read-books.club » Наука, Освіта » Київська Русь 📚 - Українською

Читати книгу - "Київська Русь"

136
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Київська Русь" автора Петро Петрович Толочко. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 26 27 28 ... 129
Перейти на сторінку:
у другій — просив польського короля повернути гроші, відібрані ним у “руського короля”. Про серйознішу допомогу в буллах не йшлося. Як видно, європейські правителі не бажали через Ізяслава сваритися з могутнім Святославом.

Трирічні митарства Ізяслава по Європі не приносили бажаних результатів і загрожували ще більше затягнутись, але смерть Святослава різко змінила ситуацію. Ізяслав іде на Русь і після переговорів із Всеволодом знову займає київський стіл. Зближенню братів (новий варіант дуумвірату) сприяла спільна загроза з боку енергійних синів Святослава, котрі ще при батькові зайняли важливі стратегічні позиції на Русі. Незабаром вони були позбавлені своїх столів, і вся Русь виявилась фактично в руках Ізяслава і Всеволода. Спроба Олега Святославича повернути чернігівський стіл закінчилась невдачею. У битві з Ізяславом і Всеволодом, що відбулася 3 жовтня 1078 р. на Нежатиній ниві (поблизу Ніжина), Олег Святославич зазнав поразки і втік у Тмутаракань. У бою загинув і великий князь Ізяслав.

Київ за правом старшинства перейшов до третього Ярославича — Всеволода. “Всеволодъ же сѣде Киевѣ на столѣ отца своего и брата своего, перемь всю власть Рускую”[184]. Як і його попередники, він здійснює деяку перестановку князів на столах, в результаті якої син Володимир одержав Чернігів, Ярополк Ізяславич — Володимир і Туров. Щодо Святославичів, а також синів менших братів Ігоря і В’ячеслава, Всеволод продовжував політику ізгойства, що призводило до нескінченних воєнних сутичок.

1079 р. проти Всеволода виступили сини Святослава Роман і Олег, однак спроба заволодіти батьківською спадщиною виявилась невдалою. Через деякий час Романа вбили половці, а Олега підкуплені Всеволодом хозари засилають до Константинополя. Тмутаракань одержує великокняжого посадника Ратибора. Через два роки Тмутараканню заволодів Давид Ігорович, а в 1083 р. — Олег Святославич, котрий повернувся із візантійського полону. Жорстоко розправившись з винуватцями свого константинопольського ув’язнення, Олег Святославич вигнав з Тмутаракані на Русь Давида і Володаря. Це створило нову ситуацію. Безмістні князі заявили претензії на західні землі Русі. У 1084 р. Ростиславичі виганяють з Володимира Ярополка Ізяславича, а Давид Ігорович зі своєю дружиною перерізає дніпровський торговий шлях. “Давыдъ зая грѣкы въ Олешьи, — и зая у них имѣнье”[185]. Нескінченні претензії ізгоїв змусили Всеволода врешті піти на поступки і наділити найактивніших із них волостями. Давид Ігорович одержав Дорогобузьке князівство, Ростиславичі — старі батьківські володіння в Галичині, а Ярополк Ізяславич знову утвердився у Володимирі. На короткий час Всеволоду вдалося заспокоїти своїх енергійних племінників, але вже у 1085 р. несподівано виник новий конфлікт. Тепер уже збунтувався Ярополк Ізяславич, якого всіляко опікав великий князь і допоміг йому повернути Волинь. Чим були викликані претензії Ярополка, сказати важко. Можливо, йому не сподобалось рішення Всеволода наділити Дорогобузьким князівством Давида Ігоровича, а може, він уже почав виношувати плани заволодіти Києвом. Свої претензії, однак, Ярополк не міг підкріпити силою і як тільки дізнався про підхід Володимира Мономаха до Володимира, втік до Польщі. 1086 р. він повернувся на Русь і одержав знову Волинське князівство, але вже у 1087 р. був підступно вбитий під Звенигородом. Свідчення літопису, що його вбивця (якийсь Нерадець) втік до Рюрика у Перемишль, вказує на причетність до цього злочину Ростиславичів.

Смерть волинського князя послужила приводом для нових перестановок на столах: Волинь було віддано Давиду Ігоровичу, Туровську землю — Святополку Ізяславичу, Новгород — сину Мономаха Мстиславу. Переводом Святополка з Новгорода Всеволод, по суті, завершив процес зосередження давньоруських земель в одних руках. Позиції його сім’ї зміцніли настільки, що жоден князь не наважувався відкрито заявляти претензії. Навіть бунтівні ізгої впродовж другої половини княжіння Всеволода не наважувались вимагати столів. Лише половці, як і раніше, турбували набігами південноруське порубіжжя, але зусиллями Мономаха були розбиті і відігнані в глиб степів.

Вбивство половецького хана Ітлара у Переяславі. Мініатюра Радзивіллівського літопису

Відзначаючи успіхи політики об’єднання давньоруських земель і збереження загальноруської єдності, дослідники нерідко схильні приписувати заслуги в цьому не стільки Всеволоду Ярославичу, скільки його сину Володимиру. Безумовно, Мономах відіграв значну роль у стабілізації внутрішнього становища Русі цього часу, але й Всеволод виявився на рівні вимог, яким мав відповідати глава держави. Це був високоосвічений князь, котрий турбувався про розвиток культури і освіти. При ньому в Києві були зведені собори св. Петра, св. Михаїла у Видубицькому монастирі, завершено будівництво центрального храму Печерського монастиря, засновано Андріївський жіночий монастир, відомий більше під назвою Янчин, оскільки його першою ігуменею була дочка Всеволода Янка. За свідченням літопису В. Татищева, Янка, очевидно, не без участі батька, відкрила при цьому монастирі школу для молодих дівчат, у якій “обучала писанию, також ремеслам, пению, швению и иным полезным им занятиям”[186].

В останні роки життя Всеволод фактично не займався державними справами, переклавши ці турботи на князівську адміністрацію. Літописець з цього приводу зазначав, що Всеволод “нача любити смыслъ уных (молодих. — П.Т.), свѣтъ творя с ними”. Нові радники великого князя дуже швидко почали зловживати своїм становищем (“начаша грабити, людей продаяти”), що викликало невдоволення серед киян. Але Всеволод уже не міг впливати на хід подій: “Сему не вѣдушу у болѣзнѣхь своихъ”[187].

Соціальна криза 1092 — 1093 рр. поглибилась страшною засухою, яка спричинила голод і епідемії, а також новим наступом половців, гнаних на Русь, очевидно, тією ж засухою. 13 квітня 1093 р. Всеволод Ярославич помер. У цій складній ситуації, що загрожувала у будь-який момент вилитись у народне повстання, великокняжий стіл залишився вакантним. Його міг зайняти Володимир Мономах, який прибув до вмираючого у Києві батька, але він вирішив відмовитись на користь двоюрідного брата Святополка. Навряд чи це рішення було добровільним. На його прийняття, безсумнівно, вплинули київські бояри, які були невдоволені політикою Всеволода і не бажали бачити на великокняжому столі його сина. Володимир пішов у свій Чернігів, а до Києва запросили з Турова Святополка Ізяславича.

Але у цій складній і напруженій обстановці, що вимагала об’єднання сил всіх руських князівств для відпору половцям, Святополк не виявив себе вмілим державним діячем і полководцем. Уже перше зіткнення з половцями завершилося для нього поразкою. Свідчення літопису про пораду “мужей смысленных” звернутися за допомогою до Мономаха вказує на недооцінку Святополком істинних масштабів небезпеки, що нависла над Руссю. Більш реалістично оцінював ситуацію Мономах. Він не тільки привів до Києва чернігівську дружину, а й наказав виступити з Переяслава брату Ростиславу.

На раді князів у Видубицькому монастирі виявилось, що під їх знамена стало не так уже й багато сил. Мономах вважав, що з ними навряд чи

1 ... 26 27 28 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Київська Русь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Київська Русь"