read-books.club » Наука, Освіта » Київська Русь 📚 - Українською

Читати книгу - "Київська Русь"

136
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Київська Русь" автора Петро Петрович Толочко. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 25 26 27 ... 129
Перейти на сторінку:
розквартировані по селах на покорм, викликали невдоволення населення і незабаром змушені були повернутися на батьківщину.

Похід Болеслава на Київ висвітлювався не тільки в давньоруських, а й у польських джерелах, хоча і в напівлегендарному плані. Мартін Галл повідомляє, що Болеслав Сміливий, в’їжджаючи до Києва, пощербив свій меч ударом об Золоті ворота. Деталь ця, вірогідно, мала символізувати політичне підкорення Києва, але в її достовірності доводиться сумніватися. Длугуш викладав ці легендарні подробиці, описуючи повторний похід Болеслава на Київ, якого насправді не було. Іноді ця легенда наявна в розповіді про зайняття Києва в 1018 р. Болеславом Хоробрим. Поширеною вона була і серед половців. Літопис у розповіді про оборону Києва 1151 р. відзначає, що “ту же (перед Золотими воротами. — П.Т.) и Свенча Боняковича дикаго Половчина убиша, иже бяшеть реклъ: “Хощю сѣчи в Золотая ворота, яко же и отец мой”.

Бурхливі події 1068 — 1069 рр. змінилися періодом відносного спокою, який порушувався лише Всеславом Полоцьким та невеликими половецькими набігами на Поросся. У 1072 р. відбулися важливі події, які мали загальноруське значення і свідчили про відродження традицій тріумвірату. Мова йде про відому вишгородську нараду, в результаті якої з’явилась “Правда Ярославичів” — загальноруський кодекс юридичних норм. Участь у цій нараді Ізяслава, Святослава і Всеволода, а також митрополита, єпископів та ігуменів мала, на думку великого князя, стабілізувати політичну ситуацію всередині країни, але цього не сталося.

Суперечності між представниками правлячого роду поглиблювались і вже в наступному 1073 р. вилились у відкритий конфлікт. Святослав, підмовивши Всеволода, здійснив військовий похід на Київ і вигнав звідти Ізяслава. Літопис пояснює вчинок Святослава прагненням до першості серед братів (“Святослав же бѢ начало выгнанию братню, желая большая власти”), однак причини конфлікту лежали значно глибше. Ізяслав, очевидно, не міг змиритися з тим, що після подій 1068 — 1069 рр. Новгород перейшов до рук Святослава, і мав намір повернути свої володіння. З цією метою він установив контакт з Всеславом Полоцьким, але діяв не досить рішуче. Мабуть, від виступу проти Святослава Ізяслава стримувало побоювання за свої тили. Репресії і переслідування прибічників руху 1068 р., в тому числі і Антонія Печерського, привели до виникнення нової сильної опозиції в Києві, яка бажала бачити на київському столі чернігівського князя. З розповіді літописця можна зробити висновок про те, що київські міські кола відіграли важливу роль у зміщенні Ізяслава з київського столу. Їх дії були досить активними, і не безпідставно Ізяслав покинув Київ раніше, ніж туди прибули Святослав і Всеволод.

Початок княжіння другого Ярославича позначений рядом заходів, спрямованих на зміцнення позицій центральної влади Києва і подолання сепаратистських тенденцій. З цією метою Святослав насамперед зайнявся перерозподілом столів. Залишивши за собою Чернігівську землю, він в інших волостях великокняжого домену — Новгороді, Володимирі, Турові — посадив своїх синів і племінників. У руках Всеволода, як і раніше, залишались Переяславщина, Смоленщина і Ростово-Суздальські землі. Лише в Полоцьку продовжував сидіти Всеслав.

Таким чином, у руках Святослава і Всеволода зосередились практично всі давньоруські землі. Тріумвірат поступився місцем дуумвірату, проте всі важелі управління величезною країною перебували під контролем Святослава, який мав необмежений вплив на Всеволода. За короткий час новий великий князь домігся визнання своєї першості всіма князями і, що особливо важливо, прихильності київського боярства і духовенства. Для цього Святослав пожертвував на будівництво храму Успіння Богородиці Печерського монастиря 100 гривен золота і особисто брав участь у закладанні її фундаменту.

У загальнодержавних справах Святослав демонструє своє владне і незалежне становище. 1075 р. він прийняв послів германського імператора, що прибули для примирення його з Ізяславом, у 1076 р. на прохання польського короля Болеслава подає йому військову допомогу для боротьби з чехами. У цьому ж році, як повідомляє В. Татищев, до Києва прибуло посольство візантійського імператора Михаїла з проханням про воєнну допомогу. Смерть Святослава, що сталася на 49-му році життя, перешкодила реалізації цього воєнного союзу.

Поховали Святослава не в Києві, що було б природним, зважаючи на його великокняжий ранг, а в Чернігові, у Спаському соборі. Історики пояснили це тим, що Святослав більше тяжів до Чернігова, і саме тому заповів поховати себе там. Так, мабуть, воно й було. Прокняживши у Чернігові майже 20 років, Святослав пустив тут глибоке коріння. Він став родоначальником князівської династії чернігівських Святославичів (більше відомої як Ольговичів), яка утримувала Чернігівську землю аж до 40 — 60-х років XIII ст.

За три з половиною роки великокняжого правління Святослав досяг більшого, ніж Ізяслав за 18 років. У його руках чи під його безпосереднім впливом опинились практично всі давньоруські землі. Успіхами своєї політики, спрямованої на збереження єдності Русі, Святослав нагадував батька. Його, як і Ярослава Мудрого, вирізняли потяг до книг і турбота про освіту. У післямові до знаменитого “Ізборника” Святослава говориться, що він наповнив книгами свої кліті і як “новий Птолемей” проливав мед писань у колі наближених.

Разом з тим такі риси його вдачі, як хвалькуватість, підступність, несправедливість, жорстокість призвели до того, що народ не зберіг доброї пам’яті про Святослава, смерть його досить стримано описана в літопису, у ньому немає навіть традиційної фрази про вияв киянами співчуття з приводу смерті князя.

Роки княжіння Святослава у Києві були часом важких випробувань для недавнього голови тріумвірату Ізяслава. У 1073 р. він утік з Києва до Польщі. Надії на нову підтримку Болеслава не виправдались. Болеслав не побажав сваритися із Святославом, він намагався встановити з ним союзницькі стосунки. Польща, яка сама переживала тяжкі часи, не стала на захист руського князя-вигнанця. Наприкінці 1074 р. Ізяслав відправляється до германського імператора, Генріху IV у Майнці було піднесено багаті дари. За словами німецького хроніста, за допомогу повернути київський стіл Ізяслав обіцяв визнати себе васалом Генріха IV. До Києва вирушило німецьке посольство на чолі з шурином імператора Бурхардтом. Посередницьких функцій воно не виконало, та й навряд чи це було основним. Очевидно, що Генріх IV прагнув установити дружні контакти з Святославом і, взявши багаті дарунки (яких, за словами хроніста, ще ніколи не одержував германський імператор), Генріх припинив будь-які стосунки з Ізяславом.

Пошуки союзників змусили Ізяслава звернутися до папи Григорія VII, якого відвідав його син Ярополк І оголосив батьківське прохання. Згідно з ним, папа Григорій VII мав допомогти Ізяславу повернути київський стіл, а він обіцяв віддати Русь в лен св. Петра. Результатом переговорів сина Ізяслава з папою були дві булли, адресовані “королю русів Димитрію” і Болеславу. У першій папа обіцяв Ізяславу сприяння у його прагненні повернути Київ,

1 ... 25 26 27 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Київська Русь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Київська Русь"