Читати книгу - "Володар Перстнів"

— Де ми, Ґандалфе? — запитав він.

— У землі Ґондору, — відповів чарівник. — Усе ще в Анорієні. На якийсь час знову запала тиша. Тоді раптом:

— Що це! — вигукнув Піпін, хапаючись за плащ Ґандалфа. — Поглянь! Вогонь, червоний вогонь! Чи в цьому краї є дракони? Дивися, там іще один!

Замість відповіді Ґандалф голосно наказав своєму коню:

— Уперед, Тінеборе! Мусимо поспішати. Часу обмаль. Поглянь! Вогні Ґондору запалені і кличуть на допомогу. Війна спалахнула. Бачиш, он там полум'я на Амон-Діні, вогні на Ейленасі; й вони ширяться далі на захід: Нардол, Ерелас, Мін-Ріммон, Каленад і Галіфірієн на кордоні Рогану.

Але Тінебор сповільнив біг і пішов кроком, а тоді закинув голову й заіржав. І з темряви йому у відповідь долинуло іржання інших коней; тоді застугоніли копита, три вершники промайнули повз них, мов летючі привиди, і зникли на заході. Тоді Тінебор зібрався на силах і поскакав галопом, і ніч бурею мчала над ними.

Піпін знову задрімав і мало зважав на розповідь Ґандалфа про звичаї Ґондору та про те, як правитель Міста збудував сигнальні вогнища на вершинах довколишніх гір уздовж двох кордонів і тримав пости на цих точках, де свіжі коні завжди були готові нести його гінців до Рогану на півночі чи до Белфаласу на півдні.

— Давно вже не розпалювали північних вогнищ, — сказав він, — та й колись у Ґондорі вони не були потрібні, бо правителі мали Сім Каменів.

Піпін занепокоєно поворушився.

— Спи і нічого не бійся! — заспокоїв його Ґандалф. — Бо ти йдеш не до Мордору, як Фродо, а до Мінас-Тіріта, і там будеш у безпеці, наскільки це сьогодні можливо. Якщо Ґондор загине або Перстень відберуть, тоді й у Ширі не сховаєшся.

— Перестань мене втішати, — буркнув Піпін, але сон таки заволодів ним.

Останнє, що він запам'ятав, перш ніж провалився у глибокий сон, були відблиски білих вершин, які, мов плавучі острови, мерехтіли над хмарами, відбиваючи світло місяця на небосхилі. Він подумав, де зараз Фродо, чи вже в Мордорі, чи мертвий; і він не знав, що ген удалині Фродо дивився на той самий місяць, який сідав за Ґондором перед світанком дня.

Піпіна розбудив гомін голосів. Минули ще один день переховування та ніч подорожі. Розвиднювалося: знову настав студений світанок, і їх огорнув прохолодний сірий туман. Тінебор стояв, паруючи від поту, але голову тримав високо і не виявляв жодних ознак утоми. Його обступило багато високих чоловіків, загорнутих у плащі, а за ними в тумані проступав кам'яний мур. Здавався він напівзруйнованим, але ще не минула ніч, як уже було чути заклопотаний шум роботи: стукали молоти, цокали кельми, рипіли корби. Подекуди в тумані тьмяно горіли смолоскипи та ліхтарі. Ґандалф розмовляв із людьми, котрі заступили йому дорогу, і, прислухавшись, Піпін збагнув, що йшлося про нього.

— Так, справді, тебе ми знаємо, Мітрандіре, — сказав головний із них, — а ти знаєш паролі Семи Воріт і тому можеш проходити. Але ми не знаємо твого супутника. Хто він? Гном із північних гір? Нині ми не пропускаємо чужинців на нашу землю, хіба що озброєних витязів, на чию вірність і допомогу ми можемо розраховувати.

— Я ручуся за нього перед троном Денетора, — сказав Ґандалф. — А щодо мужності, то її не вимірюють зростом. Він пройшов через більше битв і випробувань, аніж ти, Інгольде, хоча ти й удвічі вищий за нього; і зараз він повертається зі штурму Ізенґарда, звідки ми привезли новини, і він страшенно втомлений, інакше я розбудив би його. Звуть його Переґрін, він дуже відважний чоловік.

— Чоловік? — із сумнівом перепитав Інґольд, решта почала сміятися.

— Чоловік! — вигукнув Піпін, нарешті пробудившись. — Чоловік! Зовсім ні! Я гобіт, а не чоловік, а відважний лише з необхідності. Не слухайте Ґандалфа!

— Такі слова до лиця доблесному лицареві, — сказав Інґольд. — Але хто такий гобіт?

— Дрібнолюдик, — відповів Ґандалф. — Ні, не той, про котрого говорилося, — додав він, помітивши подив в очах чоловіків. — Не той, але його родич.

— Так, а ще — супутник у поході, — додав Піпін. — І Боромир із вашого міста був з нами, й він урятував мене в північних снігах, а потім загинув, захищаючи мене від хмари ворогів.

— Заспокойся! — сказав Ґандалф. — Новину про це горе найперше слід принести батькові.

— Про це ми вже здогадалися, — відповів Інґольд, — тому що останнім часом були дивні знаки. Проїжджайте вже! Правитель Мінас-Тіріта захоче побачити того, хто несе останні новини про сина, людина він чи…

— Гобіт, — підказав Піпін. — Мало чим я здатен прислужитися вашому правителеві, та зроблю все, що зможу, в пам'ять про звитяжного Боромира.

— Щасти вам! — сказав Інґольд, і воїни розступилися, пропустивши Тінебора, і той пройшов крізь вузькі ворота в мурі.

— Потіш Денетора доброю порадою в тяжкий для нього та нас усіх час, Мітрандіре! — вигукнув Інґольд. — Але, кажуть, твої звістки завжди про горе й біду.

— Тому що я приходжу нечасто й тільки тоді, коли потрібна моя допомога, — відповів Ґандалф. — А щодо поради, то скажу вам таке: ви занадто пізно взялися за мури Пеленнору. Хоробрість ваша буде найкращим захистом проти навислої бурі — ось яка моя надія. Бо не тільки лихі новини приніс я. Відкладіть кельми і гостріть мечі!

— Роботу закінчимо до вечора, — сказав Інґольд. — Ця ділянка муру найменше відкрита для атаки, бо обернена до дружніх нам роганців. Про них ти нічого не чув? Чи відгукнуться вони на заклик, як думаєш?

— Так, прийдуть. Але вони вже витримали не одну битву у вашому тилу. Жодна дорога не є вже безпечною. Будьте уважні! Якби не Ґандалф Лиховісник, вам назустріч виїхало би вороже військо з Анорієну, а не Вершники Рогану. Та все ще може трапитися. Прощавайте і не дрімайте!

Ґандалф виїхав на широку рівнину за Раммас-Ехором. Так ґондорці назвали зовнішній мур, збудований із великими зусиллями після того, як на Ітілієн упала тінь їхнього Ворога. Мур простягався на десять чи й більше ліг від підніжжя гір і назад, оточуючи рівнину Пеленнору — прекрасні та родючі землі на пологих схилах і терасах, які спадали до заплав Андуїну. Найдалі від Великих Воріт Міста, на північному заході, мур був на відстані чотирьох ліг, і там, уздовж крутого берега, пролягав понад вузькою долиною вздовж ріки; і мур той був високий і міцний, бо в цьому місці, захищеним стінами насипом, проходила дорога від бродів і мостів Осґіліата через ворота з укріпленими вежами. Найближче мур проходив за лігу до Міста, і це було на південному сході.