Читати книгу - "Фундація та Імперія"

Мер Індбур – вже третій мер, який носив це ім’я – був онуком першого Індбура, жорстокого та здібного; першу свою якість той засвідчив, ефектно захопивши владу, а другу – майстерно позбувшись решток фарсу під назвою «вільні вибори» і ще майстерніше зберігши відносно мирне правління.

Також мер Індбур був сином другого Індбура, першого мера Фундації за правом народження, тільки наполовину схожого на свого батька, бо був лише жорстоким.

Отже, мер Індбур був третім за ім’ям і другим, хто потрапив на цю посаду за правом народження, а ще – найгіршим з усіх трьох, бо не був ані жорстоким, ані здібним, а лише добре вмів рахувати і народився не в тій родині.

Індбур ІІІ сполучив у собі дивне поєднання штучних характеристик – дивне для всіх, крім нього самого.

Надмірне прагнення все впорядкувати він вважав «послідовністю», невтомний та гарячковий інтерес до дрібниць щоденної бюрократії – «працелюбністю», нерішучість, хоч він і мав рацію, – «обережністю», а сліпу впертість, коли помилявся, – «рішучістю».

Однак він не тринькав гроші, не вбивав людей без зайвої потреби і мав напрочуд добрі наміри.

Якщо похмурі думки в голові Гена Прітчера і рухалися в цих напрямках, коли він шанобливо стояв перед великим письмовим столом, на непорушному обличчі капітана це ніяк не позначилося. Він не кашлянув, не зрушив з місця і не човгнув ногою, поки мер не підвів своє худе обличчя, припинивши робити пером позначки на берегах і переклавши аркуш із дрібним шрифтом з одного акуратного стосу паперів на інший.

Мер Індбур обережно зчепив руки, свідомо намагаючись не порушити розташування письмового приладдя на столі.

Він із вдячністю вимовив:

– Капітан Ген Прітчер із Бюро інформації.

І суворо дотримуючись протоколу, капітан схилив одне коліно майже до землі і нахилив голову, доки не почув слова:

– Встаньте, капітане Прітчер!

Із щирим співчуттям мер сказав:

– Капітане Прітчер, вас викликали сюди через певні дисциплінарні заходи, що їх вжив проти вас ваш начальник. Як і належить, документи, що стосуються цих заходів, потрапили до мене, а позаяк жодна подія у Фундації не проходить повз мою увагу, я не полінувався довідатися про вас додаткову інформацію. Сподіваюся, ви не здивовані.

Капітан Прітчер безпристрасно відповів:

– Ні, ваша величносте. Ваша справедливість вже стала легендою.

– Справді? Справді? – У голосі мера чулася втіха, а його кольорові контактні лінзи вловлювали світло так, що це надавало його очам жорсткого й стриманого блиску. Він педантично розклав перед собою кілька течок у металевих палітурках. Пергаментні аркуші гучно затріщали, коли він їх перегорнув, і він продовжив, водячи довгим пальцем по рядках: – Тут, капітане, уся інформація про вас, повністю. Вам сорок три, і ви служите офіцером збройних сил вже сімнадцять років. Народилися на Лорісі, в анакреонській сім’ї, серйозних захворювань в дитинстві не мали, напад міо… ну, це неважливо… до війська навчалися в Академії наук, майор, гіпердвигуни, рівень академічної успішності… гм, дуже добре, вас варто привітати… почали службу у чині молодшого офіцера у 102-й день 293 року Ери Фундації.

На мить він підвів очі, відсунув першу течку і розгорнув другу.

– Бачите, – сказав він, – у моїй адміністрації нічого не залишається без уваги. Лад! Система!

Він підніс до губ запашну рожеву желейну кульку. Це була єдина його вада, якій він поблажливо потурав. Про це свідчив той факт, що на столі мера і близько не було атомного спалювача для недопалків. Тому що мер не палив.

І, певна річ, його відвідувачі теж не палили.

Мер невпинно бубонів, ковтаючи слова, часом шепочучи якесь зауваження і вимовляючи однаковим тоном і похвалу, і догану.

Він повільно поклав течки на місце – в єдиний акуратний стос.

– Що ж, капітане, – сказав він, – ваша справа – незвичайна. Здавалося б, ви маєте видатні здібності, і ваша праця, безсумнівно, є цінною. Я звернув увагу, що ви двічі були поранені під час виконання службових обов’язків і нагороджені орденом «За заслуги» за хоробрий вчинок поза службою. Це факти, які нелегко звести до мінімуму.

На безпристрасному обличчі Прітчера не розслабився жоден м’яз. Він і далі стояв струнко. Протокол вимагав, щоб підданий, якому випала честь потрапити на прийом до мера, не сідав – про це не варто було й нагадувати, оскільки на єдиному стільці в кімнаті сидів мер. Далі за протоколом вимагалося, щоб відвідувач не казав нічого, лише відповідав на поставлені запитання.

Мер втупився у солдата, а його голос став різким та жорстким.

– Однак вже десять років ви не отримували жодних підвищень по службі, а ваші начальники знову й знову нарікали на ваш впертий характер. У звітах зафіксовано, що ви хронічно недисципліновані, нездатні підтримувати належні стосунки з начальством, очевидно, не зацікавлені у безконфліктних стосунках із колегами і, до того ж, є невиправним порушником спокою. Як ви це поясните, капітане?

– Ваша величносте, я роблю те, що видається мені правильним. Все, що я роблю, я роблю в інтересах держави, і мої рани свідчать, що те, що видається мені правильним, також робиться в інтересах держави.

– Сформульовано по-солдатськи, капітане, але це небезпечний принцип. Та є ще дещо, а саме – вас звинувачують у тому, що ви тричі відмовлялися виконувати накази, підписані моїми законними представниками. Що ви на це скажете?

– Ваша величносте, цим завданням бракує значущості у критичний момент, коли найважливіші питання ігноруються.

– А хто вам сказав, що питання, про які ви кажете – найважливіші, і якщо й так, то хто вам сказав, що вони ігноруються?

– Ваша величносте, ці речі для мене абсолютно очевидні. Мій досвід і розуміння подій (цих якостей ніхто з моїх начальників не заперечує) дозволяють мені це зрозуміти.

– Але ж, мій дорогий капітане, невже ви настільки сліпі й не бачите, що визначаючи розвідувальну політику на свій розсуд, ви узурпуєте обов’язки свого начальника?

– Ваша величносте, я насамперед служу державі, а не своєму начальнику.

– Ви помиляєтеся. Над вашим начальником теж є начальник, і це я, а я і є держава. Та гаразд, вам не доведеться скаржитися на мою справедливість, про яку, за вашими словами, вже складають легенди. Розкажіть самі про те, що змусило вас порушити дисципліну.

– Ваша величносте, до моїх обов’язків належить передусім служіння державі, а не перебування на планеті Калган під виглядом відставного купця-зорельотника. Інструкції, які я отримав, полягали в тому, щоб спрямовувати діяльність Фундації на планеті, удосконалювати контроль за отаманом Калгана, зокрема, за його зовнішньою політикою.

– Це мені відомо. Продовжуйте!

– Ваша величносте, у моїх звітах постійно наголошувалося на стратегічному значенні Калгана і систем, які він контролює. Я доповідав про владолюбство