Читати книгу - "Останній дон"

Та Наліна зрозуміла. Від жаху вона простягнула руки і тісно пригорнула Клавдію до себе. Цієї миті Клавдія благально поглянула на брата і протягла:

— Кроссе...

Кроссове обличчя залишалось незворушно гарним. Тіло рухалося граційно. Несподівано він опинився біля батька.

— Я з тобою, тату,— промовив він. І Піппі вдячно взяв його руку в свою долоню.

Наліна розплакалась.

— Кроссе, ти часто приїжджатимеш до мене, стільки, скільки захочеш. У Сакраменто в тебе буде окрема кімната. Там ніхто, крім тебе, не спатиме.

Зрештою, це вже була зрада.

Піппі ледь не підскочив у повітря від радощів. З його душі упав величезний камінь: адже йому не доведеться робити того, на що він тільки-но зважився.

— Таке нам слід відсвяткувати,— запропонував він.— Навіть якщо ми розлучаємось, то станемо двома щасливими сім'ями замість однієї щасливої сім'ї. І ми й надалі житимемо щасливо.

Усі дивились на нього із скам'янілими обличчями.

— Що ж, хай йому біс, спробуємо,— тільки й спромігся вимовити Піппі.

Минули перші два роки, і Клавдія перестала навідуватись до батька і брата у Лас-Веґас. Кросс щороку наїжджав у Сакраменто побачитися з Наліною і Клавдією, та коли йому минуло п'ятнадцять, відвідини обмежились Різдвяними канікулами.

Такі різні батько й мати були двома різними життєвими полюсами. Клавдія та її мати ставали все більше схожими одна на одну. Клавдія любила навчання, любила книжки, театр, кіно. Вона розкошувала в материній любові. А Наліна бачила в Клавдії батькову твердість духу, його вміння подобатись. Їй імпонувала доччина прямота, де не було й сліду батькової брутальності. Удвох вони були щасливі.

Клавдія закінчила університет і перебралася в Лос-Анджелес, щоб спробувати щастя в кіномистецтві. Наліна сумувала через її від'їзд, але їй самій було затишно в Сакраменто серед друзів і знайомих, вона виросла до заступника директора в одній із загальноосвітніх середніх шкіл.

Кросс і Піппі також жили щасливою сім'єю, але зовсім-зовсім іншим життям. Для Піппі важили факти. Кросс був у школі прекрасним спортсменом, але байдужим до навчання учнем. Університет його не цікавив. Дарма що був надзвичайно привабливий на вроду, на жінок він не дуже заглядався.

Жити разом з батьком Кроссові подобалося. А й справді, попри ту страшну ситуацію, за якої доводилося вирішувати, так, як поклали тоді, судячи з усього, було правильним. Атож, дві щасливі сім'ї, хіба що не живуть разом. Піппі виявився для Кросса таким самим добрим батьком, як і Наліна доброю матір'ю для Клавдії, тобто він творив Кросса за власною подобою.

Кросс любив готельну суєту в «Ксанаду», йому подобались маніпуляції з клієнтами, боротьба проти аферистів. І Кросс таки виявляв помірний апетит до естрадних дівчат. Зрештою, Піппі не конче мав міряти свого сина на власний копил. Піппі вирішив, що згодом Кросс мав би влитися в «родину». Піппі свято вірив у слова, що їх часто повторював дон: «Найголовніше в житті — заробити на кусень хліба».

Піппі зробив Кросса своїм партнером в інкасаційному агентстві. Він водив сина на вечері з Ґроневельтом у готелі «Ксанаду» і підлаштовував так, щоб Ґроневельт зацікавився Кроссовим добробутом. Піппі залучав Кросса в четвірку при іграх у гольф з грошовитими азартними гравцями з «Ксанаду», завжди ставлячи сина собі в суперники. Вже в сімнадцять Кросс виробив у собі особливу вдачу гольфового спритника: грав набагато краще саме на тій ямці, де ставки були найвищі. Здебільшого Кросс і його партнер вигравали. Такі поразки Піппі сприймав благодушно: хоч вони й коштували йому грошей, одначе надзвичайно сприяли вихованню синової цілеспрямованості.

Він брав Кросса в Нью-Йорк на різні урочистості в «родині» Клерікуціо, на всі свята — надто на День Незалежності, що його «родина» відзначала з великим патріотичним завзяттям,— на всі весілля і похорони. Хай там як, Кросс доводився Клерікуціо найближчим кузеном, у його жилах текла частка крові дона Клерікуціо.

Коли Піппі раз на тиждень відбував звичну експропріаторську виправу на столи «Ксанаду» з метою «виграти» свої вісім тисяч доларів щотижневої платні від банківника, що ставав на той час касиром, Кросс сидів і спостерігав. Піппі пояснив йому відсоткові співвідношення в усіх різновидах азартних ігор. Він учив його правил роботи банківника, наставляв ніколи не грати при поганому настрої, ніколи не грати понад дві години на добу, ніколи не грати більше трьох днів на тиждень, ніколи не робити великих ставок, коли тобі не щастить, а коли щастить — не втрачати обережності й глузду.

Піппі зовсім не вважав протиприродним, що батько надає синові можливість познайомитися з потворними сторонами реального світу. Як для молодшого партнера інкасаційного агентства, такі знання Кроссові були конче необхідні. Бо інкасація інколи бувала не такою вже невинною справою, як Піппі колись описував Наліні.

Під час деяких складних випадків інкасації Кросс навіть не подавав знаку, що йому гидко. Він був іще надто юний і надто миловидий, щоб самому наганяти страх, але був досить кремезний на вигляд, щоб надати ваги будь-яким проханням з боку Піппі.

Нарешті Піппі, щоб випробувати сина, послав його на особливо складний випадок, де можна було вдаватись тільки до переконувань і в жодному разі не до сили. Вже саме по собі відрядження Кросса було ознакою, що інкасатор не вдаватиметься до тиску, виявом зичливості до боржника. Боржник, дрібненький мафіозний брульйоне в північному закутку Каліфорнії, заборгував «Ксанаду» сто тисяч. Справа не досить значна, щоб приплітати сюди ім'я Клерікуціо, її слід було залагодити на нижчому рівні, радше оксамитною рукавичкою, ніж залізним кулаком.

Кросс нагодився до мафіозного барона несприятливої миті. Боржник, Фалко на ім'я, вислухав виважені Кроссові міркування, потім витяг пістолета і приставив юнакові до горла.

— Ще слово, і я прошию твої смердючі мигдалики,— пообіцяв Фалко.

Кросс, дивуючись сам собі, ніякого страху не відчув.

— Домовимось на п'ятдесят тисяч,— запропонував він.— Ви ж не вб'єте мене за якісь вошиві п'ятдесят тисяч? Моєму батькові таке б не сподобалось.

— А хто твій батько?— поцікавився Фалко, й далі твердо тримаючи пістолет.

— Піппі Де Лена,— відповів Кросс,— і він однаково застрелить мене за те, що я погодився на половину боргу.

Фалко розсміявся і опустив зброю.

— Гаразд, скажеш, що я заплачу, тільки-но знову приїду до Веґаса.

— Тільки зателефонуйте мені, як приїдете, я, як завжди, подбаю, щоб ви мали безкоштовну кімнату, харч і напої.

Фалко знав ім'я Піппі, однак його спинило не тільки це, а й дещо в обличчі Кросса. Відсутність страху, спокійна реакція, гумор. Усе це свідчило про людину, чиї друзі