльозами на очах. — Хай благословить тебе Господь.

Потім вони всі гуртом попрощалися, і зображення згасло. Пул дивився відеопривітання й думав про те, як усе це дивно. Його віншували понад годину тому, тепер родина вже розійшлася, можливо, на багато миль від будинку. Але таке запізнення, хоч воно могло й здаватися прикрим, мало в собі також і приховане благословення. Як і кожен із його сучасників, Пул звик до того, що може негайно в будь-яку мить з’єднатися з будь-ким на Землі. Тепер він утратив таку можливість, психологічний вплив цього був чималий. «Діскавері» та його команда зараз перейшли в новий вимір віддаленості, і людські емоції повставали проти нього.

— Мені шкода, що доводиться псувати свято, — раптом промовив Еал, — але в нас проблема.

— Що сталося? — одночасно запитали Боумен і Пул.

— Маю труднощі в підтримці контакту з Землею. Проблема виникла в блоці АЕ-35. Мій центр прогнозування несправностей доповідає, що прилад може зіпсуватися протягом наступних сімдесяти двох годин.

— Ми подбаємо про це, — відповів Боумен, — виведи нам картинку.

— Будь ласка, Дейве. Ось зараз.

Не екрані з’явився ідеальний півмісяць, дуже яскравий проти темного тла без зірок. Його вкривали хмари, тож ніяк не можна було розгледіти жодних знайомих географічних прикмет. Насправді Земля під таким ракурсом, на перший погляд, чимось нагадувала Венеру.

Це на перший погляд, але не на другий, бо біля сріблястої дуги завис справжній Місяць — супутник, якого Венера не мала. Місяць був завбільшки з одну чверть Землі й у такій самій фазі. Здавалося, ці два космічні тіла є немов мати й дитина, і багато астрономів вірили в цю теорію доти, доки аналіз місячних порід не довів: Місяць ніколи не був частиною Землі.

Пул і Боумен десь півхвилини мовчки дивилися на екран. Зображення йшло до них із закріпленої на краю великої радіотарілки телевізійної камери з довгофокусним об’єктивом. Перехрестя в центрі одразу ж указувало точну орієнтацію антени. Якщо тонкий промінь сигналу не буде націлено точно на Землю, «Діскавері» не зможе ні відсилати, ні приймати повідомлення. Повідомлення з обох боків не досягатимуть мети, проходитимуть непочуті й непобачені через Сонячну систему та загубляться в порожнечі. Якщо їх колись і приймуть, то таке станеться через століття, а зроблять це аж ніяк не люди.

— Ти