Читати книгу - "Київська Русь"

Тріумвірат Ярославичів на чолі з київським князем, модифікувавшись після смерті Ізяслава в дуумвірат, ускладнив політичне життя історичної Руської землі, але не призвів до її роздробленості. Зміцнення політичної влади Чернігова і Переяслава, зумовлене необхідністю внутрішнього і зовнішнього розвитку держави, не породило в цих центрах відцентрових тенденцій, як це мало місце в Полоцькому, а трохи пізніше — у Володимиро-Суздальському і Галицькому князівствах. Воно не віддаляло їх від Києва, а, як не дивно, ще більше наближало до нього. Упродовж другої половини XI — першої чверті XII ст. князі, що претендували на велике київське князівство, почергово будуть займати переяславський, чернігівський і київський столи, не виходячи, таким чином, із сфери тяжіння триєдиного політичного центру старої Руської землі.

Перші спільні заходи Ярославичів, на чолі яких літопис завжди називає Ізяслава, свідчили про його старшинство. Як голова уряду, покликаний захищати недоторканість рубежів, Ізяслав здійснив військові походи проти чуді й голяді, що робили набіги на Новгородську і Псковську землі, а також проти половців, які підступили у 60-ті роки XI ст. до південно-східних кордонів країни. У 1064 р. половці вдруге вторглись у межі Русі, але їх зустрів Ізяслав у районі Сновська і відігнав у Степ. Подальші події також показують, що Ізяслав стояв на чолі тріумвірату. Як вважав Л.В.Черепній, така організація управління була основана на васально-ієрархічних відносинах між членами правлячої князівської династії[177].

У 1068 р. тріумвірат Ярославичів дав першу тріщину. Цього літа в межі Переяславської землі знову вторглися половці. Ізяслав зі Святославом, наспіх зібравши військо, виступили на допомогу Всеволоду. На річці Альта відбулася кровопролитна битва, в якій Ярославичі зазнали жорстокої поразки. Склалося надзвичайно напружене становище, оскільки половці захопили не тільки Переяславщину, а й загрожували столиці Русі. Нерішучість і безпомічність князів викликали активність населення Києва, яке зібралось на Подолі і вирішило продовжити боротьбу з половцями. “И людье Кыевьстии прибѣгоша Кыеву, и сотворивше вѣче та торговищи, и рѣша пославшеся ко князю: “се Половци росулися по земли: да вдай княже, оружья и кони, и еще бьемся с ними”[178].

Ізяслав не задовольнив ці вимоги і втратив київський стіл. Пояснюється це, як правило, тим, що Ізяслав і його оточення боялись, щоб зброя не була обернена проти феодальної знаті і князівської адміністрації. Безумовно, в ситуації, коли в поразці на Альті кияни звинувачували Ізяслава і його воєводу Коснячка, побоювання великого князя мали підстави. І все-таки пояснювати поведінку Ізяслава треба не тільки цим. Як справедливо зазначає Л.В. Черепнін, коней і зброї у великого князя просто не було[179]. Ізяславу ставились заздалегідь нездійсненні умови. У рішенні віча відчувається чиясь організуюча рука, що підбурила киян повстати проти Ізяслава. Участь у ньому представників міських низів очевидна, проте, судячи з того, на кого падає їх гнів, можна зробити висновок, що повстанцями керувало антиізяславове угруповання. Л.В. Алексеев вважає, що це були особи некиївського походження, вірогідно, полочани[180]. Саме їм міг належати заклик звільнити полоцького князя Всеслава з ув’язнення і проголосити великим київським князем.

Повстання почалося на Подолі, але швидко перекинулося на інші частини міста. Обурені кияни попрямували на “гору” громити двори Ізяслава і його воєводи Коснячка, а також визволяти з поруба Всеслава. У розпалі подій, скориставшись нерішучістю повсталих, Ізяслав разом з братом Всеволодом непомітно залишив великокняжу резиденцію, яку потім розграбували кияни. “Дворъ княжь разъграбиша, бещисленое множьство злата и сребра, и кунами и скорою”[181]. Великим київським князем проголосили Всеслава.

Дуже швидко кияни переконалися, наскільки невдалим виявився їх вибір. За сім з половиною місяців, упродовж яких Всеслав займав київський стіл, він так нічим себе і не проявив. Невідомо навіть, чи ходив він на половців, чого від нього очікували кияни. Якщо такий похід Всеслав усе ж таки здійснив, то успіху він не мав, інакше літопис зберіг би про це свідчення. У битві Святослава з половцями на річці Снов, що закінчилась розгромом 12-тисячного кінного корпусу кочовиків, Всеслав участі не брав. Все це, природно, не сприяло зміцненню його великокняжого становища, чого, втім, він і не домагався. Випадково ставши великим князем, Всеслав шукав нагоди позбутися непосильної ноші.

Ізяслав тим часом прибув до Польщі до короля Болеслава Сміливого, з яким його пов’язували близькі родинні зв’язки (мати Болеслава була сестрою Ярослава Мудрого, а його тітка — дружиною Ізяслава). Болеслав подав родичу допомогу і незабаром разом з Ізяславом виступив на Київ. У літературі зустрічається думка, що така швидка готовність Болеслава була викликана не стільки уродинними почуттями, скільки обіцянкою Ізяслава віддати Польщі Червенські міста, однак літописом такої угоди не зафіксовано.

До самого Білгорода війська Болеслава й Ізяслава не зустрічали опору, і тільки тут на них чекало київське ополчення на чолі з Всеславом. Битва, однак, так і не відбулася — Всеслав уночі втік до свого Полоцька. За образним висловом автора “Слова о полку Ігоревім”, Всеслав “дотчеся стружиемъ злата стола Киевского. Скочи отъ нихъ лютымъ звѣремъ въ полночъ изъ Бѣлаграда, обѣсися синѣ мьглѣ”[182].

Дізнавшись наступного ранку про зраду Всеслава, кияни не наважилися стати до бою і відійшли до Києва. На вічі вони прийняли рішення передати київський стіл Святославу або Всеволоду, але брати відмовились від такої пропозиції. Щоправда, виконуючи прохання киян, вони ставлять перед Ізяславом умову не вводити до Києва головні сили поляків, якщо не “хощеши гнѣвомъ ити и погубити градъ”. Ізяслав погодився з вимогами братів і ввійшов до міста, “мало ляховъ поемь”. Напередодні до Києва вступив син Ізяслава Мстислав і жорстоко розправився з опозицією. Літопис повідомляє, що Мстислав “исьсѣче Кыаны, иже бяху высѣкли Всеслава, числом 70 чади, другая исьслѣпиша, другая без вины погубивъ”[183].

Ні Святослав із Всеволодом, ні кияни не виявили Мстиславу ніякого спротиву, і Ізяслав вдруге зайняв великокняжий стіл. Сталося це 2 травня 1069 р. Повстання було придушено, але хвилювання серед міських низів тривало. Київ наповнився зловісними чутками, які поширювалися волхвами, про те, що скоро Дніпро потече назад, Грецька земля стане на місце Руської, а Руська на місце Грецької. Не маючи підтримки в народі і зрозумівши всю хиткість свого становища, Ізяслав почав вживати енергійних заходів для його зміцнення. Спочатку він перевів на “Гору” торг — місце вічових зборів, що нерідко виливались у народні повстання проти князів і бояр, потім пішов походом на Полоцьк і вигнав звідти свого кривдника Всеслава. Польські союзники,