read-books.club » Детективи » Пан Ніхто 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Ніхто"

267
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пан Ніхто" автора Богоміл Райнов. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 254 255 256 ... 272
Перейти на сторінку:
Женеві мені необхідно за всяку ціну вислизнути від тих, що позаду, і відлучитися, щоб зробити одну справу…

— Яку справу? — підозріло запитує жінка.

— Справу, безпосередньо пов'язану з вашим інтересом до каменів. Здається, я на шляху до того, щоб з'ясувати, де сховано діаманти.

— О П'єре!..

Вона обдаровує мене поглядом своїх темних очей, у яких дві третини надії змішані з третиною недовір'я.

— Бачите, я нічого не приховую від вас, — докидаю я. — Коли б хотів критися, то поїхав би до Женеви сам.

— Вірю вам… Хотіла б вірити…

— В такому разі зупините біля Грабера й покажете мені, де чорний хід.

— Але це означало б розконспіруватись…

— Це ви вже давно зробили, — заспокоюю її.

— Думаєте, що хтось…

— Не думаю, а знаю. І не «хтось», а Ральф Бентон

— Ральф Бентон? Не може бути…

— Ви самі якось сказали, що це тиха вода.

— Я мала на увазі зовсім інше.

— Що саме?

— Те, що він розпусний тип. Відвідує проституток біля вокзалу… І, очевидно, не здатний проявляти інтерес до порядних жінок.

— Можливо, просто не може оцінити тонкої різниці між одними і другими.

— Цинік, — обриває вона.

Минаємо дорогу на Лозанну, хоч останнім часом Лозанна починає цікавити мене, і годині об одинадцятій ми в Женеві. Розмарі їде досить-таки повільно, дотримуючись усіх правил, і дає «сітроену» повну можливість не відставати від нас. Коли ми звертаємо в маленьку вуличку, де розміщене підприємство Грабера, «сітроен» зупиняється на самому початку її, очевидно, від незручності: інакше він мусив би просто приліпитися до нас. Заходимо з Розмарі у браму будинку; поки жінка йде сходами нагору, я непомітно вислизаю через чорний хід у сусідній провулок.

І наштовхуюсь на мою дорогу Флору.

— Зрадник, — кидає імпозантна персона крижаним голосом.

— Люб'язності потім, — бурмочу я. — Машину маєш?

І в ту ж мить помічаю, що з-за могутнього корпуса дами ледь виглядає машина, яка стоїть навпроти.

— Тікаймо, — пропоную я й поспішаю до «опеля».

— Куди тікаймо? А Брунер? — запитує жінка, але покірно йде за мною слідом, можливо, боячись, щоб я не вислизнув.

— Думаю, що Брунер підстерігає з фасаду, — кидаю я, сідаючи на місце водія.

— Так, він у кав'ярні, — каже Флора і не знати яким дивом встигає умоститися за кермо.

— В такому разі рушай на Лозанну.

— А чому ти наказуєш мені? — бурмоче дама, вмикаючи мотор. — Як це я залишу Брунера?

— Брунер — не дитина. Якщо ми поїдемо його шукати, все пропаде. На тому боці є люди Бентона.

Вона рвучко бере з місця й, нічого більше не кажучи, виїжджає на набережну, потім звертає на міст Монблан і лише тоді запитує:

— Люди Бентона?

— Так, твого милого Бентона, за яким ти упадаєш.

— Я не упадаю ні за ким, П'єре, — з гідністю заперечує Флора. — Чоловіки липнуть до мене, то немає потреби упадати…

— Однак Бентон липне не до тебе, а до мене.

— Людина Кьоніга, так?

— Навпаки, якщо ти не проти.

— Зате ти, видно, став людиною Грабера й Розмарі.

— Я давно є людиною Розмарі, але тільки як хазяїн. Хіба не бачиш, що я використовую її як фасад і залишаю при першій же нагоді.

— Я стежу за вами ще з Берна.

— Якщо у тебе немає іншої роботи…

Вона виїжджає на протилежну набережну і бере вправо.

— А тепер, люба, натисни сильніше на педаль своєю ніжною ногою.

— П'єре, ти знаєш, що я не люблю, щоб мною командували, — бурмоче вона, але виконує розпорядження.

Машина мчить по бульвару, все ще досить вільному в цей час, потім повертає вліво і через кілька хвилин ми вже на шосе до Лозанни.

— Власне, що ми маємо робити в Лозанні?

— Тільки те, що я обіцяв тобі й Брунеру.

— Діаманти в Лозанні?

— Діаманти не в Лозанні, але шлях до них лежить через Лозанну.

— Ти ж знаєш, що я не люблю пустих балачок. Говори ясніше, мій хлопчику.

— Ясніше нікуди. У мене зустріч з однією людиною, яка має дати мені певні відомості. Часткові відомості, але які в поєднанні з іншими розкриють усю картину.

— Які відомості? Що ти мені морочиш голову? — викрикує дама, звичний спокій якої починає порушуватись від моїх неясних висловів.

Жахлива жінка. Ще тільки її мені бракувало сьогодні Але звідки я міг знати, що наштовхнусь на неї? А якщо вже наштовхнувся — виходу немає. І весь ил ень я мушу тягати її за собою. Крім… крім чого?..

— Передчуваю, що в якусь мить наступної доби зможу нарешті промовити магічну фразу: «Сезам, відчинися!» — кажу я заспокійливо. — Тоді побачиш, чи я тобі морочу голову.

— Май на увазі: хоч би що промовив, ти промовиш у моїй присутності, — попереджає мене Флора. — Відтепер ми будемо нерозлучні.

— Повтори ще раз ці слова, дорога! Зони прозвучали для мене як райська музика.

— Не кривляйся, П'єре! Можеш мені повірити, що я говорю серйозно.

У мене немає жодних підстав не вірити їй. Я сумно поглядаю на знайомий пейзаж — береги синього Лемана, який останнім часом помутнів, зелені парки, в яких туляться білі вілли, чисте ясне небо, але від цього у мене на душі не стає ясніше.

— Ти, дорога, дуже комерційно дивишся на життя. Навіть коли я кажу: «Любов», ти думаєш: «Гроші».

Дама, одначе, зовсім не виглядає ураженою моїм зауваженням. Навпаки.

— Найважливіше на цьому світі, мій хлопчику, — наживати гроші. ї найпростіше на цьому світі, мій хлопчику, — наживати гроші. Невеличка деталь, одначе: для кожної справи потрібні інструменти. Для цієї — теж.

— Мабуть, ти й мене розглядаєш як інструмент.

— Чому б і ні? Якщо ти увійдеш у справу.

— Якщо очі мене не обманюють, природа обдарувала тебе досить розкішним інструментом.

— Двома, — поправляє вона. — Тільки другий не належить до тілесних атрибутів. А він один важливий: розум, мій хлопчику. Що ж стосується того, який ти маєш на увазі, то це пусті розмови.

— Чому? Недавно я читав, що якась жінка-феномен в Америці щодня одержує десятки листів з вигідними пропозиціями про шлюб. Правда, вона на двадцять сантиметрів вища від тебе і десь на сто кілограмів важча, але ти теж варта уваги. Очевидно, є чоловіки, які вмирають за тобою.

— Я ж тобі казала! Липнуть як мухи. Незважаючи на твої непристойні натяки. Вмирають за мною. Однак умирають в рамках вечері або стандартної прикраси за дві тисячі. Дві тисячі я можу заробити і роздягнувшись у якомусь вертепі на Санкт Паоло. Ти мене плутаєш з кимось іншим, П'єре.

— Гаразд, — відступаю я. — Облишмо тіло, незважаючи на розміри, і перейдімо до інтелекту. Хіба тобі бракує його?

— Ні, але мені

1 ... 254 255 256 ... 272
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Ніхто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Ніхто"