Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
67. Патрон і господар він водночас був водночас як строгий, так доброзичливий та поблажливий: було в нього багато вільновідпущеників, до яких ставився з повагою й щирістю, як-от Луціній, Целад та інші. Раба Косма, що зухвало висловлювався про нього, покарав лише ув’язненням. Якось, коли прогулювався із Діомедом, своїм розпорядником, на них раптово напав дикий вепр, і той у страхові утік: Август повернув справу серйозної небезпеки на жарт, тому що не було лихого наміру, і насварив того лише за боягузтво, а не за непослух. 2. Натомість Пола, одного з найближчих вільновідпущеників, примусив покінчити самогубством, довідавшись про те, що він зводив заміжніх жінок; секретареві Талові, коли той за п’ятсот динарів розголосив зміст листа, переламав ноги; а коли ж вихователь та управителі його сина Гая, скориставшись хворобою та смертю господаря, почали красти й наживатися у провінції, втопив їх у ріці, повішавши тягар на шию.
68. У час ранньої юності знеславився різними ганебними вчинками. Секст Помпей насміхався над ним за жіночі манери; Марк Антоній — за те, що вуйко всиновив його завдяки непристойним зв’язкам; Луцій, брат Марка Антонія, стверджував, що після того, як той віддав свою невинність Цезареві, пропонував себе Авлові Гірцію в Іспанії за триста тисяч сестерціїв, а також мав звичку припалювати собі гомілки гарячим горіхом, аби волосся було м’якшим. Якось у день ігор весь народ сприйняв як закид на його адресу й бурхливо аплодував на вірш, проголошений зі сцени, в якому йшлося про жерця Матері богів, що бив у бубон:
Глянь, як вправно крутить бубном[164] спритнорукий танцюрист.
69. Навіть його друзі не заперечують, що він був схильний до перелюбу, але виправдовують його тим, що робив це не з похоті, а щоб легше вивідувати задуми своїх противників через їхніх жінок. Марк Антоній дорікав йому за поспішне одруження з Лівією, а також за те, що він просто з гостини забрав жінку консула від її чоловіка й відвів її у спальню, і повернулася вона з почервонілими вухами й розтріпаним волоссям; що розлучився із Скрибонією через те, що вона надто вільно дорікала йому за надмірну пристрасть до коханок; що друзі підшуковували йому коханок, роздягаючи та оглядаючи одружених жінок та дорослих дівчат, наче в работоргівця Торанія. 2. Сам Антоній, коли ще не був його відкритим недругом та ворогом, пише до нього так: “Що тебе змінило? Що я з царицею? Вона моя дружина. Я почав це не щойно, а ось уже дев’ять років тому! Чи ж ти живеш лише з Друзиллою? Нехай тобі так щастить, щоб ти, читаючи цього листа, не був із Тертуллою, чи Терентіллою, чи Руфіллою, чи Сальвією Титісенією, чи навіть з усіма. Чи ж має значення, де і з ким ти розважаєшся?”
70. Влаштував таємну гостину, яку в народі називали “бенкетом дванадцяти богів” і про яку ходили різні чутки: усі гості були зодягнені в одяг богів та богинь, а сам Август — як Аполлон. Не лише Антоній у листах дорікає йому, насмішкувато перелічуючи імена гостей, докір міститься й у відомих анонімних віршиках:
Тільки-но з-поміж гостей для застілля обрали хорага,
Шість богів, шість богинь Маллія тут же уздрів.
І поки Цезар облудника-Феба наслідує образ,
Поки зображує те, як то боги чинять блуд,
Всі небожителі враз од землі відвернулись і навіть
Трон позолочений свій, втікши, Юпітер лишив.
2. Посилили незадоволення від цього бенкету біда й голод у місті, а наступного дня лунали вигуки, що боги поз’їдали усі харчі, що Цезар і справді є Аполлоном, але Мучителем: під цим іменем Аполлона вшановували в одному з районів міста. Дорікали йому також за пристрасть до коштовного коринтського посуду[165] й азартних ігор. Тож у часи проскрипцій на його статуї написали: “Мій батько був лихварем, а я — коринтянин”, оскільки вважали, що він увів деяких громадян у списки проскрибованих через коринтський посуд, що був у них, а в час війни у Сицилії поміж народом гуляла епіграма:
Розбитий двічі в морі, судна втративши,
Тепер хоч грою в кості хоче гору взять.
71. Найлегше з усіх цих докорів та нарікань він позбувся звинувачення у розпусництві — завдяки чистоті свого життя як у той час, так і пізніше; а згодом звільнився також від звинувачення у пристрасті до багатств, бо навіть після захоплення Александрії не взяв з царського краму для себе нічого, окрім одного перламутрового[166] глека, а весь золотий посуд щоденного вжитку віддав переплавляти. Що ж до інших пристрастей, то ніколи не втрачав до них запалу, адже подейкують,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життєписи дванадцяти цезарів», після закриття браузера.